20 липня в Україні дощитиме, але спеки не буде

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Міністерство охорони здоров’я спільно з правоохоронними органами проведе перевірку обґрунтованості рішень медико-соціальних експертних комісій (МСЕК) щодо встановлення інвалідності 1695 чиновникам із понад 30 державних органів.

До перевірки залучено дані СБУ, ДБР та офісу Генпрокурора. Серед посадовців, справи яких переглянуть:

32% – працівники податкової служби; 26% – працівники прокуратури; 17% – працівники митної служби; 25% – співробітники інших держорганів.

Перевірки триватимуть два місяці. У разі необґрунтованих рішень МСЕК їх буде переглянуто.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

Українці виявили свою активність та важливість питання, виславши петицію до президента щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, яка здобула підтримку 25 тисяч голосів за всього лише 3 дні. У контексті цієї ініціативи виникає пропозиція від ініціаторів щодо надання пріоритетного права на прийом на роботу в державні, комунальні підприємства та в правоохоронні органи особам, демобілізованим із Збройних Сил України після початку повномасштабної війни. Цікаво порівняти цей успіх з попереднім досвідом: подібна петиція від народного депутата Дубінського №22/204852-ЕП, що стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, набрала необхідну кількість голосів протягом 87 днів, і це лише за допомогою підтримки великих телеграм-каналів. Треба зазначити, що ця петиція перебуває "на розгляді" президента Зеленського вже 4,5 місяці, а отже, чекає на вирішення питання. Якщо восени 2023 року українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, свідчачи про активність громадян та їх бажання брати участь у формуванні державної політики.

Висновки до статті свідчать про значний рівень активності та зацікавленості громадян України у вирішенні питань, що стосуються публічного сектору. Петиція, що зібрала 25 тисяч голосів за 3 дні, вказує на загальну підтримку ідеї мобілізації правоохоронців та державних службовців. Порівнявши з іншими ініціативами, можна зробити висновок про активізацію громадянського суспільства та зміну у підході до влади: подібні петиції набирають підтримку швидше, що свідчить про зростання довіри до громадських ініціатив та бажання громадян брати активну участь у формуванні державної політики.

2 листопада в православній та греко-католицькій традиціях вшановують пам’ять п’яти святих мучеників, які стали символами непохитної віри та відданості Христу. Мова йде про Ахиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора та Анемподиста — християн, що постраждали за свою віру в часи переслідувань, організованих перським царем Сапором. Їхній подвиг залишив глибокий слід у історії Церкви, адже вони не відмовилися від своїх переконань, навіть під час найжорстокіших катувань та загроз.

Ці святі мученики жили в період, коли християн переслідували за віру, і не лише фізична, а й моральна стійкість стала необхідною умовою для збереження душевної цілісності. Ахиндин, Пигасій та Афтоній відкрито визнавали свою віру, навіть коли це могло призвести до їхньої загибелі. Історії їхніх страждань розповідають, як, незважаючи на страшні тортури, святих не зламала ані відкрита агресія ворогів, ані фізичний біль. Легенди про цих мучеників описують, як їх кидали у вогонь і воду, однак Господь завжди зберігав їх, і вони залишалися неушкодженими.

Сановник Єлпидифор, який був свідком цих чудес, повірив у Христа і приєднався до мучеників. Згодом до них долучився й молодий Анемподист, який також прийняв смерть за віру. Цар намагався зламати їхні переконання найжорстокішими способами — обпіканням, підвішуванням на гаках, палінням смолою, але ніхто з них не відрікся від Христа.

Їхня стійкість надихнула багатьох язичників прийняти християнство. Після страти мученики були вшановані як святі, а їхній подвиг став символом незламної віри та мужності.

Традиційно 2 листопада українці дотримуються кількох заборон: цього дня не можна сваритися, лихословити, прати речі у холодній воді чи ходити далеко в ліс або поле — щоб не накликати нещастя.

Народні прикмети, пов’язані з днем Ахиндина, допомагають передбачити зиму:

безвітряний день — до м’якої зими;

зоряне небо — до морозної та сухої;

ранковий приморозок — на сніг до 8 листопада;

хмарне небо — до сніжної зими.

Пам’ять про святих Ахиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора та Анемподиста нагадує про силу віри, яка здатна перемогти будь-яке зло.