Четвер, 16 Липня, 2026

Таємниця оптимізму: чому 85% українців вірять у перемогу, а Захід не розуміє цього?

Важливі новини

Син Віктора Павліка святкує 4-річчя: родинна атмосфера, кульки та музичні подарунки

У родині співака Віктора Павліка та блогерки Катерини Реп’яхової — радісна подія. 15 червня їхній син Михасик відзначає день народження. Хлопчику виповнилося чотири роки. Святковий день почався з привітань від батьків. З самого ранку кімната іменинника була прикрашена різнокольоровими повітряними кульками з гелієм, які створили по-справжньому казкову атмосферу. Особливий подарунок Михасю підготував його зірковий тато. […]

Відставка Лієва: Співминуле на чорному фоні заволодіння 1,5 млрд гривень

Виходячи з останнього розгляду справи експосадовця Міноборони Олександра Лієва, його випустили під особисте зобов'язання, звільнивши від запобіжного заходу, що викликає ряд питань у громадськості. За словами адвоката Назара Кульчицького, суд ухвалив таке рішення, і він підкреслив, що судячи з трансляції засідання, прокурор був відсутній, що, м'яко кажучи, дивно. На додаток, суд відправив справу до Національної поліції після того, як НАБУ і САП не знайшли достатніх доказів для підтримки підозри. Суддя Ярослав Шкодін, коментуючи цю ситуацію, висловив здивування: "Якщо САП не бачить складу злочину, то як його може побачити суд?".

Щодо самого Лієва, його вже раніше взяли під варту з заставою в розмірі 50 мільйонів гривень, проте він був відпущений під особисте зобов'язання. Однак, після скасування цього рішення ВАКСом 9 квітня, він не повернувся до СІЗО, оскільки термін тримання під вартою закінчився 8 квітня. Таким чином, експосадовець залишився без запобіжного заходу.

ВАКС 17 квітня повторно розглядав клопотання щодо зміни запобіжного заходу, проте за згодою обвинувачення це питання залишилося без розгляду. Ці нові обставини породжують додаткові запитання стосовно правосуддя та професіоналізму у вирішенні подібних справ.

Висновки до вищезгаданої статті наступні:

• Рішення суду щодо звільнення експосадовця Міноборони Олександра Лієва під особисте зобов'язання викликає значні сумніви серед громадськості, особливо з урахуванням відсутності прокурора на засіданні.

• Передача справи до Національної поліції після відсутності достатніх доказів від НАБУ і САП підкреслює неоднозначність інформації, що надходить у судові органи.

• Повторне розглядання клопотання щодо зміни запобіжного заходу ВАКСом, а також його відкладення за згодою обвинувачення, створює враження про можливі проблеми в судовій системі, які потребують додаткового розгляду та уваги з боку громадськості.

«Швидка, крапельниці, лікарня»: репер Потап розповів про госпіталізацію

Відомий український репер і продюсер Потап (Олексій Потапенко), який останнім часом живе за кордоном, повідомив про госпіталізацію. Артист опублікував у своєму Instagram кілька фото з лікарні, на яких видно крапельницю та лікарняну палату. У дописі він зазначив, що змушений був зробити «паузу» через погіршення стану здоровʼя: «ОПА. Поворот сюжету. Мріяв зробити паузу — збулося: швидка, […]

Україна входить до світових лідерів за обсягом державних резервів біткоїна

Україна суттєво посилила свої позиції у міжнародному криптофінансовому середовищі, опинившись серед країн із найбільшими державними запасами біткоїна. Згідно з оновленим глобальним рейтингом BiTBO, на рахунках держави акумульовано 46,3 тисячі BTC, ринкова вартість яких нині оцінюється приблизно у 4,6 мільярда доларів. Такий показник забезпечив Україні четвертий рядок рейтингу, підтвердивши її роль як одного з найактивніших та найдинамічніших гравців на крипторинку.

Світові лідери у зберіганні цифрових активів продовжують демонструвати значний розрив у масштабах резервів. Перше місце впевнено утримують Сполучені Штати, які контролюють 326,5 тисячі BTC — суму, що за нинішньої вартості дорівнює близько 28 мільярдам доларів. Китай, попри суперечливу політику щодо майнінгу та криптовалютного обігу, зберігає 190 тисяч BTC і посідає другу позицію. Велика Британія із запасом понад 61 тисячу BTC (близько 5,4 мільярда доларів) замикає першу трійку.

На п’ятому місці у рейтингу — Бутан з понад 11,2 тисячі BTC, шосте — Сальвадор із 7,4 тисячі монет, а сьоме — Об’єднані Арабські Емірати, що володіють 8,4 тисячі BTC.

Україна продовжує нарощувати свої криптоактиви, що дозволяє їй залишатися серед світових лідерів, а біткоїн використовувати як інструмент фінансової стабільності, накопичення та мобілізації коштів.

Наразі ринок біткоїна зазнав зниження — його ціна впала нижче $86 000 вперше з квітня, проте Україна зберігає значний резерв, що зміцнює її позиції у світовій криптоекономіці.

Сумнівна доброчесність кандидата до апеляційного суду: висновок щодо Дмитра Ткаченка

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який заявив про намір обійняти посаду судді апеляційної інстанції, отримав негативну оцінку з боку Громадської ради доброчесності. За підсумками детального вивчення поданих ним декларацій, додаткових матеріалів та письмових пояснень було зроблено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, які є ключовими для кар’єрного зростання в судовій системі.

У рішенні Ради наголошується, що подана суддею інформація про фінансовий стан не є повною та викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, аналіз задекларованих доходів не узгоджується з реальною вартістю майна, яке, за наявними даними, було набуте ним або членами його сім’ї протягом останніх років. На думку експертів, особа, яка тривалий час перебуває на керівній посаді в суді, не могла не усвідомлювати наявності таких розбіжностей.

Зокрема, Дмитру Ткаченку на праві власності належать дві земельні ділянки у селі Зозулі площею по 0,25 гектара кожна, набуті у 2010 році. Вартість кожної ділянки на момент придбання становила 119 тисяч гривень. Суддя пояснив, що земля купувалася для будівництва приватного будинку. Водночас на той момент сума угоди в еквіваленті становила майже 30 тисяч доларів США.

Згідно з біографічними даними, у той період Ткаченко працював помічником судді та головним фахівцем у комерційній структурі. Його сумарний офіційний дохід за період з 2006 по 2019 роки становив лише 233 тисячі гривень, що, за оцінкою ГРД, не дозволяло здійснити такі придбання без стороннього фінансування.

У письмових поясненнях кандидат зазначив, що кошти в розмірі близько 400 тисяч гривень були позичені у товариша. Як підтвердження він надав скан розписки із зобов’язанням повернути борг до жовтня 2014 року. Водночас аналіз доходів судді за 2010–2014 роки свідчить, що після сплати податків він фактично міг розпоряджатися сумою близько 331 тисячі гривень, з яких значну частину мав спрямувати на погашення боргу та утримання родини з двома дітьми. При цьому у той самий період подружжя набувало й інше майно.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові операції родичів дружини Ткаченка. Зокрема, під час співбесіди судді Господарського суду Києва Михайла Якименка, який є батьком дружини кандидата, з’ясувалося, що його матір у 2008 та 2010 роках придбала дві земельні ділянки по 0,25 гектара у Васильківському районі. При цьому вона фактично не проживала на території Київської області.

Пояснюючи мету придбання, Якименко посилався на сестру, яка тривалий час мешкає в Італії та нібито надала кошти для купівлі землі. Жодних документальних підтверджень цього надано не було.

За даними декларацій за 2016–2022 роки, родичі кандидата — дружина, її сестра, батьки та батько самого Ткаченка — володіють значною кількістю об’єктів нерухомості, переважно у місті Васильків та прилеглих населених пунктах. Йдеться про житлові будинки, земельні ділянки та об’єкти незавершеного будівництва.

Сестра дружини задекларувала кілька житлових будинків та низку земельних ділянок, зокрема у Василькові та селі Путрівка. Батько дружини володіє численними ділянками різної площі та нежитловим приміщенням у Василькові. Мати дружини задекларувала житловий будинок, гараж і земельні ділянки, набуті у різні роки.

ГРД також звернула увагу на обставини набуття квартир у Києві. Згідно з деклараціями, син кандидата є власником квартири площею 89,7 квадратного метра з 2009 року. При цьому суддя зазначив, що квартира була приватизована тестем на онука, а сам він із 2012 року постійно проживає у цьому житлі разом із сім’єю.

Водночас у деклараціях сестри дружини зазначалося право користування іншою квартирою у Києві, власником якої значиться районна державна адміністрація. На думку ГРД, ці обставини можуть свідчити про причетність родичів кандидата до безоплатного передання житла у користування та подальшої приватизації на користь членів родини.

Додаткові питання виникли й щодо майна батька кандидата, який у 2018 році придбав квартиру у Києві площею понад 60 квадратних метрів за 2,13 мільйона гривень. При цьому задекларовані доходи батька за понад двадцять років у кілька разів менші за вартість придбаного житла. Суддя пояснив це фінансовою допомогою від сестри, однак документального підтвердження надано не було.

На думку Громадської ради доброчесності, сукупність наведених фактів свідчить про можливе фіктивне володіння майном, оформлення активів на родичів та приховування реальних правочинів. Така динаміка збігається з періодом професійної діяльності Дмитра Ткаченка у Бориспільському суді та викликає обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна.

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти “компромісного врегулювання” (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант “нічого з цього” або “не знаю”. Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що “ідея повної перемоги України — це маячня”. Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка “Національного фронту” Марін Ле Пен у Франції; партія “Альтернатива для Німеччини”; австрійська “Партія свободи” — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою “виживання” росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

Останні новини