Понеділок, 2 Березня, 2026

20 місяців боротьби: історія Максима Буткевича, правозахисника та колишнього журналіста ВВС

Важливі новини

Розгортаються мобільні пункти тимчасового контролю на дорогах України: новий захід безпеки та контролю

Сьогодні стало відомо, що співробітники Тимчасових Центрів Комплектування (ТЦК) проводять активну перевірку військовозобов'язаних чоловіків, у тому числі і водіїв вантажівок, та видають їм повістки на військовий облік. Ця інформація надійшла з Європейської бізнес-асоціації (ЄВА), яка заявляє про розгортання мобільних постів правоохоронними органами та регіональними центрами комплектування та соціальної підтримки перед пунктами пропуску через державний кордон України.

Працівники цих установ проводять детальні перевірки документів у водіїв вантажних автомобілів, що перетинають кордон, та видавати їм повістки на з'явлення до ТЦК та Служби Призову для уточнення облікових даних. Додатково, прикордонники розширили зону до 5 км від кордону, де проводять додаткові перевірки статусу мобілізованих осіб.

Спільна діяльність силових структур призводить до утворення додаткових черг на кордоні, що викликає паніку серед працівників компаній, які здійснюють міжнародні перевезення. Це ускладнює логістику та може вплинути на довіру міжнародних замовників та надходження до бюджету країни.

ЄВА закликає до неурядових дій щодо законопроекту №10449 про мобілізацію, а також до ретельного розгляду можливостей бронювання працівників та уваги до ситуації на кордоні України.

У висновках можна відзначити, що введення мобільних пунктів тимчасового контролю (ТЦК) на дорогах України спричиняє значні перешкоди для водіїв вантажівок та інших осіб, що перетинають державний кордон. Ця діяльність також призводить до формування черг на кордоні, що може негативно позначитися на логістиці та економіці країни, а також викликати недовіру міжнародних партнерів.

Поряд з цим, пропонується ретельно розглянути можливості оптимізації процесу перевірок та бронювання працівників, які не мають критичного значення для функціонування економіки країни. Також важливо враховувати рекомендації неурядових організацій та бізнес-асоціацій з приводу розгляду законопроекту про мобілізацію та управління ситуацією на кордоні України.

Обов’язок оновлення даних у військкоматі для українських чоловіків за кордоном може бути знятий

На засіданні парламенту від "Слуги народу" Федір Веніславський оголосив про невимушеність повернення чоловіків за кордоном до України з метою актуалізації їхніх даних у військкоматі. Законодавцем не встановлено жодних обов'язків щодо зміни місця проживання після цієї процедури, нічого не накладено на плечі громадян, що перебувають за кордоном. Веніславський зазначив, що важливо, щоб військкомат отримував інформацію про місце перебування громадян за кордоном, аби уникнути надсилання зайвих повісток та витрат на сповіщення осіб, які відсутні у країні. Він також висловив думку, що після актуалізації даних можливо отримати військовий квиток дистанційно через консульство або електронним шляхом, забезпечивши громадянам зручний доступ до цієї процедури. Проте, наразі в законопроєкті про мобілізацію не передбачено конкретних механізмів для українців, які перебувають за кордоном. Невизначеність щодо процесу отримання військових документів в електронній формі та створення електронного кабінету ще залишає питання без відповіді. Таким чином, на даний момент реальних переваг нововведень, які обіцяє Веніславський, не існує.

У висновку можна зазначити, що обговорюваний законопроєкт стосується актуалізації даних у військкоматі для українських громадян, що перебувають за кордоном. Народний депутат Федір Веніславський заявив про невимушеність повернення цих громадян до України після актуалізації даних, проте конкретні механізми здійснення цієї процедури ще не визначені. Важливим є уникнення зайвих витрат та сповіщень осіб, які перебувають за кордоном, з метою оптимізації роботи військкомату. Проте, наразі немає конкретних вказівок щодо отримання військових документів в електронній формі та створення електронного кабінету для зручності громадян. Таким чином, поки що потрібно чекати на конкретизацію механізмів реалізації цього законопроєкту.

Винуватець вимагання неправомірної вигоди отримав п’ять років позбавлення волі: рішення Болградського суду

Болградський районний суд Одеської області виніс вирок колишньому працівнику поліції, який був визнаний винним у вимаганні та отриманні неправомірної вигоди. Згідно з рішенням суду, обвинувачений отримав п’ять років позбавлення волі з конфіскацією майна. Це рішення стало результатом серйозного розслідування, яке почалося після дорожньо-транспортної пригоди, що сталася у 2024 році.

Інцидент, що привернув увагу правоохоронців, полягав у тому, що колишній співробітник поліції використав своє службове становище для того, щоб вимагати гроші за уникнення адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху. Під час досудового розслідування було встановлено, що обвинувачений скористався своєю посадою для примусу до передачі неправомірної вигоди з боку водія, що став учасником аварії.

За матеріалами суду, слідчий повідомив водію автомобіля, що саме його визнають винним у ДТП, однак запропонував «вирішити питання» шляхом фальсифікації матеріалів разом з експертами. За зміну версії подій він вимагав тисячу доларів, натякаючи, що «це коштуватиме недешево».

Водій автомобіля наполягав на своїй невинуватості, стверджуючи, що мотоцикліст виїхав на зустрічну смугу без увімкнених фар і перебував у стані алкогольного сп’яніння. За його словами, поліцейський залякував його реальним тюремним строком. У результаті чоловік звернувся до СБУ та погодився передати гроші під контролем правоохоронців.

Під час судового розгляду з’ясувалося, що спочатку слідчий отримав від заявника 2 тисячі гривень нібито «на бензин для експерта». Цей епізод офіційно не фіксувався. Надалі йшлося про тисячу доларів, які, за словами обвинуваченого, мали бути «для нього особисто», а іншим він нібито передасть гроші сам. Затримку з передачею коштів слідчий сприймав агресивно та вимагав назвати конкретну дату.

Поліцейського затримали під час одержання неправомірної вигоди. Після цього його звільнили з органів поліції за результатами службового розслідування.

У суді обвинувачений намагався перекваліфікувати свої дії на шахрайство. Він заявляв, що мав понад десять років досвіду роботи слідчим у справах ДТП і ще до проведення експертиз був переконаний у винуватості мотоцикліста. Також він посилався на складне фінансове становище, сімейні проблеми та необхідність догляду за тяжкохворою матір’ю. За його версією, гроші він вирішив привласнити через наполегливі прохання водія та його батька.

Суд відкинув ці аргументи. Було встановлено, що слідчий мав усі процесуальні повноваження самостійно ухвалювати рішення у справі — визначати потерпілих, повідомляти про підозру, змінювати кваліфікацію або закривати провадження. Доказів того, що кошти призначалися для передачі іншим особам, суд не знайшов.

Окремо суд звернув увагу на поведінку обвинуваченого перед винесенням вироку. За кілька днів до судових дебатів він разом з іншою особою намагався незаконно залишити територію України. 22 січня 2026 року його затримав прикордонний наряд. Після цього прокурор ініціював зміну запобіжного заходу на тримання під вартою.

Обвинувачений пояснював, що їхав до батьків, щоб попрощатися, усвідомлюючи можливий вирок. За його словами, він перебував у стані сильного алкогольного сп’яніння і не пам’ятає, як опинився біля кордону. Суд не прийняв ці пояснення як підставу для пом’якшення відповідальності.

Спроби захисту довести провокацію злочину шляхом повторного допиту свідків суд відхилив, визнавши такі клопотання спрямованими на затягування процесу. Вирок набув форми реального позбавлення волі.

У Марченка найбільше радників серед міністрів – аж 37

Міністр фінансів України Сергій Марченко офіційно став рекордсменом серед урядовців за кількістю радників. Як з’ясувалося, він працює з одразу 37 радниками — п’ятеро з них отримують зарплату з держбюджету, а решта є позаштатними консультантами. Про це повідомив держсекретар Мінфіну Дмитро Самоненко у відповіді на запит «Главкому». П’ятеро штатних радників Марченка – Іван Богдан, Роман Горбуненко, […]

Декларація депутата Одеської міської ради від забороненої партії ОПЗЖ Віталія Сау: деталі, майно та фінансові зобов’язання

У декларації депутата Одеської міської ради від забороненої партії ОПЗЖ Віталія Сау відображено низку об’єктів нерухомості, корпоративних прав та фінансових активів, що перебувають у його власності або користуванні членів родини. Подана інформація дозволяє оцінити рівень статків посадовця, джерела його доходів та обсяг грошових заощаджень.

Згідно з оприлюдненими даними, депутат задекларував житлову нерухомість, зокрема квартири та інші об’єкти, розташовані в межах Одеса та, ймовірно, за її межами. У документах також зазначено земельні ділянки або комерційні приміщення, якщо такі перебувають у власності чи оренді. Окрему увагу привертають транспортні засоби — їхня марка, рік випуску та форма володіння можуть свідчити про рівень витрат і спосіб життя декларанта.

Окремо увагу привертає неповнота відомостей у декларації. У документі відсутня інформація про закордонні паспорти членів сім’ї депутата, а також про нерухомість за кордоном, де родина проживала після виїзду з України у лютому 2022 року. Якщо таке майно або право користування ним існувало, його невідображення може свідчити про порушення вимог фінансового контролю.

Ситуація ускладнюється тим, що паралельно триває кримінальне провадження у справі про розкрадання 32 барж на суму майже 83 млн грн. У цій справі фігурують Саутьонков і його соратник Баранський. Обидва залишили територію України та перебувають у розшуку.

Таким чином, йдеться не лише про арифметичну різницю у декларації, а про комплекс обставин: 41 млн грн нез’ясованого походження, можливе неповне декларування активів та фігурування в кримінальній справі про багатомільйонні збитки. Питання полягає в тому, чи буде проведено повноцінну перевірку джерел коштів і чи отримають ці факти належну правову оцінку з боку правоохоронних органів.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації “Без кордонів”, яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред’явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.

Останні новини