Антикорупційне бюро проводить обшук у справі про зловживання у Нацгвардії

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Автор фото,Courtesy Cannes Film Festival

Історія фільму “Насіння священного інжиру” майже така ж дивовижна, як і його сюжет.

Сценарист і режисер Мохаммад Расулоф відсидів у в’язниці в Ірані за виступи проти режиму, тому знімав стрічку потайки.

Невдовзі після того, як її відібрали для показу на Каннському кінофестивалі, Расулофа засудили ще на вісім років, але йому вдалося втекти з країни й встигнути до Канн на прем’єру.

Фільм став однією з найяскравіших новинок фестивалю.

У центрі сюжету – іранська родина, яка гостро переживає політичні потрясіння у своїй країні й сповнена рішучості триматися якомога далі від неприємностей після того, як батько (Місаг Заре) отримав високооплачувану роботу на держслужбі.

Однак напруга зростає, коли доньки-старшокласниці, Резван (Махса Ростамі) та Сана (Сетарех Малекі), виявляють ознаки бунту й починають співчувати протестувальникам.

“Цей гостросюжетний трилер заслуговує на якомога ширшу аудиторію, – пише Раян Латтанціо у статті для IndieWire. – Расулоф створює надзвичайно захопливу алегорію про корумпованість влади та утиски жінок в умовах релігійного патріархату, який знищує тих самих людей, яких, як він стверджує, захищає”.

Фільм виходить у прокат 27 листопада у США

Автор фото,David Lee/ Netflix

Фільм знятий за однойменною п’єсою Огаста Вілсона, що отримала Пулітцерівську премію.

Продюсером виступив Дензел Вашингтон, режисером – один з його синів, Малкольм Вашингтон, а в головній ролі – інший син, Джон Девід Вашингтон.

Події розгортаються в Піттсбурзі 1936 року, після Великої депресії. У центрі сюжету – родина Чарльзів та їхня сімейна реліквія, старе фортепіано, декороване їхнім поневоленим прадідом.

Брат і сестра не можуть домовитись щодо подальшої долі інструмента, між ними спалахує конфлікт.

“Урок фортепіано” – це урок любові, дружби та сімейних цінностей, – пише оглядачка видання Wrap Карла Рената. – Він слугує нагадуванням про те, що багатство поколінь – це не лише гроші, але й емоційний та генетичний зв’язок із нашими предками”.

Фільм виходить 22 листопада на Netflix

Автор фото,Page 114/ Why Not Productions/ Pathe Films/ France 2 Cinéma

Один з найкращих сучасних французьких режисерів і сценаристів Жак Одіар відомий своїми жорсткими сучасними трилерами “І моє серце завмерло”, “Пророк”, “Іржа та кістка”, “Діпан”.

Його останній фільм “Емілія Перес” знятий в жанрі кримінального мюзиклу.

Зої Салдана грає адвокатку Риту, яка погоджується допомогти мексиканському гангстеру Хуану Дель Монте зробити операцію зі зміни статі, щоб він міг почати нове життя під ім’ям Емілія. Тим часом для його дружини Джессі (Селена Гомес) та дітей треба підшукати затишний будинок у Швейцарії.

Музику до пісень, що звучать у фільмі, написала французька співачка Камілла, а хореографією займався бельгієць Деміен Джале, у доробку якого постановка понад 30 вистав.

“Емілія Перес – надзвичайно оригінальна присвята всім, хто наважується йти своїм шляхом. І насамперед дивовижним жінкам, які роблять це у складних життєвих обставинах”, – пише оглядач Evening Standard Нік Гавеллс.

Прем’єра стрічки запланована на 13 листопада на Netflix

Автор фото,Sony Pictures Entertainment

Драма Роберта Земекіса розповідає історію звичайної родини за допомогою однієї кімнати, в якій вони переживають ключові моменти свого життєвого шляху.

Фільм заснований на графічному романі Річарда Макгвайра 2014 року.

Основна сюжетна лінія стосується Річарда і його дружини Маргарет, яких зіграли зірки “Форреста Гампа” Том Генкс і Робін Райт.

“Ракурс один, і він не змінюється, але змінюється все навколо, – пояснив Земекіс Ентоні Брезнікану з Vanity Fair. – Насправді такого ще не було. Подібні сцени є в дуже ранніх німих фільмах, ще до того, як з’явився монтаж. Але в іншому – це була доволі ризикована ідея”.

Світова прем’єра відбулася 1 листопада

Автор фото,Claire Folger

Рідлі Скотт зняв “Гладіатора 2” у 86 років, але він – юнак, порівняно з 94-річним Клінтом Іствудом, який щойно завершив роботу над своїм сороковим фільмом.

“Гадаю, це його останній фільм, – зазначив друг і колега Іствуда, продюсер Роберт Лоренц. – Я розмовляв з ним перед виходом “Присяжного №2″, і він сказав, що більше не зніматиме. Але ніколи не кажи ніколи. Він завжди сповнений сюрпризів, цей хлопець”.

“Присяжний №2” теж може подарувати кілька сюрпризів.

Сценарій до цього судового трилера написав Джонатан Абрамс.

Головний герой фільму – Джастін Кемп (Ніколас Голт) бере участь у розгляді гучної справи про вбивство. Підсудного звинувачують у тому, що він збив свою дівчину і залишив її на дорозі.

Занурюючись у деталі справи, Джастін розуміє, що саме він збив рік тому дівчину й спокійно поїхав додому, думаючи, що зіткнувся з оленем, який перебігав дорогу.

Чи зможе присяжний запобігти ув’язненню невинної людини, не викривши при цьому самого себе?

Світова прем’єра стрічки відбулася 1 листопада

Автор фото,Disney

У 2016 році комп’ютерно-анімаційний фільм “Моана” став світовим хітом, тому не дивно, що Disney вирішив продовжити пригоди полінезійської принцеси (Ауліі Кравальйо ) та її приятеля-напівбога Мауї (Двейн Джонсон).

Спочатку продовження планували як серіал для Disney+.

Але, як зазначив режисер Девід Деррік-молодший, під час роботи автори відчували, що проєкт стає масштабнішим.

“Стало очевидно, що стрічка хоче бути на великому екрані. Ми відчували це всією студією”, – додав він.

І це теж не дивно, адже перша “Моана” була найпопулярнішим шоу на Disney+ протягом кількох років, тож сиквел має добре показати себе в прокаті.

Світова прем’єра запланована на 27 листопада

Автор фото,Aidan Monaghan

Відколи “Гладіатор” вийшов на екрани 2000 року було безліч спроб продовжити знамениту епопею. Однак це непросте завдання, враховуючи, що головний герой Максимус у виконанні Рассела Кроу загинув наприкінці стрічки.

Кроу навіть замовив сценарій у рок-зірки Ніка Кейва, за яким Максимус зустрічається з римськими богами в підземному світі, а потім реінкарнує.

Втім минуло достатньо часу, щоб з’явився простіший спосіб продовжити популярну римську сагу Рідлі Скотта.

У “Гладіаторі 2” естафету, залишену Максимусом, підхоплює Люцій (Пол Мескаль), син Люцилли (Конні Нільсен) і, можливо, Максимуса.

Після того, як його сім’ю вбивають солдати генерала Марка Акація (Педро Паскаль), Люція навчає бою Макрінус (Дензел Вашингтон), колишній раб, який планує повалити імператора (Джозеф Квінн).

Мескаль грає складного Люція, позначеного важкою сімейною спадщиною, що коливається між бунтом і стійкістю.

“Гладіатор 2 значно масштабніший, грубіший і жорсткіший, ніж перший фільм, – вважає Габріелла Паєлла з GQ. – Розлогі батальні сцени, жорстокі сутички сам на сам. Ви проведете більшу частину фільму, здригаючись”.

У світовий прокат виходить 22 листопада

Автор фото,Universal Pictures

Екранізація музичної казки, одного з найпопулярніших бродвейських мюзиклів від режисера Джона Чу (“Шалено багаті азіати”, “На висотах Нью-Йорка”).

У центрі сюжету – дві відьми країни Оз: Ельфаба (Синтія Еріво), зеленошкіра вигнанниця й майбутня зла відьма заходу, та Глінда (Аріана Гранде), приваблива й амбітна дівчина, яка згодом стане доброю відьмою півночі.

Спочатку вони – сусідки по кімнаті в чарівному університеті Шиз, але як вони стають ворогами?

Відповідь на це запитання глядачі отримають тільки через рік.

Перша частина “Чародійки” триває 160 хвилин, але це лише половина стрічки: вперше в історії голлівудський мюзикл виходить у двох частинах, і друга з’явиться аж у листопаді 2025 року.

“Під час виробництва фільму стало зрозуміло, що вмістити весь мюзикл в одне кінополотно не вдасться, тоді студія вирішила розділити стрічку на дві частини, – пояснює режисер Чу, – Завдяки цьому ми зможемо розповісти історію так, як потрібно. А також додати ще більше глибини й несподіванки до подорожей цих улюблених персонажів”.

Світова прем’єра першої частини фільму відбудеться 22 листопада

Автор фото,Searchlight Pictures

Той, хто бачив Кірана Калкіна у фільмі “Спадкоємці” та Джессі Айзенберга у, ну, у будь-чому, знає, наскільки далекі один від одного їхні звичні екранні образи.

Айзенберг переважно грає напружених і тривожних персонажів, тоді як Калкін, за словами культурного оглядача Toronto Star Пітера Гауелла, “нагадує людський знак оклику, який прагне бути поміченим і влаштувати сцену”.

Цю прірву між ними заповнюють веселі й гострі суперечки в “Справжньому болю” – проникливій комедійній драмі, написаній, зрежисованій та спродюсованій Айзенбергом. Він і Калкін грають двоюрідних братів, які давно віддалилися, але возз’єдналися задля подорожі Польщею в пам’ять про покійну бабусю.

“Комічні сутички супроводжує вишукана музика Шопена, – розповідає Гауелл, – але Айзенберг не змушує глядача сміятися, а тонко досліджує подвійне значення назви стрічки. Він розвиває гуманістичний стиль у дусі Гела Ешбі та Александра Пейна, і за цим приємно спостерігати”.

У світовий прокат фільм вийшов 1 листопада

Автор фото,Apple TV+

Британські фільми про Другу світову зазвичай розповідають про учасників бойових дій (“Дюнкерк”), шпигунів (“Операція “Мінсміт”) та лідерів (“Темні часи”). А “Бліц” Стіва Макквіна показує, яким було життя звичайних громадян, мешканців Лондона, що пережили нічні бомбардування люфтваффе.

У центрі сюжету – двоє мешканців Іст-Енду, мати-одиначка (Сірша Ронан) та її дев’ятирічний син Джордж (Еліот Хеффернан).

Разом із тисячами інших лондонських дітей Джорджа заради безпеки відправляють потягом у село. Але він рішуче налаштований повернутися додому, до охопленого війною мегаполіса, щоб знайти маму.

Прем’єра стрічки запланована на 22 листопада на Apple TV+

Автор фото,Yannis Drakoulidis/ A24

Лука Гуаданьїно – режисер фільмів “Назви мене своїм ім’ям”, “Разом з кістками”, “Суперники” – зняв ще одну вишукану драму про пристрасні, але не обов’язково щасливі стосунки.

Це – захоплива адаптація автобіографічного роману Вільяма Барроуза “Квір”.

Дія відбувається у 1940-х роках у Мехіко.

Деніел Крейг грає Вільяма Лі, ветерана війни, американського експатріанта, який перебивається тимчасовими роботами й зациклений на пошуках галюциногенної трави в південноамериканських джунглях. Блукаючи міськими клубами, відчайдушно самотній Лі закохується у вродливого юнака Юджина (Дрю Старкі).

Гуаданьїно у своїй екранізації перетворив документальний досвід автора на частково вигаданий сюжет, зробив Лі не надто схожим на Берроуза і дописав фінал.

У ньому Лі та Юджин, на відміну від книжки, втілюють свій задум і пробують у джунглях Амазонки аяуаску. Галюциногенний досвід стає водночас кульмінацією й фіналом історії їхнього кохання – взаємного, але не дуже щасливого.

“Крейг показав себе справжнім майстром. І справа не лише у відвертих любовних сценах, які не дають спокою уяві, – пише оглядач Rolling Stone Девід Ферз. – Втілюючи альтер его Берроуза і проходячи через хтивість, ревнощі, втому, нужденність і блаженство головного героя, Крейг розкриває цього розчарованого, приреченого романтика на повну силу”.

Стрічка виходить у прокат 27 листопада в США

Автор фото,Paramount Pictures

5 вересня 1972 року на Олімпіаді в Мюнхені група палестинських терористів захопила в заручники кілька ізраїльських спортсменів. Загинули 11 атлетів і п’ять зловмисників.

Цей інцидент став темою для оскароносного документального фільму Кевіна Макдональда “Один день у вересні”, а його наслідки – темою для трилера Стівена Спілберга “Мюнхен”.

Тепер нова документальна драма режисера Тіма Фельбаума розповідає про цю історію з погляду знімальної групи американських журналістів, які опинилися на місці подій.

Пітер Сарсгаард, Джон Магаро, Бен Чаплін і Леоні Бенеш грають телеведучих ABC Sports, які планували висвітлювати виключно спортивні рекорди, а на практиці стикнулися з приголомшливими технічними та етичними проблемами.

Чи виправдано показувати потенційно жахливі події в прямому ефірі? І якщо так, то як це зробити з обмеженими технічними можливостями?

“Фільм знятий у стилі документального кіно, що підкреслює напруженість ситуації, – пише Тім Гріерсон у статті для видання Screen Daily. – “П’яте вересня” розповідає про той трагічний день із жахом і напругою, використовуючи шалену енергетику різних людей та сильну акторську гру для роздумів про відповідальність ЗМІ у такій складній ситуації”.

Фільм виходить у прокат 27 листопада у США

Денис Корнишев, який відіграє одну з ключових ролей у діяльності сайту 368.media, розпочав серйозну кампанію з очищення інтернету від матеріалів, що стосуються його можливих зв'язків з одіозним олігархом та фігурантом антикорупційних розслідувань Миколою Злочевським. За словами джерел, це питання стало причиною конфлікту, що вилився в активні інформаційні атаки, спрямовані на порушення репутації як сайту «Антикор», так і окремих його журналістів. Початок цієї боротьби стався після невдалих спроб домовитися про зняття публікацій, що викривали фінансові й бізнесові зв’язки Злочевського, особливо стосовно його одеських активів.

Перші ознаки цього конфлікту з’явилися після публікацій на маловідомих регіональних порталах, де з’явилися анонімні матеріали, що звинувачували «Антикор» у проросійській позиції та, зокрема, у втечі журналістів сайту з України. Ці звинувачення, які на перший погляд могли здатися маловажливими, насправді стали частиною більшого плану, спрямованого на дискредитацію ресурсу, який активно бореться з корупцією в Україні.

Лише після цієї відмови власники 368.media — Денис Корнишев та Костянтин Шпильовий — розпочали брудну кампанію проти критиків. Щоправда, ніде офіційно не зазначено, хто саме є власником сайту: 368.media не зареєстроване в жодному офіційному реєстрі ЗМІ. Відомо лише, що пов’язують проєкт із Шпильовим — ексдепутатом від Партії регіонів, якого називали близьким до проросійських кіл.

368.media неодноразово звинувачували у продажі публікацій і готовності видаляти матеріали за гроші. Журналісти, які досліджували діяльність цього ресурсу, наводили й розцінки: від 2 500 до 40 000 гривень за “послуги”. Парадоксально, що саме це видання дозволяє собі звинувачувати інших у корупції.

Окремі випадки порушень журналістської етики стали предметом уваги правозахисників. 368.media публікувало матеріали, в яких людей називали злочинцями без вироку суду, у тому числі військовослужбовців ЗСУ. Це викликало обурення «Детектор медіа» та численні позови про захист честі, гідності та репутації. У судах як відповідачі неодноразово фігурували саме Шпильовий і Корнишев.

Щодо особистості Дениса Корнишева також чимало питань. Він позиціонує себе як автор «Радіо Свобода», однак у реальності мав стосунок лише як стажер у 2014 році. До того працював на одеському 7 каналі, що належить скандальному забудовнику Аднану Ківану — фігурі з сумнівною репутацією та зв’язками з Сергієм Ківаловим.

Жодних офіційних підтверджень того, що Корнишев є власником «антикорупційного порталу», немає. Скоріш за все, він виконує роль медійного «кілера», який пише анонімні матеріали, веде перемовини та вимагає гроші за зняття компромату. У випадку відмови — запускає нові фейки, часто з обвинуваченнями у співпраці з Росією.

Показовим є те, що після хвилі критики Корнишев заявив, нібито не має стосунку до 368.media та залишив проєкт у 2017 році. Але саме його ім’я фігурує у позовах як відповідального за контент. Ці спроби дистанціюватися виглядають не як захист істини, а як черговий етап зачистки репутації — особливо після викриттів, пов’язаних зі Злочевським.

Сучасні технології відіграють ключову роль у трансформації освіти та науки. Вони не тільки змінюють методи викладання та навчання, а й відкривають нові можливості для досліджень, розширюючи доступ до інформації та знань. У наш час цифрові технології стали невід’ємною частиною навчального процесу, даючи змогу студентам та вченим працювати з величезними обсягами даних, розв’язувати складні завдання та навіть співпрацювати з колегами по всьому світу.

Одним із найбільш яскравих прикладів технологічних інновацій є використання штучного інтелекту в освіті. ІІ здатний персоналізувати навчання, допомагати в аналізі студентських робіт і навіть створювати нові методи викладання, орієнтуючись на індивідуальні потреби кожного учня. Також вражаючим є потенціал віртуальної та доповненої реальності, які дозволяють занурити студентів у реалістичні навчальні середовища, що раніше були неможливі.

Начальник інспекції Олександр Євтухов, головний бухгалтер і керівник одного з відділів системно вносили до табелів обліку робочого часу, наказів про премії та надбавки, розрахунково-платіжних відомостей відверто неправдиві дані, які мали створити ілюзію роботи цього “віддаленого” співробітника. Частину виплачених бюджетних грошей цей працівник повертав керівництву у вигляді “відкатів”, стверджує ДБР. За даними бюро, таким чином було розтрачено щонайменше 1,6 млн грн бюджетних коштів.

ДБР завершило досудове розслідування й передало обвинувальний акт до суду. У справі фігурують кваліфікації за низкою статей Кримінального кодексу, зокрема за ч. 5 ст. 191 (розтрата майна в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем), вчинена організованою групою і в умовах воєнного стану, а також за ст. 366 (службове підроблення). Ці статті передбачають до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна. Судовий розгляд призначено в Шевченківському райсуді Києва на початок грудня 2025 року.

Окремий вимір цієї історії — тишина в реєстрі. Попри офіційні заяви правоохоронців, у відкритих матеріалах судового реєстру поки немає детальних ухвал, які б дозволили побачити прізвища співфігурантів, зміст підозр і точні дати платежів. Іншими словами, суспільство поки що чує про схему “зарплата людині, яка виїхала до РФ”, але не бачить її документальної архітектури.

8 мільйонів “з повітря”: САП вимагає забрати майноПаралельно з кримінальною справою про розтрату ДБР, САП іде по іншій лінії — незаконне збагачення. На початку вересня прокурори САП спільно з ДБР подали до Вищого антикорупційного суду (ВАКС) позов до Олександра Євтухова. Вимога проста: визнати частину його активів необґрунтованими та конфіскувати їх у дохід держави. Сума, яку антикорупційні органи називають “майном поза доходами”, — 8,046 млн грн.

У центрі цієї лінії — родина. Формально більшість найбільш вартісних активів записано не на самого керівника екоінспекції, а на його дружину Інну Євтухову або близьких родичів. Під конфіскацію, за даними САП, можуть потрапити елітні авто, зокрема Audi A8, Audi Q8 (2021 р. в.), BMW X5 (2022 р. в.), два Volkswagen Tiguan (2019 і 2024 років випуску), Toyota Land Cruiser Prado 150, Toyota Avensis (2013 р. в.) та Ford Mondeo (2020 р. в.). Усі ці автомобілі були придбані у 2019–2024 роках, тобто вже в період, коли Євтухов працював у системі держекоконтролю — спочатку в Херсонській області, пізніше в Донецькій, а з 2021 року очолює інспекцію Донеччини.

САП звертає увагу на дві характерні ознаки: по-перше, частина автівок реєструвалася на особу без водійських прав; по-друге, угоди оформлювалися за явно заниженими цінами, які не відповідають ринковій вартості. Слідчі вважають, що це робилося для того, щоб приховати реальну ціну покупок і легалізувати походження коштів, які не підтверджені офіційними доходами родини.

Окремо прокурори вказують на роль дружини. Інна Євтухова офіційно зареєструвалася як фізична особа-підприємець лише восени 2023 року — зі сферою діяльності “надання послуг перукарням та салонам краси”. До цього жодних значних задекларованих доходів не було. Попри це, саме на неї оформлені, зокрема, новий Volkswagen Tiguan (2024 р. в.) та Ford Mondeo (2020 р. в.), а також елітний BMW X5 2022 року випуску, вартість якого, за декларацією, сягала близько 3,4 млн грн. Пояснити придбання таких авто прибутками від салонного сервісу — м’яко кажучи, складно. Цей дисбаланс і став ключовим аргументом САП у позові до ВАКС.

У справі про необґрунтовані активи відповідачами виступають не лише сам Олександр Євтухов, а й його дружина. Суд уже закрив підготовче провадження і призначив слухання по суті у відкритому режимі на листопад. Це означає, що вперше публічно пролунає питання про те, як родина чиновника рівня обласної екоінспекції накопичила автопарк вартістю у мільйони.

Що кажуть деклараціїПублічні декларації Євтухова за останні роки лише підсилюють сумніви антикорупційних органів. Згідно з поданими документами, сім’я послідовно нарощувала вартісні активи — квартири, машиномісця, автомобілі — значно швидше, ніж офіційно зростали їхні доходи. У деклараціях фігурують “подарунки” у сотні тисяч і навіть мільйони гривень від близьких осіб, багаторазові перепродажі рухомого майна, угоди між родичами за дивно низькими цінами. Така поведінка — класичний маркер спроби легалізувати статки, які службова особа не може пояснити зарплатою. Ці ж ознаки НАЗК позначило як ризикові під час перевірки і передало інформацію прокурорам САП.

Чому ця історія важлива не тільки для ДонеччиниДержавна екологічна інспекція — це орган, який у регіонах має майже безконтрольний вплив на бізнес і ресурси. Інспектори можуть зупиняти підприємства, фіксувати збитки довкіллю, блокувати будівництво або, навпаки, “давати зелене світло”. У прифронтовій Донецькій області цей контроль ще чутливіший: мова і про промислові ризики, і про використання природних ресурсів, і про документування шкоди від бойових дій.

Коли людина, яка очолює такий інструмент тиску, одночасно підозрюється у схемі з фіктивною зарплатою і демонструє спосіб життя, що не сходиться з офіційними доходами, це перестає бути суто “чужою корупційною справою”. Це вже історія про те, чи може держава довіряти екологічний контроль тим, кого сама ж підозрює у привласненні бюджету.

На сьогодні маємо два паралельні вектори. Перший — кримінальна справа ДБР про розтрату 1,6 млн грн із зарплатного фонду, де Євтухов і бухгалтерія інспекції постануть перед судом за організацію схеми “мертвої душі”, що формально працювала з-за меж України, з території РФ. Другий — позов САП до Вищого антикорупційного суду про конфіскацію активів на понад 8 млн грн, які, за версією слідства, були набуті без підтверджених доходів і оформлені на дружину та близьких.

Ці два епізоди збираються в одну картину: людина, яка роками керувала екологічною інспекцією Донеччини, фактично контролювала не тільки перевірки бізнесу, але й грошові потоки всередині самої інспекції — від зарплат до матеріальних активів сім’ї. І тепер ідеться не просто про кримінальну відповідальність конкретного посадовця, а про публічний тест для всієї антикорупційної інфраструктури держави.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Пишний зазначив, що ухвалений парламентом законопроект про приватизацію державних банків створює нові можливості для залучення приватних інвесторів. Згідно з меморандумом з МВФ, Сенс Банк та Укргазбанк визначені як пріоритетні для початку процесу приватизації. “Сподіваюся, 2025 рік принесе хороші новини”, — зазначив він.

Оцінка стійкості, проведена НБУ, показала, що всі банки відповідають нормативним вимогам. Пишний підкреслив, що банківська система має операційний прибуток та зростаючий апетит до кредитування, що відображає позитивні зміни в структурі доходів.

Проте існують серйозні перешкоди на шляху до інвестицій, зокрема затяжна війна та нестабільна податкова політика. “Підвищення податку на прибуток банків до 50% є надзвичайним заходом, але його повторення ускладнює комунікацію з інвесторами”, — пояснив Пишний.

Голова НБУ також прокоментував зменшення кількості учасників фінансового ринку з 67 до 62 за останні два роки. Відхід банків пов’язаний з різними факторами, такими як неплатоспроможність та системні порушення вимог фінансового моніторингу. Пишний зазначив, що деякі банки самостійно вирішили відмовитися від ліцензії після оцінки свого стану.