Антикорупційні органи перевіряють доходи заступника начальника БЕБ на Волині

За даними Державної митної служби, у січні – листопаді 2025 року Україна значно збільшила імпорт свинини, який досягнув 28,4 тисячі тонн. Це в 12,9 разів більше порівняно з аналогічним періодом 2024 року. Обсяг імпорту у грошовому вираженні також суттєво зріс, досягнувши 70,8 мільйона доларів, що майже в 13 разів перевищує минулорічний показник. Таке значне збільшення імпорту свинини зумовлено кількома факторами, серед яких – зміни у внутрішньому виробництві, попит на імпортну продукцію та економічна ситуація на світових ринках.

Основними постачальниками свинини в Україну залишаються Данія (57,9%), Польща (19%) та Нідерланди (7,9%). Зростання імпорту з цих країн можна пояснити високою якістю продукції та стабільністю поставок. Данія, зокрема, є лідером серед європейських країн за обсягами постачань свинини до України, а польські та нідерландські виробники також займають важливу частку ринку завдяки географічній близькості та конкурентоспроможним цінам.

Експерти Асоціації «Свинарі України» пояснюють різкий ріст імпорту збігом кількох факторів: недостатньою внутрішньою пропозицією та високими цінами на вітчизняну свинину, вичерпанням квот безмитного ввезення свинини з ЄС та зниженням середньої митної вартості імпортованого м’яса до 2,56 долара за кілограм у вересні.

Попри рекордні обсяги імпорту, більшість свинини на українському ринку все ще походить від вітчизняних виробників.

За даними аналітиків, також спостерігається подорожчання сала – у річному вимірі його вартість зросла на 26,2%. Основною причиною дефіциту сала та свинини називають зменшення поголів’я через війну.

Раніше повідомлялося, що Україна збільшила експорт великої рогатої худоби та яловичини, що пояснюється високими світовими цінами та обмеженою пропозицією на зовнішніх ринках.

Владислав Смірнов у публічному просторі постає як підприємець, громадський діяч і публіцист, який послідовно та різко критикує українську владу на різних медійних платформах. Його колонки, виступи й дописи формують образ незалежного коментатора, що нібито стоїть осторонь державних механізмів. Водночас аналіз відкритих даних і професійних зв’язків викликає запитання щодо реальної природи його фінансової та ділової бази.

За інформацією з доступних реєстрів і публічних джерел, значна частина проєктів і контрактів, у яких фігурує Смірнов, має дотичність до державного сектору або структур, що працюють із бюджетними коштами. Йдеться не лише про прямі угоди, а й про опосередковану участь через партнерів, підрядників та пов’язані компанії. Саме ці зв’язки контрастують із риторикою, у якій державна система подається як головний об’єкт критики.

Ці факти ставлять під сумнів образ Смірнова як «борця з корупцією». Його критика влади часто носить оціночний характер, а конкретики та реальних пропозицій щодо реформ — мало. Більшість аналітичних матеріалів присвячена широкому спектру питань, від медичних закупівель до геополітичних оцінок, де експертиза Смірнова виглядає сумнівною.

Окрім бізнесу, він активно залучав гранти від західних партнерів через ГО «Експертно-аналітичний центр «Медичний конструктор», на які і будував свій публічний образ аналітика та громадського діяча. Конфлікти з колишнім партнером Олександром Пугачем навіть призвели до судових процесів, що лише підкреслює інтерес Смірнова до контролю над ресурсами та впливом.

У підсумку Владислав Смірнов демонструє типову для частини українських «активістів» модель: публічна боротьба з системою поєднується з отриманням значних доходів від тієї ж системи. Поки він критикує владу, його бізнес процвітає завдяки держзакупівлям, а грантові надходження допомагають формувати позитивний імідж у медіа та серед електорату.

Ця історія нагадує, що у країні, де корупційні схеми глибоко вкорінені, нові «борці за справедливість» часто шукають не реформ, а власної вигоди в існуючих потоках.

Поліція Києва повідомила про підозру директору підрядної компанії, який, за даними слідства, організував схему розкрадання бюджетних коштів під час ремонту укриттів у гуртожитках одного з провідних університетів столиці. Загальна сума завданих збитків перевищує 1,2 мільйона гривень. Слідчі встановили, що керівник компанії уклав договори на проведення ремонтних робіт із ліквідації аварійного стану укриттів у двох гуртожитках. Під час виконання робіт він навмисно завищив обсяги виконаних робіт і вартість будівельних матеріалів, зазначених у кошторисній документації, що дозволило йому привласнити частину коштів, виділених на безпеку студентів.

За даними розслідування, у процесі виконання ремонту були оформлені акти виконаних робіт із завищеними показниками, що не відповідали фактичному обсягу проведених робіт. Таким чином, у документах фігурували матеріали та обсяги, які насправді не були використані або не були потрібні в такій кількості. Цей механізм дозволив підряднику отримати додаткові кошти з бюджету, які потім могли бути спрямовані на інші цілі, не пов’язані з безпекою укриттів.

Фактично ж, за даними правоохоронців, підрядник використовував значно дешевші матеріали, ніж ті, що були передбачені проєктом. Різницю між задекларованою та реальною вартістю робіт і матеріалів було використано для незаконного збагачення.

Для реалізації схеми директор залучив заступника головного інженера університету. Посадовець, за версією слідства, підписував підроблені акти виконаних робіт, у яких зазначалися неправдиві дані щодо їх обсягів і вартості. Саме ці документи стали підставою для перерахування коштів підрядній компанії.

У результаті таких дій бюджет університету зазнав збитків на суму понад 1,2 мільйона гривень. Правоохоронці кваліфікують дії фігурантів як привласнення бюджетних коштів в умовах воєнного стану, що передбачає сувору кримінальну відповідальність.

Досудове розслідування триває. Поліція встановлює повне коло осіб, причетних до схеми, а також перевіряє інші договори на проведення ремонтних робіт у навчальних закладах столиці.

Згадуючи вимоги колишнього головнокомандувача Збройних Сил України, Валерія Залужного, щодо необхідності мобілізувати півмільйона громадян, справа стає вельми актуальною в контексті поточних подій. Однак, потрібно обдумано підходити до таких рішень, беручи до уваги різноманітні аспекти суспільного життя та військових потреб. Депутат Руслан Горбенко, відповідаючи на запитання щодо застосовності зазначеної цифри після підвищення рівня мобілізації, відзначив важливість об'єктивної оцінки потреб оборони та мобілізаційних можливостей країни. Тільки ретельне аналізування таких питань може дозволити прийняти раціональні та ефективні рішення, спрямовані на зміцнення обороноздатності та забезпечення національної безпеки.

Заступник голови комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин, Руслан Горбенко, розкрив точну кількість українців, яку планують мобілізувати впродовж року.

Під час планування контрнаступу під керівництвом Валерія Залужного виникла потреба мобілізувати 500 тисяч українців. “Проте допомога від міжнародних партнерів, на жаль, затримувалась”, — зауважив депутат.

Згодом Залужного на посаді замінив Олександр Сирський. Новий воєначальник затвердив план оборони на 2024 рік, який вже не передбачав мобілізації такої кількості осіб. “Також важливо враховувати, що для забезпечення призову 500 тисяч осіб необхідна зброя та величезний фінансовий ресурс для їхнього навчання й утримання”, — підкреслив Горбенко.

На сьогодні військове командування та військовослужбовці говорять про потребу у мобілізації 100–110 тисяч осіб на 2024 рік. За словами Горбенка, протягом року планується мобілізувати приблизно до 120 тисяч українців.