Будівництво укриття у військовому ліцеї віддали компанії танцівниці без конкуренції

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Що сталося?

За інформацією Сумської обласної військової адміністрації (ОВА), удари завдали значних руйнувань цивільній інфраструктурі. “Ворог атакував громаду трьома дронами-камікадзе. Було зафіксовано три вибухи”, – повідомляють в ОВА.

Місцеві служби негайно приступили до ліквідації наслідків обстрілів. Постраждалих госпіталізовано до медичних закладів.

Російські війська продовжують атакувати цивільну інфраструктуру України дронами-камікадзе іранського виробництва “Shahed”. Ці безпілотники, оснащені вибухівкою, використовуються для прицільного ураження мирних об’єктів, і Сумщина регулярно стає мішенню таких атак.

Місцева адміністрація закликає мешканців бути обачними, особливо під час сигналів повітряної тривоги, і залишатися в укриттях до її завершення.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Ігнат зазначив, що російські безпілотники, зокрема дрони невідомого типу, часто піддаються впливу українських засобів радіоелектронної боротьби (РЕБ), в результаті чого багато з них падають на землю без шкоди.

Термін “локаційно втрачені”, що використовується Повітряними силами, позначає ситуацію, коли ціль, яку супроводжують радіотехнічні війська, зникає з радарів. Це може статися внаслідок вичерпання пального або під впливом українських засобів РЕБ.

За словами військового, вночі 5 жовтня сили ППО збили три безпілотники, тоді як ще десять були «локаційно втрачені» на півдні та півночі України. Відзначається, що можливо, це були дрони іншого типу, і їх ідентифікація буде проведена на землі фахівцями.

Окрім того, Ігнат повідомив про зростання використання Росією дешевих безпілотників, зокрема моделі «Гербер». Ці дрони виробляються в трьох варіантах: для радіоелектронної розвідки, як дрони-камікадзе або як хибні цілі. За даними Defence Express, дрони «Гербер» виготовлені з пінопластового корпусу та на низькому технологічному рівні, що призводить до частих випадків їх самостійного виходу з ладу.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Перший заступник міністра освіти і науки України Євген Кудрявець опинився в центрі суспільної уваги після того, як стало відомо про його нещодавнє придбання преміального електрокара Mercedes-Benz EQS 450 2023 року випуску. Вартість автомобіля становить близько 2,4 мільйона гривень — сума, яка майже вдвічі перевищує його офіційний річний дохід. Згідно з даними декларацій, торік зарплата Кудрявця в Міністерстві освіти та науки становила приблизно 1,37 мільйона гривень, що викликало запитання щодо походження коштів на таку дорогу покупку.

За час роботи на керівній посаді в МОН родина Кудрявця помітно покращила свій майновий стан: наразі подружжя володіє двома автомобілями німецького преміумкласу. Окрім цього, чиновник входить до переліку посадовців із найбільшою кількістю закордонних відряджень за останні два роки. У деяких із них він представляв Україну на міжнародних освітніх форумах та самітах, проте частина поїздок, за словами джерел у міністерстві, мала радше іміджевий, ніж практичний характер.

Це не перше придбання преміального транспорту в родині посадовця. У листопаді 2022 року Кудрявець разом із дружиною став співвласником Mercedes-Benz GLE 450 4MATIC за 3,3 млн грн. Окрім цього, він користується Toyota Highlander 2016 року, орендованою у приватного підприємства “Агронафтасервіс”.

Водночас чиновник демонструє високу активність у закордонних поїздках. Лише за дев’ять місяців 2025 року він здійснив щонайменше 12 міжнародних відряджень, відвідавши США, Данію, Японію, Італію, Швейцарію, Бельгію, Угорщину, Австрію та Ісландію, деякі країни — двічі. За три попередні роки на компенсації відряджень із держбюджету йому було відшкодовано понад 5 млн грн.

Як звертають увагу аналітики, офіційні доходи посадовця суттєво контрастують зі стилем витрат та рівнем споживання, які демонструє родина під час його перебування на посаді.