Будівництво в Ботсаду і Голосієві: як компанії Молчанової руйнують екологію столиці

Кривий Ріг останнім часом стає центром обговорень, коли йдеться про кримінальний бізнес, нелегальні схеми та політичні впливи. Усі ці елементи так чи інакше пов’язані з двома фігурами, які стали майже синонімами тіньової економіки міста: Дмитром Храменюком та Олександром Квасовим. Їхні бізнес-інтереси та методи ведення справ мають численні паралелі та взаємодії, де кримінальні схеми, рейдерство та політичні зв'язки стають одним цілим.

Дмитро Храменюк — це ім’я, яке в Кривому Розі асоціюється з нелегальними автозаправними станціями. За даними правоохоронців, він контролює цілу мережу з 12 підпільних АЗС, що працюють не лише в межах міста, а й на його околицях. Крім того, Храменюк має значні активи в торгівлі контрафактним тютюном та алкоголем, а також контролює пункти прийому металу, через які обігруються різноманітні схеми обходу податків і митних зборів. Протягом багатьох років його бізнес процвітає, незважаючи на те, що деякі підпільні цехи працюють без будь-якої уваги з боку місцевих правоохоронних органів.

Квасов, у свою чергу, пов’язаний із рейдерськими захопленнями земель. За даними Clarity‑project, йому контролює до 4000 гектарів. Судові рішення часто ігноруються, а конфлікти з пайовиками залишаються невирішеними.

Відомо також про спільний бізнес Храменюка та Квасова — ресторан, а нещодавно у регіон просочилася інформація про силові методи стягнення боргу в $800 тис. Постраждалий бізнесмен стверджував, що його утримували та катували, а справа була “похована” за участю колишніх прокурорів і поліції.

Попри це, обидва активно займаються благодійністю: допомагають громадам, поставляють продукти, воду, транспорт і дрони для фронту. Місцеві активісти зазначають, що волонтерський образ може бути прикриттям для старих схем та трампліном у політику.

Таким чином, Храменюк і Квасов формують образ сучасних “теневих князів” Криворіжжя, які поєднують бізнес, кримінальні зв’язки та політичні амбіції, демонструючи, як тіньова економіка пристосовується та маскується під благодійність і політичну діяльність.

Укренерго вирішила не розголошувати відомості про оклад голови правління, Володимира Кудрицького. Замість цього, організація оприлюднила інформацію про заробітну плату всього керівництва, що складається з п'яти осіб, включаючи Кудрицького. Середньомісячний дохід одного з членів правління перевищує 2 мільйони гривень, проте точні суми можуть змінюватися в залежності від місяця. Цей крок викликає обговорення серед громадськості та залишає питання щодо прозорості в управлінні державними підприємствами.

Був запит до “Укренерго” з проханням озвучити заробітну плату Кудрицького з усіма заохоченнями (преміями тощо) та окремо вказати оклад, а також назвати зарплату голови “Укренерго” по місяцях. Проте компанія відмовилася надати цю інформацію, посилаючись на відсутність законодавчих вимог щодо розкриття зарплат індивідуально.

Замість цього в “Укренерго” повідомили загальні зарплати правління:

Середня арифметична зарплата в грудні 2023 року складала 1,5 млн грн, в січні 2024 року – 848,8 тис. грн, в лютому – 353,1 тис. грн, в березні – 499,2 тис. грн, а в квітні – 2,1 млн грн. При цьому зарплата голови правління може бути вищою, ніж у членів правління. Причина чотирикратного збільшення зарплати в квітні залишається невідомою.

Середня зарплата в “Укренерго” минулого року складала 35 372 грн.

У Києві комунальний «Консультативно-діагностичний центр» уклав важливий договір на суму майже 96 мільйонів гривень з компанією «Український виробничий альянс». Цей контракт є частиною програми модернізації медичних послуг у столиці, спрямованої на поліпшення якості діагностики та лікування для жителів міста. За умовами угоди, компанія постачатиме новітнє медичне обладнання, яке дозволить значно підвищити ефективність роботи медичних установ.

Важливим аспектом цієї угоди є те, що вона підтримує розвиток вітчизняного виробництва та дає можливість впровадження сучасних технологій у медичну сферу. Придбане обладнання дозволить значно вдосконалити процеси діагностики та лікування різних захворювань, що, в свою чергу, допоможе зменшити навантаження на медичних працівників та покращити обслуговування пацієнтів.

Окрему увагу викликала зарплата робітників, зазначена в кошторисі — 26 515 грн. За даними Пенсійного фонду, середня по країні становить 20 455 грн, а за вакансіями у будівництві Києва — 37 500 грн. Експерти припускають, що реальні виплати могли проводитися «в конвертах», компенсуючись за рахунок завищених матеріалів.

Тендер не мав жодної конкуренції — інші компанії не змогли подати пропозиції через жорсткі умови: вимогу мати штатних працівників та наявність аналогічних договорів за останні два роки. Один із потенційних учасників навіть звертався з проханням змінити умови, але безуспішно.

Центр очолює депутатка Київради від «Єдності» Наталія Берікашвілі, яка водночас є заступницею голови комісії з охорони здоров’я. Підрядник — компанія Оксани Колібабчук, що з 2016 року отримала понад 1,1 млрд грн держзамовлень, переважно від столичних медзакладів.

Скандальний ремонт фінансується з місцевого бюджету на 60 млн грн, ще понад 35,5 млн — кошти самого підприємства. Питання щодо ефективності та прозорості використання цих коштів залишається відкритим.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Як повідомили в Італійській федерації футболу, Андрій Шевченко був номінований у категорії “Іноземні футболісти” та отримав свою нагороду на урочистій церемонії в Коверчано.

Також до Зали слави увійшли із італійський футболіст, колишній тренер “Роми” Даніеле Де Россі, тренер збірної Італії Лучано Спаллетті, Ар’єдо Брайдом, Роберто Бонінсеньєм, Валентиною Джачінті, Агостіно Ді Бартоломеєм, Вінченцо Д’Аміко та Манліо Скопіньо. На церемонії Шевченко зачитав свого листа, якого адресував Італії та “Мілану”. “Це лист від української дитини, яка мріяла потрапити до тебе.

Наша перша зустріч відбулася по телевізору, і я відразу ж закохався в тебе. Я побачив Мальдіні, Барезі, Марадону, Платіні, Ван Бастена, Баджо, Віаллі та завмер, як завмирають перед найбільшими творами мистецтва. Я бачив пристрасть людей, майже релігію. Я бачив повні стадіони з історією. Моя перша поїздка за кордон у дитинстві була в Італію, спершу до Риму, а потім до Агрополі на турнір. Мене відразу вразило все в людях, особливо щедрість. Мені було добре тут і я подумав:

Я маю повернутися сюди будь-що-будь”. Так і сталося. Дорогий “Мілан”, спасибі тобі за те, що повірив у мене. Ти одразу ж, з першого дня, дав мені відчути себе членом своєї сім’ї. Ми багато виграли разом, і я познайомився з незвичайними людьми, особливо з сім’єю Берлусконі, Адріано Галліані, Арієдо Брайдою, сім’єю Мальдіні. Міланістами стають з першого дня і назавжди

Шевченко зазначив, що “увійти до Зали слави італійського футболу — величезний привілей, і за це я дякую всім моїм партнерам по “Мілану”, керівникам клубу і його вболівальникам”.

Коверчано, де я перебуваю сьогодні, — це не тільки батьківщина Італії, воно відоме всюди. Звідси вийшли всі найвидатніші тренери, і я хотів би сказати вам, хлопцям зі збірної Італії, одну річ: італійський футбол люблять у всьому світі. Захищайте його і шануйте. Нарешті, я хотів би сказати спасибі всій Італії за те, що вона підтримала Україну в найскладніший момент нашої історії. Те, що для інших є нормою, для нас — надія. Надія на те, що ми все ще тут, кожен день і назавжди. Італія, я люблю тебе

Андрій Шевченко розпочинав футбольну кар’єру у київському “Динамо”, за яке дебютував 8 листопада 1994 року, вийшовши на заміну в матчі проти донецького “Шахтаря”. З “Динамо” Шевченко 5 разів ставав чемпіоном України та тричі вигравав Кубок України.

Влітку 1999 року італійський “Мілан” заплатив за Андрія 25 млн доларів. 29 серпня 1999 дебютував у Серії “А” в матчі проти “Лечче”, а у першому ж сезоні став найкращим бомбардиром Серії “А”, забивши 24 м’ячі в 32 іграх чемпіонату. Загалом Шевченко виступав за “Мілан” з 1999 по 2006 рік, де завоював медалі чемпіонату Італії, Кубка Італії, а також переміг у Лізі Чемпіонів. У 2004 році Шевченко отримав Золотий м’яч.

У 2006 році Шевченко перебрався до англійського “Челсі” за 30,8 млн англійських фунтів. Цей трансфер англійські вболівальники називали одним із провальніших. Не зумівши закріпитися у складі “пенсіонерів”, Шевченко на рік повернуся до “Мілану” в оренду. 32-річний гравець не зміг вибороти місця у стартовому складі і більшість ігрового часу проводив у матчах Кубка УЄФА, Кубка Італії, або після виходів на заміну у поєдинках Серії “А”.

Загалом у 322 матчах за “Мілан” Шевченко забив 175 голів та віддав 45 результативних передач. У серпні 2009 року стало відомо, що Шевченко повертається до київського “Динамо”, де провів три роки, і в 2012 році після домашнього Євро-2012 завершив кар’єру футболіста.

З 2016 по 2021 рік Шевченко очолював збірну України, з якою пробився до 1/4 Євро-2020. Після завершення кар’єри у збірній, Шевченко очолив італійський “Дженоа”, де пропрацював лише рік, і був звільнений через погані результати. У січні 2024 року Андрія Шевченка обрали новим президентом Української асоціації футболу. За відповідне рішення проголосували делегати на позачерговому Конгресі УАФ.