Трамп працює в «нелюдському» графіку, Рубіо захищає президента

Державна установа «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» підписала контракт на спорудження нового слідчого ізолятора поблизу Києва, що оцінюється у 1,09 млрд грн. Перемогу в тендері здобуло ТОВ «Антаріс ПВР-Буд», згідно з інформацією, оприлюдненою на порталі Prozorro. Цей проєкт має стати ключовим кроком у модернізації української пенітенціарної системи та покликаний розвантажити застарілий Лук’янівський слідчий ізолятор, умови в якому давно критикують правозахисники.

Заплановане будівництво передбачає створення сучасного великого СІЗО на території Бориспільської виправної колонії №119, більш відомої під назвою «Мартусівка». Комплекс має включати оновлені корпуси для утримання підозрюваних, адміністративні приміщення, зони для побачень, інфраструктуру для медичної допомоги та безпеки, а також умови, що відповідатимуть міжнародним стандартам поводження з ув’язненими. Новий ізолятор покликаний частково замінити потужності Лук’янівського СІЗО, яке фактично неможливо модернізувати через застарілі комунікації та особливості архітектури будівлі.

Згідно з новим договором, будівництво триватиме до кінця 2028 року. У 2025 році підрядник має звести об’єкти двох контрольно-пропускних пунктів, чергову частину, кімнати для побачень, медичну амбулаторію, прогулянкові дворики та режимні корпуси. За даними Мін’юсту, новий СІЗО розрахують на 1072 місця, що має розвантажити Лук’янівку і наблизити умови тримання під вартою до європейських стандартів.

Фінансування розподілене на чотири роки. У 2025 році на роботи виділять 3,57 млн грн, у 2026-му – понад 416 млн грн, у 2027-му – майже 470 млн, у 2028-му – ще 200 млн грн. Договірна ціна є твердою і містить додаткові витрати на ризики та інфляцію. Проєктну документацію виконало ТОВ «Архітектурна Ліга», а її експертизу схвалила «Укрдержбудекспертиза».

Аналіз кошторису показує, що частина матеріалів закуплена за ринковою або близькою до ринку вартістю. Наприклад, цегла і бетон відповідають середній ціні, а асфальтобетон навіть трохи дешевший за максимальний показник моніторингу. Водночас інші позиції виявилися значно дорожчими: самовирівнюючі суміші, фарби, ґрунтовки та покрівельний руберойд у кошторисі коштують від 19% до більш ніж 100% дорожче за пропозиції великих українських торговельних мереж. За підрахунками аналітиків, тільки за цими позиціями йдеться про переплату понад 9 млн грн.

Дискусії викликали і заробітні плати будівельників. У кошторисі закладено середню оплату праці 18 570 грн на місяць, тоді як реальна середня зарплата у галузі — близько 40 тисяч. Якщо підрядник платитиме робітникам ринкову ставку, фонд оплати мав би збільшитись більш ніж удвічі. Це може свідчити про ризик виплат «у конвертах», які частково компенсуються завищеними цінами на матеріали.

У тендері також брав участь консорціум «Енергетик», який подав дешевшу на 6,33 млн грн пропозицію. Його дискваліфікували після 24 годин на усунення помилок: у документації були неточності щодо ступеня локалізації обладнання, відсутність підтвердження прав на користування офісом та неповний пакет інформації про персонал і досвід виконання аналогічних робіт. У підсумку пропозиція була визнана такою, що не відповідає вимогам Замовника.

Компанія-переможець «Антаріс ПВР-Буд» належить Марині Батаєвій. Від 2016 року фірма отримала державних контрактів на суму понад 1,5 млрд грн, найбільше — від освітніх закладів Святошинського району Києва.

Будівництво нового СІЗО лишається одним із найбільших інфраструктурних проєктів Мін’юсту останніх років. Водночас його кошторис уже викликає запитання щодо економічності витрат і ризиків використання державних коштів не за призначенням.

Українська зброя: зброєвиробництво після російської агресії

Після розпаду Радянського Союзу Україна опинилася перед викликом відновлення своєї збройної промисловості. Безгосподарність і корупція, а також зосередження виробництва на російських покупцях зробили її залежною від імпорту. Здача ядерного арсеналу в обмін на гарантії суверенітету теж збентежила оборонний потенціал. Тепер, після війни, Україні необхідне все: від базових боєприпасів до складної техніки. Міністр стратегічної промисловості Олександр Камишин заявив про успіхи в розробці ракет власного виробництва, але багато хто визнає, що досягнення рівня високотехнологічної зброї візьме десятиліття. Збройні сили зазнають тиск через недостатність боєприпасів і зброї, а прогнози розвідки США щодо втрат ППО лишають сумніви. За допомогою світових партнерів, Україна отримала деяку допомогу, але це далеко не вистачає для задоволення потреб країни.

Українські чиновники стикаються з серйозними викликами у відновленні вітчизняної збройної промисловості. Незважаючи на обмеження щодо оприлюднення точних цифр виробництва з міркувань безпеки, стає очевидним, що Україні необхідно збільшити виробництво зброї. Недостатнє фінансування з боку держави і обмежений доступ до інвестиційного капіталу ускладнюють ситуацію. Влада веде дискусію щодо використання заморожених активів російського Центрального банку, проте це лише один з кроків. Не лише фінансові аспекти, а й нестача вибухонебезпечних речовин, які поставляються з-за кордону, ускладнюють ситуацію. Додаткові труднощі виникають через неспроможність українських міністерств організувати ефективні закупівлі та контракти. Водночас, підвищення виробництва зброї стає необхідним, і українська промисловість зброї намагається відповісти на цей виклик, хоча зі зростанням обсягів виробництва виникають нові труднощі з плануванням та закупівлею сировини.

Українські виробники зброї стикаються з численними викликами, які ускладнюють процес нарощування виробництва. Чиновники стверджують, що спрощують процедури, проте на шляху до успіху зустрічаються різноманітні перешкоди. Співпраця з західними компаніями стає одним із шляхів розвитку, проте ситуація ускладнюється атаками російських сил на виробництва. Українські компанії вживають заходів для збереження виробництва, переносячи його за межі країни та дублюючи ключові процеси. Ці заходи, хоч і сприяють збереженню виробництва, знижують його ефективність. Виробники розмірковують над шляхами вирішення цих проблем, розуміючи, що їхня успішність на цьому шляху визначатиме майбутнє української оборонної галузі.

Українські виробники зброї стикаються зі складними викликами, але залишаються відданими розвитку оборонної галузі. Неспростовність фінансування, важкі умови ринку та загрози безпеки змушують їх шукати нові шляхи і стратегії. Співпраця з західними партнерами, такими як Rheinmetall, BAE Systems і Baykar, відкриває нові можливості, але атаки російських сил на виробництва ставлять під загрозу цей напрямок розвитку. Українські компанії демонструють гнучкість і винаходливість, розміщуючи частину виробництва за кордоном та вживаючи заходів для збереження ефективності. Однак успіх цього шляху залежить від здатності подолати перешкоди та забезпечити стабільний розвиток української оборонної промисловості.