Політика

Володимир Зеленський віддав інтерв'ю телеканалу Fox неподалік від лінії фронту, акцентуючи на важливості української війни для американців. Порівняно з Володимиром Путіним, який раніше звертався до Fox з Кремля, Зеленський відповідав на запитання, перебуваючи на тлі зруйнованого будинку, що підкреслювало тяжкість ситуації в Україні. Це інтерв'ю вийшло на Fox News, каналі з великою аудиторією, яка переважно схильна до Республіканської партії, дозволивши Зеленському передати своє головне послання американському консервативному населенню.

Ведучий Fox News, Брет Баєр, вирушив до України з метою поставити президенту Зеленському питання, які цікавлять американців після двох років інтенсивних військових дій. Це вже не перше інтерв'ю Баєра з українським лідером: вони зустрічалися раніше як минулого, так і позаминулого року. У ході інтерв'ю Баєр запитав Зеленського, чи дивився він інтерв'ю з Путіном. Президент відповів: "У мене не було двох годин, щоб слухати марення про нас, війну і США".

За даними видання Forbes, захоплення Куп'янська наразі є головною тактичною метою Росії, що підкреслює значення візиту ведучого Fox News до цього регіону України.

Згідно з Forbes, шматочок Харківської області став би великим подарунком для Путіна до дня виборів від російської армії. Цей факт намагався викреслити Зеленський перед республіканцями, демонструючи, що війна триває, і Україна наразі не має "плану Б". Володимир Зеленський визначив діалог з США як пріоритет, оскільки Україні надзвичайно потрібна допомога для подальшого протистояння на фронті проти Росії.

З початку війни міжнародні партнери України обіцяли надати їй допомогу під загальною сумою майже 170 млрд євро. З цієї суми 40% припадає на військову підтримку, 50% на фінансову допомогу і близько 10% на гуманітарну допомогу. Допомагали 42 країни, але основним донором з 71 млрд євро стали Сполучені Штати. Адміністрація Джо Байдена вже восени звернулася до Конгресу із закликом схвалити додаткове фінансування для України.

У запропонованому пакеті на суму понад 100 млрд доларів понад 60 млрд доларів призначалося на витрати, пов’язані з війною Росії проти України. Проте це питання залишається невирішеним через опір республіканців, які спочатку вимагали пов’язати його з вирішенням внутрішніх проблем США, зокрема з посиленням контролю за південним кордоном.

Заявили, що подальша передача озброєнь загрожує безпеці самої Америки. Для заповнення вичерпаних дворічною підтримкою України запасів Пентагону необхідне ухвалення відповідного закону, навколо якого розгорілися суперечки в Капітолії.

Хоча здається, що обидві фракції у Сенаті нарешті знайшли компроміс, проблема залишається. Дональд Трамп закликав "не робити дурниць", вважаючи, що хвиля невдоволення принесе його до Білого дому на майбутніх виборах. Його послухалися прихильники в Палаті представників Конгресу.

Зеленський раніше пропонував Трампу особисто приїхати до України. У інтерв’ю Fox News він додав, що готовий разом з Трампом поїхати прямо на передову. Зеленський також обговорював плани на майбутній рік, якщо Україна не отримає фінансування від США. Він відзначив, що Росія залишається сильнішою в небі та щодо чисельності. Щодо плану “Б”, він не конкретизував, але зазначив, що Україна шукатиме альтернативні шляхи для виживання. Однак він підкреслив критичну важливість американської допомоги для захисту країни від загрози.

З погляду середньостатистичного американця, який переглянув обидва інтерв’ю – і Зеленського, і Путіна – очевидно одне: Росія закликає не звертати увагу на те, що відбувається (“Вам що, нічим зайнятися?” – питав Путін), а Україна не лише закликає уважно стежити за подіями, але ще й просить допомогти. “Не може бути різниці поглядів на цю війну, – каже Володимир Зеленський. – Є лише один ворог, і це Путін”.

“Нам потрібна зброя великої дальності, – додає Зеленський. – Ми говорили про це з конгресменами, я говорив про це з президентом Байденом. Далекобійні ракети ATACMS з дальністю до 300 кілометрів нам дуже допомогли б. Тому що це нечесна війна: наша артилерія має дальність близько 20 кілометрів, а в Росії – 40 кілометрів. Тож якщо партнери мають такі системи, чому б не надати їх Україні?”

Досі адміністрація Джо Байдена вкрай неохоче йшла на надання Україні систем озброєнь, які б дозволяли їй завдавати шкоди противнику далеко за лінією фронту, мотивуючи це побоюваннями “подальшої ескалації”. Певну кількість ракет ATACMS зі зменшеною дальністю надали після численних закликів минулої осені, але далі цього справа поки що не просунулася. Поки американська допомога застрягла на півдорозі, російські війська захопили Авдіївку – місто на Донеччині, яке вони безуспішно намагалися взяти протягом двох років. Питаючи Зеленського, Брет Баєр назвав це найбільшим досягненням Росії за останні дев’ять місяців. Чиновники, зокрема у Вашингтоні, як і багато експертів, пов’язують цей успіх російських військ із гострим дефіцитом боєприпасів в українській армії.

Росія веде боротьбу за контроль над містом Авдіївка вже з початку війни. Проходячи кілька кілометрів від міста, знаходиться дорога, яка з’єднує контрольовані Росією Донецьк, Горлівку та Луганськ. Якщо б українській армії вдалося перерізати цю дорогу, це серйозно ускладнило б логістику російських військ. Росія ж веде боротьбу за Авдіївку з метою відсунення українських військ, щоб Донецьк не потрапив під обстріл ЗСУ. Зараз Авдіївкою контролює Росія, але, як зауважив Зеленський, це не означає, що вона функціонує нормально. “Вони зруйнували все. Їхня стратегія полягає в тому, щоб зрівняти все із землею, а потім йти далі”, – сказав президент про ситуацію в Авдіївці.

Зеленський також зазначив досягнення української армії за останні два роки. “Вони окупували Харківську область, але ми контролюємо її зараз. Ми розблокували Чорне море і знищили багато кораблів російського флоту”, – сказав він.

Зеленський також відправив у відставку головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, замінивши його на генерал-полковника Олександра Сирського. Питаний про нагороду Героя України для Залужного, Зеленський сказав, що це вибір самого генерала. “Він захищав нашу націю і нашу країну, і я дуже вдячний йому за це”, – додав він.

Президент не конкретизував кількість втрат України в цій війні, але зазначив, що “десятки тисяч смертей” та “десятки тисяч дітей були депортовані”. “На одного нашого солдата, який загинув у бою, припадає п’ять російських солдатів”, – зазначив він.

“Критики можуть сказати, що ви, намагаючись залишитися при владі, не поспішаєте сісти за стіл переговорів для завершення цієї війни”, – зазначив Брет Баєр. Володимир Зеленський відповів зітханням. Тема переговорів була очікуваною. Недавно Володимир Путін у своєму інтерв’ю запевнив, що Росія “ніколи не відмовлялася від переговорів”, але унеможливлює їхнє проведення указ Зеленського про неможливість переговорів з Путіним. Олію у вогонь підливає той факт, що, якби Україна не вела б війну, вона зараз перебувала б на порозі президентських виборів. Але за законом, ухваленим задовго до президентства Зеленського, вибори у воєнний час заборонені. Це частково забороняє і Конституція. Баєр зазначив, що це турбує Захід. Для країн Заходу вибори є невід’ємним елементом демократії. І Україна, яка вважає себе частиною демократичного світу, за деякими думками, повинна була знайти спосіб провести ці вибори.

“Я справді не хотів говорити про політику, тому що те, що відбувається на війні, набагато важливіше”, – сказав Зеленський. Він знову звернувся до закону, який забороняє голосування під час війни. Але навіть якби вибори відбулися, чинному президентові не бракувало б приводів для хвилювань: наразі рівень підтримки його дій перевищує 70%. “Якби вибори відбулися зараз, я б переміг”, – додав Зеленський, посилаючись на свої рейтинги.

Після цього він знову звернувся до питання про переговори. “Переговори з танками, зі знищенням наших людей – це не переговори”, – зауважив Зеленський. “Макрон та Шольц говорили з Путіним до початку війни. І стверджував, що жодного вторгнення не буде. Тож – хоч би що він казав, цьому не можна вірити”.

“Не зовсім справедливо запитувати українців, коли закінчиться війна”, – додав Зеленський. “Ми робимо все можливе, щоб вона закінчилася. Але давайте бути відвертими: світ не дуже готовий до поразки Путіна. І світ боїться змін у Росії. Отже, коли світ зрозуміє, що Путін переступив всі червоні лінії, що він не дуже адекватна людина, яка загрожує всьому світу, чий план – це знищення НАТО, – отож, коли це станеться, тоді війна і закінчиться”.

У висновку можна зазначити, що український президент Володимир Зеленський акцентує увагу на тому, що війна на сході України залишається пріоритетним завданням для країни. Він відзначає необхідність міжнародної підтримки, зокрема з боку США та інших країн Заходу, у забезпеченні обороноздатності та вирішенні конфлікту з Росією.

Зеленський відмовляється від можливості проведення виборів під час війни і підкреслює недосяжність реальних переговорів з Росією, доки та не припинить військову агресію. Водночас, він наголошує на важливості світового реагування на дії Путіна та необхідності об'єднання у зусиллях для захисту міжнародної безпеки та зупинення російської загрози.

Оборонний комітет Верховної Ради України відзначив важливий крок у напрямку демобілізації військовозобов'язаних, підтримавши законопроєкт 11035 під час першого читання. Підтвердження цієї новини надійшло від голови фракції "Слуга народу" та народного депутата Давида Арахамії, який підкреслив важливість цього кроку в контексті реалізації ініціативи Президента щодо негайного звільнення строковиків. Після обговорення законопроєкту, Комітет рекомендував включити його до порядку денного 11-ї сесії Верховної Ради України та врахувати пропозиції щодо встановлення термінів, протягом яких строковиків не можуть призвати.

Згідно з рішенням Комітету, законопроєкт передбачає звільнення військовослужбовців строкової військової служби у запас у випадку закінчення терміну служби під час дії воєнного стану або у випадку продовження військової служби понад встановлені строки. До тих, хто перебуває у запасі, заборонено призивати на військову службу протягом дванадцяти місяців, якщо вони не виражають бажання продовжувати військову службу.

Законопроєкт, так само як і законопроєкт 10313, який також був прийнятий у першому читанні, спрямований на підвищення соціального захисту військовослужбовців та представників поліції. Він передбачає унормування питань, пов'язаних з капеланством, доглядом за дітьми військовослужбовців, відпустками за кордоном та грошовими виплатами у разі загибелі поліцейських.

Однією з ключових норм цього законопроєкту є право військовослужбовців на висловлення власної думки та розповсюдження інформації, за винятком конфіденційної, що відображає важливий крок до покращення роботи силових структур та забезпечення їхньої відкритості перед громадськістю.

У результаті обговорення та підтримки законопроєкту про звільнення строковиків, зроблено важливий крок у напрямку демобілізації військовозобов'язаних в Україні. Рішення Верховної Ради та рекомендації оборонного комітету свідчать про серйозне ставлення до питання соціального захисту військовослужбовців та поліцейських. Врахування пропозицій щодо термінів та унормування питань, пов'язаних з капеланством та доглядом за дітьми, свідчать про комплексний підхід до розв'язання проблем військової служби та соціального захисту силовиків. Крім того, важливою є норма про право військовослужбовців на висловлення власної думки та розповсюдження інформації, що свідчить про прозорість та відкритість в діяльності силових структур перед громадськістю.

Президент України Володимир Зеленський у своєму зверненні оголосив про відставку генерал-полковника Валерія Залужного, який очолював Збройні Сили України протягом більш як двох років. Це сталося після зустрічі між ними, під час якої Зеленський висловив вдячність за працю Залужного. Новим керівником Збройних Сил було призначено Олександра Сирського.

Напружені відносини між президентом і генералом посилилися ще у листопаді 2023 року, але тоді відставка не відбулася. У січні 2024 року Зеленський повідомив Залужного про свій намір звільнити його, проте документ про це так і не був підписаний до 8 лютого.

Перед відставкою Залужний опублікував свою програмну колонку на CNN, в якій висловив своє бачення щодо війни та план змін у армії на найближчі півроку.

Напружений конфлікт між військовим та політичним керівництвом України наростав, особливо під час обговорень щодо можливої відставки Залужного. Ця ситуація викликала значні тривоги в суспільстві. Аналітики обговорювали загрозу кризи довіри між військовим та політичним керівництвом країни.

Залужний, який має значний досвід військової служби, був призначений головнокомандувачем Збройних Сил у липні 2021 року. Під його керівництвом армія України змогла протистояти російській агресії завдяки таємній передислокації військових ресурсів та розробці плану відбиття агресії.

За інформацією журналу New Yorker, Залужний приховував підготовку від президента та американських партнерів з метою уникнення перешкод.

Протягом майже двох років повномасштабної війни з Росією, генерал-полковник Валерій Залужний став визнаною постаттю як в українському суспільстві, так і на Заході. Він отримав високу оцінку від своїх західних колег, а в інтернеті активно обговорювалися його внесок у перші видимі перемоги України над російськими окупантами. Такі успіхи включали поразку росіян під Києвом, потоплення російського крейсера "Москва", а також звільнення Херсона та Харківської області восени 2022 року.

За цим фоном розпочалися обговорення щодо майбутньої політичної кар'єри Залужного та його можливої участі у президентських виборах як конкурента для Володимира Зеленського. Проте, з часом успіхи України на фронті практично зникли, а сподівана контрнаступна операція не принесла очікуваних результатів.

Листопад 2023 року став вирішальним, коли британський журнал The Economist опублікував статтю та інтерв'ю з Валерієм Залужним. Вперше він визнав, що стратегічні розрахунки на виснаження російської агресії були помилковими з самого початку. Залужний висловив своє бачення щодо необхідних технологічних змін у країні та підкреслив важливість підтримки від західних партнерів.

Ця публікація спричинила хвилю обговорень і призвела до його звільнення. Напругу між Зеленським і Залужним підкреслювалася суперечками, включаючи суперечку щодо законопроекту щодо мобілізації.

Конфлікт між військовим і політичним керівництвом зростав, особливо через стабільну підтримку Залужного та падіння рейтингів президента. Ця ситуація створила значну напругу в суспільстві і спричинила широкі обговорення щодо подальших перспектив розвитку ситуації в Україні.

Рішення про відставку Валерія Залужного, який здобув значну популярність як головнокомандувач Збройних Сил України, може бути пов'язане з різними факторами. Одним із них є ситуація з можливим збиттям російського літака Іл-76, про що повідомляли росіяни, але без надання підтверджень про наявність українських полонених на борту. Важливим моментом стала публікація колонки головнокомандувача у CNN, де він висловив критику недоліків у системі оборони та військової мобілізації.

Важливо також врахувати думку політологів, які вважають рішення про звільнення Залужного серйозною політичною помилкою, оскільки це може викликати створення сильного політичного конкурента для президента Зеленського. Опитування Київського міжнародного інституту соціології показує, що довіра українців до Збройних Сил залишається високою, але довіра до президента зменшується. Довіра до Залужного, як головнокомандувача, також була високою.

Перед владою стоїть важке завдання — як українське суспільство сприйматиме відставку Залужного, якого часто називали "батьком Залужного". За опитуванням КМІС, значна частина українців не підтримує заміну Залужного на іншого генерала. Це свідчить про важливість цієї фігури для народу та складнощі, які можуть виникнути внаслідок його відставки.

У висновку слід зазначити, що рішення про відставку Валерія Залужного, головнокомандувача Збройних Сил України, може бути пов'язане з різними факторами, такими як реакція на можливе збиття російського літака та публікація критики системи оборони у міжнародних ЗМІ. Політологи вважають, що це може бути серйозною політичною помилкою, оскільки Залужний має значну популярність і може стати сильним політичним конкурентом для президента Зеленського. Опитування показують високу довіру українців до Збройних Сил, але зменшення довіри до президента. Для суспільства важливо, як буде сприйнята відставка Залужного, якого вважають важливою фігурою та "батьком Залужного". Частина народу виражає незгоду з його відставкою, що може викликати негативне реагування на подальші політичні рішення.

У результаті рішення президента Володимира Зеленського, 58-річний генерал-полковник Олександр Сирський став новим головнокомандувачем Збройних Сил України, замінюючи на посаді 50-річного Валерія Залужного, який був звільнений. Ця кадрова зміна відбулася після тривалих політичних скандалів, що тривали протягом трьох місяців. Призначення Сирського на цю посаду викликало загальний інтерес у громадськості, оскільки воно стало результатом напруження між Офісом президента та колишнім головнокомандувачем Залужним, яке перетворилося на публічну дискусію. Напруження між сторонами почалося у листопаді 2023 року, коли Залужний опублікував статтю у виданні The Economist, що викликало критику з боку Офісу президента. Цей конфлікт наростав, і в кінці січня президент Зеленський звільнив Залужного. Це рішення підтверджувалося звістками про зустріч Зеленського з Залужним та міністром оборони, під час якої було оголошено про звільнення.

Після поширення цієї інформації в ЗМІ, прес-секретар Офісу Президента Сергій Нікіфоров був змушений публічно відзвітувати, що “президент не звільняв Залужного”. Тим не менш, досі залишається невідомим, чому Володимир Зеленський відклав підписання та оприлюднення указу про звільнення головнокомандувача ЗСУ. Одна з версій вказує на протистояння західних партнерів проти цього кадрового рішення, в той час як інші джерела стверджують, що обидва претенденти на посаду головнокомандувача – Олександр Сирський і Кирило Буданов – відмовились від прийняття посади. Незважаючи на ці труднощі, указ про звільнення Залужного все ж був підписаний, а на його місце призначено досвідченого генерала Олександра Сирського, якого вважали фаворитом голови Офісу Президента.

Олександр Сирський є видатним військовим діячем з вражаючим досвідом служби. Він народився 26 липня 1965 року в селі Новинки Владимирської області Росії. Після завершення військової академії він розпочав службу в українській Нацгвардії, пізніше перейшовши в Збройні Сили України. Сирський має вражаючий палітру досягнень: він успішно закінчив Академію Збройних сил, отримав освіту в Національному університеті оборони та очолював різні військові підрозділи. Взимку 2015 року він відіграв ключову роль у проведенні Антитерористичної операції (АТО) під час боїв за Дебальцеве, за що був нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Пізніше він очолював Об’єднаний оперативний штаб та керував Сухопутними військами. Сирський також відзначився як організатор та стратег, здатний приймати рішення на місці та впроваджувати ефективні тактичні стратегії.

Під час контрнаступу на Харківщині восени 2022 року Олександр Сирський виявився одним з керівників операції. Він володіє вражаючим військовим стратегічним мисленням, готовим до будь-яких несподіваних ситуацій, навіть тих, що вважаються малоймовірними. Тим не менш, деякі офіцери висловлювали негативні відгуки про Сирського, критикуючи його ставлення до збереження життя солдатів та втручання в керування підрозділами на рівні роти. Водночас йому приписували добрі стосунки з Офісом Президента та можливість призначення на посаду головнокомандувача Збройних Сил України ще весною 2022 року.

Повідомляється, що між Олександром Сирським і Валерієм Залужним виникали розбіжності щодо стратегії, пов’язаної з містом Бахмут. Чи раніше вийти з міста взимку 2023 року, чи наступати на місто вже влітку і восени 2023 року паралельно з контрнаступом на півдні — це були основні питання спірів. У 2023 році Сирський керував східним угрупуванням військ, яке активно брало участь у бойових діях на найнапруженіших ділянках фронту. Влітку 2023 року американські стратеги рекомендували Залужному сконцентруватися на прориві на південному напрямку, але українська армія продовжувала наступальні операції за Бахмутом, де виступав Сирський.

Оперативно-стратегічне угрупування “Хортиця”, під керівництвом Олександра Сирського, взяло на себе оборону ділянок фронту біля Куп'янська і Лиману. Російські війська проводили активні атаки, а українські сили утримували оборону. Основною метою Росії було відштовхування Збройних сил України зі східного берега річок Оскіл і Чорний Жеребець, з метою зменшення загрози наступу на окуповані міста Сватове і Кремінна на Луганщині. Крім того, армія Російської Федерації, ймовірно, намагалася захопити вже відвоювані міста Куп'янськ і Лиман, які мають важливе стратегічне значення як великі залізничні вузли і ключові точки оборони в районі.

Протягом півроку російські війська здійснили лише невелике просування на відтинку дороги Куп'янськ — Сватове на ділянці цього фронту. Проте їхні втрати в техніці та особовому складі були значними. Незважаючи на це, за словами генерала Олександра Сирського, ситуація на цьому напрямку залишається складною. Це пояснюється тим, що крім напрямку біля Куп'янська, російські війська в кінці минулого року розпочали наступ біля Сіверська і Часового Яру на Донеччині. Проте всі їхні спроби були неуспішними, як заявив новий головнокомандувач Збройних сил України.

У результаті важкої боротьби та напружених зусиль українських Збройних Сил на різних напрямках фронту, відбулися лише обмежені успіхи російської армії на ділянці дороги Куп'янськ — Сватове. Російські втрати у техніці та особовому складі значно зменшили їхню здатність до просування. Незважаючи на це, ситуація залишається складною, оскільки ворожі війська активно діють на різних напрямках фронту, намагаючись виявити слабкі місця в обороні України. Варто відзначити, що українські Збройні Сили виявилися відповідними в цій ситуації, здатними ефективно протистояти ворожим атакам та зберігати стратегічні позиції.

Виїзд українців за кордон та заклики влади про їх повернення в Україну стали предметом широкої громадської дискусії. На тлі економічних труднощів та фінансових проблем, влада прагне залучити громадян для розвитку країни. Проте, варто розглядати цю ситуацію у контексті безпеки, соціальних умов та можливостей для повернених мігрантів. З одного боку, їхній повернення може стати стимулом для економічного зростання, збільшення податкових надходжень та розвитку інфраструктури. З іншого боку, велике навантаження на систему охорони здоров'я, освіту та соціальний захист може стати викликом для країни. Експерти відзначають потенційні переваги приєднання мігрантів до економічного життя країни, однак важливо врахувати всі аспекти, щоб забезпечити стале та ефективне інтегрування повернених громадян у суспільство та економіку.

Україна стикається з питанням повернення своїх громадян із-за кордону та намагається залучити їх до розвитку країни. Проте ця ініціатива має свої переваги та виклики. За словами експертів, українці, що проживають за кордоном, продовжують сплачувати податки в Україні, а витрати на їхнє споживання у рідній країні далеко перевищують суму соціальної допомоги, яку вони отримують від інших країн. Така ініціатива має потенціал збільшити кількість робочих місць та поповнити бюджет. Однак, важливо врахувати, що не всі поверненці можуть відразу знайти роботу, особливо в регіонах, що найбільше постраждали від конфлікту на сході. Зростаючий попит на фахівців підкреслює необхідність підтримки ринку праці та розвитку економіки в Україні. Також важливо врахувати, що не всі поверненці можуть стати активною частиною ринку праці через соціальні обмеження та інші фактори.

Україна стикається з проблемою не лише дефіциту кадрів, але й дефіциту кваліфікованих спеціалістів. Роботодавці отримують велику кількість заявок на вакансії, що не потребують спеціалізованої освіти, але зазнають важкостей у пошуку працівників для посад, що вимагають конкретних знань та навичок. Єдиним винятком є сфера ІТ, де ринок насичений пропозицією, але це не є загальним правилом.

У той же час, українська економіка намагається впоратися з великою кількістю соціальних виплат, які видаються на даний момент. Уряд планує скоротити ці виплати для внутрішньо переміщених осіб, що може відчутно позначитися на їхньому матеріальному стані. Навіть існуючі суми виглядають обтяжливими для країни, адже вони значно перевищують витрати на комунальні субсидії.

Програми відновлення пошкодженого житла також функціонують не на всій території країни і не завжди ефективно. Багато залежить від ініціатив місцевої влади та підтримки з боку міжнародних донорів. Ті, хто втратив все через конфлікт на сході країни, часто не мають можливості отримати відшкодування чи компенсацію.

Зрозуміло, що для успішного повернення громадян до України необхідно створити не лише умови для знайомства з ринком праці, але й забезпечити соціальну підтримку та розвиток інфраструктури на всій території країни.

Економічна ситуація в Україні ускладнюється, що може негативно позначитися на можливості надавати фінансову підтримку тим, хто постраждав найбільше. Практично всі доступні кошти країни витрачаються на потреби армії. Можливість покрити інші витрати, такі як медицина, освіта, та пенсії, забезпечується завдяки коштам від міжнародних союзників.

Проте навіть ця підтримка може бути меншою, ніж очікувалося. Цього року Євросоюз та США не можуть швидко узгодити свої обіцяні суми допомоги. Відтак, можливість повернення громадян залежить від безпеки та наявності освіти для їхніх дітей.

За останній рік українська держава зробила певні кроки у напрямку поліпшення ситуації з укриттями в освітніх закладах. Однак у прифронтових областях, де обстріли стали регулярністю, проблеми залишаються актуальними.

Освіта стає важливим чинником у вирішенні питання повернення людей з-за кордону. Для багатьох батьків безпека та доступність освіти для дітей стають ключовими факторами у виборі повернення. У той же час, система освіти повинна бути готова забезпечити навчання для дітей, які повернулися з-за кордону, та їхніх сімей, які можуть стати більшим навантаженням для освітньої системи.

Сергій Бабак, депутат від фракції "Слуга народу" та голова парламентського комітету з питань освіти, науки та інновацій, вважає, що система освіти в Україні витримує випробування. Він стверджує, що хоча у лютому виникали труднощі, тепер вони адаптувалися до нових умов.

На думку Бабака, в українських школах зараз навчається 3,7 млн дітей, з яких 2 млн навчаються очно, близько 900 тисяч – дистанційно, а ще 900 тисяч – в змішаному форматі. Він також наголошує на наявності приблизно 390 тисяч дітей за кордоном, більшість з яких продовжують навчання дистанційно навіть в українських школах.

За словами Бабака, хоча багато дітей було евакуйовано з небезпечних регіонів, що призвело до переповнення шкіл у безпечних місцях, проблеми переповнених шкіл навіть у глибокому тилу зараз відсутні.

За даними Міносвіти, у деяких містах, таких як Київ, кількість учнів зменшилася порівняно з попереднім навчальним роком. Однак у тих місцях, де демографічна криза загрожувала зменшенням кількості дітей ще до війни, ситуація залишається стабільною.

Іванна Коберник, співзасновниця організації "СмартОсвіта", підтверджує наявність вільних місць в деяких школах, особливо в гімназіях і ліцеях. Вона також вказує на важливість забезпечення якості освіти, особливо в умовах, коли всі ресурси спрямовані на забезпечення безпеки.

Експерти вказують на важливість наповнення повернення працездатних людей та їхніх дітей значущим змістом для економіки України. Проте, спосіб, яким українська влада формулює заклик повертатися, викликає критику. За словами Ольги Пищуліної, у країні вже виникають лінії розколу між тими, хто залишився та хто виїхав, тими, хто воював, та хто ні. Важливо уникнути цього розколу.

Анатолій Амелін критикує владу за те, що вона ставиться до людей як до ресурсу, а не як до бенефіціарів країни. Він переконаний, що це негативно впливає на рішення людей про повернення. Комфортний бізнес-клімат вважає ключовим фактором для привернення людей назад до України. Він стверджує, що війна не повинна стати перешкодою для розвитку економіки та привернення інвесторів.

Експерти погоджуються, що країні потрібно боротися за повернення своїх громадян. Проте, багато європейських держав не зацікавлені в тому, щоб українці їхали назад. Також наголошується на тому, що кожній категорії людей потрібен свій підхід. Наприклад, тим, хто втратив все під час війни, потрібні комплексні рішення, такі як створення бізнес-осередків з робочими місцями та житлом.

Найважче буде боротися за групу умовних трудових мігрантів, для яких війна стала давно омріяним шансом виїхати і швидко легалізуватися у західних країнах. Однак значно більш перспективною є велика група людей, які виїхали з міркувань безпеки. Серед них є ті, хто зараз вагається, чи повертатися, наприклад, для того, щоб возз'єднати родину. Для цієї категорії людей вирішальними можуть бути маленькі чинники, такі як наявність роботи, школи або садочка.

Дослідження Центру Разумкова, проведене 31 січня, вказує, що головними факторами, які стимулюють повернення для українців з-за кордону, є економічне відновлення і пожвавлення ринку праці, питання безпеки і комфорту життя, а також суттєві виплати репатріантам, наприклад, компенсації за житло. Проте, більшість біженців не будуть готові брати участь у відбудові країни і прагнули б повернутися в уже відновлену країну.

Елла Лібанова, директорка Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи, наголошує, що навіть за найбільш оптимістичного сценарію до України повернеться не більше половини тих, хто виїхав. Вона зазначає, що після війни на Балканах лише третина населення повернулася в свої країни. "Європейські країни не почнуть масово витісняти українців, вони дуже зацікавлені в такій робочій силі", — підкреслює вона. "Кожен день війни працює на те, щоб менше людей повернулося".

У висновку можна зазначити наступне:

Повернення українців з-за кордону стає важливим аспектом економічного та соціального відновлення країни після війни.Найважче буде залучити умовних трудових мігрантів до повернення, оскільки вони здебільшого виїхали за кордон з міркувань не лише безпеки, а й отримання легального статусу у інших країнах.Є більш перспективна група людей, які виїхали з-за міркувань безпеки, і для них вирішальними факторами повернення можуть стати наявність роботи, можливість навчання для дітей та інші маленькі чинники.Дослідження показує, що більшість біженців не прагнуть повертатися для участі у відбудові країни, але бажають повернутися вже відновлену країну.Україні слід розглядати різні аспекти, що стимулюють або гальмують повернення своїх громадян, враховуючи їхні потреби та можливості.Для успішного повернення громадян українська влада має забезпечити стабільні умови життя, економічні можливості та соціальну підтримку.

Українці занепокоєні родинними зв'язками нового главкома ЗСУ, Олександра Сирського, з Росією. Виявлення того, що батьки та брат Сирського проживають у РФ і підтримують політику Путіна, викликає серйозні морально-етичні питання щодо його вірності та здатності вести армію в інтересах України. Ця ситуація піднімає питання про можливий конфлікт інтересів та можливість небажаних впливів на прийняття стратегічних рішень. Сирському доведеться виявити високий ступінь професійної етики та незалежності, щоб забезпечити безпеку та інтереси України у складних геополітичних умовах.

Українська армія, як і будь-яка інша суспільна інституція, повинна ґрунтуватися на принципах вірності, відданості та незалежності від зовнішніх впливів. Виявлення родинних зв'язків главкома Збройних сил України з Росією і можливе його впливу на прийняття стратегічних рішень викликає серйозні питання з точки зору національної безпеки та етики військового керівництва. Необхідно, щоб керівництво армією демонструвало відданість інтересам України та готовність захищати її суверенітет і територіальну цілісність, незалежно від особистих родинних зв'язків. Забезпечення військової незалежності та ефективності армії вимагає відкритості та прозорості в роботі керівництва, а також відповідальності перед українським народом.

Після завершення досудового розслідування працівники Державного бюро розслідувань направили до суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні стосовно державної зради колишнього народного депутата України, який представляв заборонену політичну партію "ОПЗЖ" — Вадима Рабіновича. У своїй діяльності він розповсюджував антиукраїнську пропаганду серед населення та політичного керівництва країн Європейського Союзу. Вадим Рабінович протягом тривалого часу використовував свої виступи та інтерв'ю для поширення маніпулятивної інформації, що приносила шкоду суверенітету, територіальній цілісності та безпеці України.

Його дії сприяли досягненню військово-політичних цілей російської федерації та забезпечували ідеологічну допомогу у проведенні підривної діяльності проти України. На Вадима Рабіновича покладено обвинувачення у державній зраді згідно з частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України, за якою передбачається покарання у вигляді позбавлення волі строком до 15 років з конфіскацією майна.

Рішенням Печерського суду Києва, відповідно до клопотання слідчого Державного бюро розслідувань, був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений переховується за кордоном. Усі ці заходи спрямовані на забезпечення правосуддя та відповідальності перед законом за дії, що створюють загрозу національній безпеці та суверенітету України.

У результаті досудового розслідування та подальшого судового процесу стверджено вину колишнього народного депутата Вадима Рабіновича у державній зраді згідно з частиною 1 статті 111 Кримінального кодексу України. Йому доводиться відповідати за поширення антиукраїнської пропаганди та маніпулятивної інформації, що ставило під загрозу національну безпеку та суверенітет України. За рішенням суду обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки обвинувачений переховується за кордоном. Цей випадок є прикладом важливості захисту національних інтересів та правосуддя в Україні.