Часник, зелений чай і ще чотири продукти, які можуть скоротити життя

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Про це повідомили у самому “Укренерго”. Там зазначили: найбільшу суму отримав член правління компанії Олексій Брехт. Його фактична зарплата (з урахуванням відпускних) склала 717 424 грн 45 грн. коп. Сума утриманих податків, військового збору та інших утримань склала 180 419 грн 89 коп.

Член правління “Укренерго” Олег Скрипник за липень отримав (з урахуванням відпускних) 581 812 грн 40 коп. фактичної заробітної плати. Податків військового збору та інших утримань він сплатив 142 708 грн 70 коп.

Член правління компанії Сергій Галаган отримав фактичної зарплати на суму 265 650 грн. Сума утриманих податків, військового збору та інших утримань склала 64 350 грн.

Фактично отримана членом правління “Укренерго” Андрієм Немирівським заробітна плата склала 251 338 грн 2 коп. Податків же, військового збору та інших утримань він сплатив 67 226 грн 98 коп.

Водночас українські роботодавці підвищують зарплати своїм співробітникам. Мета – утримання персоналу та залучення нових висококваліфікованих працівників в умовах нестачі трудових ресурсів в країні. Зокрема, середня зарплата у вакансіях на сайтах роботи зросла у липні 2024 року до 19 553 грн – з близько 17 000 на початку року.

За даними Мінекономіки, на рівень оплати праці у 2023-2024 роках продовжують впливати фактори 2022 року – наслідки активних бойових дій на значній території України. Зокрема:

Втім, зазначається, що самі українці хочуть заробляти ще більше. Так, середня зарплата, яку вони зазначають у резюме, становить 20 414 грн.

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам розкрив деталі складного звіту, який складається з понад 250 сторінок, в якому документовано безліч нападів на УПЦ, її храми та священнослужителів. У своєму відеозверненні він знову наголосив на небезпеці, яку несе законопроект 8371, спрямований на заборону діяльності УПЦ, який, за словами адвоката, є виявом мови ненависті та загрозою для релігійної свободи. Амстердам закликав уряд України припинити розгляд цього законопроекту та не допускати розділення українського суспільства.

Він також підкреслив, що УПЦ не має жодних зв'язків з Московським патріархатом і відділення від ідеології "русского мира". Амстердам навів висловлення митрополита Київського Онуфрія, який чітко відмовився від будь-яких концепцій "русского мира" та підтвердив зв'язок УПЦ з державою Україна у контексті захисту від російської агресії.

Додатково, Амстердам звернувся до Сполучених Штатів з закликом підтримати Україну. Він зауважив, що підтримка України є критично важливою для Америки і нагадав про необхідність вірності слову в міжнародних відносинах, особливо після недавніх подій у Кабулі та Києві.

У висновку, можна відзначити, що звіт, складений адвокатом Української православної церкви Робертом Амстердамом, надзвичайно важливий у контексті виявлення та документування нападів на УПЦ, її священиків та храми. Заяви адвоката підкреслюють необхідність захисту релігійної свободи та відмову від законопроектів, які загрожують правам та свободам віруючих. Важливо також підкреслити, що УПЦ чітко відділяється від Московського патріархату та підтримує державність України. Заклики до міжнародної підтримки України є актуальними та важливими, особливо в умовах сучасних геополітичних викликів та загроз.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов