Депутат підтримав масові перевірки документів ТЦК

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Головуюча суддя під час оголошення ухвали зазначила, що “апеляційну скаргу захисника Дубілета Олександра Валерійовича залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді ВАКС від 16 жовтня 2024 року залишити без змін”. Це означає, що арешт ексбанкіра залишається чинним, попри спроби захисту оскаржити рішення.

Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) ще у жовтні 2023 року оголосило про розшук Олександра Дубілета. Колишнього голову правління ПриватБанку підозрюють у причетності до масштабного фінансового шахрайства, що завдало державі значних збитків.

Розслідування у кримінальному провадженні №12017040000000531 триває з 2017 року. Дубілету інкримінують вчинення злочинів за такими статтями Кримінального кодексу України:

Ще у жовтні 2021 року Вищий антикорупційний суд надав дозвіл на заочне розслідування щодо Дубілета через його відсутність в Україні та ухилення від слідства. Враховуючи тривалий характер справи та серйозність звинувачень, правоохоронці наполягають на утриманні підозрюваного під вартою для запобігання його можливому ухилянню від правосуддя.

Наразі рішення суду означає, що Олександр Дубілет залишатиметься під арештом. Захист підозрюваного має право звертатися до інших судових інстанцій, однак шансів на перегляд справи небагато, оскільки арешт був підтверджений вже на апеляційному рівні.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.

Україна очікує на реалізацію значної допомоги від США, згідно з новим законопроєктом. У рамках цієї програми виділяється рекордна сума у розмірі 60,75 мільярда доларів. З них 23 мільярди призначені для поповнення арсеналів США, 11,3 мільярда – для забезпечення "поточних військових операцій США в регіоні", а 13,8 мільярда спрямовані на закупівлю передових систем озброєнь для армії США і її союзників.

Президент Байден вказав, що Україні буде передано зброю з запасів Пентагону, та на виділені Конгресом кошти буде розроблено нову зброю. Серед цієї зброї зазначаються ракети ATACMS, про які говориться, що можуть бути модифіковані для збільшення їхньої дальності на 300 кілометрів. Однак, вирішення щодо передачі цієї зброї Україні залишається за президентом Байденом, який може відмовити у виконанні цього пункту, якщо побачить загрози для національної безпеки США.

Загалом, зазначено, що 7,8 мільярда доларів будуть спрямовані на економічну допомогу безпосередньо Україні, проте ці кошти будуть надані у формі кредиту. Президент Байден має 60 днів після ухвалення закону на укладення угоди про повернення цих коштів з урядом України, і вони залишаться доступними до 30 вересня 2025 року.

Додатково, президент США має право списати до 50% заборгованості України після 15 листопада 2024 року, а повне погашення боргу повинно відбутися після 1 січня 2026 року. Однак обидві ці дії передбачають розгляд причин такого рішення в Конгресі.

Також в законопроєкті передбачено, що кошти, призначені для підтримки українського бюджету, не можуть бути використані для виплати пенсій українським громадянам. Для цього Держдепартамент і Пентагон повинні представити стратегію США щодо підтримки України протягом 45 днів після ухвалення закону.

Україна отримує значну підтримку від Сполучених Штатів Америки за допомогою нового законопроєкту. Виділені кошти величезні — понад 60 мільярдів доларів, і вони призначені для різноманітних цілей, включаючи поповнення арсеналів, економічну допомогу та забезпечення безпеки.

Проте, важливо зауважити, що деякі аспекти цієї допомоги залишаються під сумнівом через можливість вето президента Байдена. Наприклад, передача ракет ATACMS Україні залежить від його рішення, а також умови погашення кредиту та списання боргу.

Також важливо, що законопроєкт встановлює певні обмеження на використання коштів, зокрема, щодо не можливості їхнього використання для виплати пенсій.

У цілому, цей законопроєкт відображає важливість стратегічного партнерства між Україною та США, але також підкреслює необхідність уважного врахування умов та обмежень, які супроводжують цю допомогу.

Згідно з оновленою інформацією від карти Deep State, російські війська продовжують активні дії на Покровському напрямку. За останню добу їм вдалося здійснити просування в районі Уманського та на південь від Нетайлового. Ці події свідчать про зростаючу напруженість та ескалацію конфлікту в цьому регіоні. Російські війська продовжують активні операції, демонструючи свою наміреність розширити контрольовані їм території. У зв'язку з цим ситуація стає ще більш напруженою, а військові дії стають ще більш інтенсивними.

Рух під Нетайлово потенційно загрожує позиціям ЗСУ в Невельському. Російські пабліки пишуть, що почалися бої за сусіднє село Карлівка (там розташоване велике водосховище).

Американський «Інститут вивчення війни» повідомляє, що російські війська на цій ділянці фронту за останні три дні просунулися на захід від Очеретиного, на північний схід від Сокола і на захід від Соловйового.

Український Генштаб повідомляв, що тривають бої поблизу Сокола, Новоселівки Першої, Яснобродівки та Невельського, і «на окремих ділянках ситуація напружена».