До збільшення ефективності мобілізації: новий інструмент – електронний кабінет для військовозобов’язаних

Обговорення особистого життя акторки Наталки Денисенко продовжує привертати увагу шанувальників і користувачів соцмереж. Після її емоційного допису, в якому вона відреагувала на ситуацію, пов’язану з нинішніми стосунками та минулим шлюбом з Олександром Федінчиком, хвиля коментарів стала ще інтенсивнішою. Частина аудиторії висловлювала підтримку, інші — критику, що лише посилило резонанс навколо публікації.

Неочікуваним і водночас показовим моментом стала поява під дописом Юрія Савранського — актора і моделі, з яким Денисенко нині пов’язують романтичні стосунки. Він публічно звернувся до акторки, залишивши лаконічне, але емоційно насичене повідомлення зі словами підтримки та зізнанням у почуттях. Цей коментар одразу привернув увагу читачів і став однією з найобговорюваніших реплік під постом.

Сам пост Денисенко став реакцією на слова акторки Ксенії Мішиної, яка заявила, що її колега нібито оббріхує Федінчика та поводиться непорядно. Після цього в соцмережах розгорнулася хвиля хейту, на яку Денисенко вирішила відповісти жорстко й емоційно. Вона заявила, що нікому нічого не винна, має право жити так, як вважає за потрібне, і відмовляється приймати образи на свою адресу.

«Витримуйте мою долю! Я нікому нічого не винна. Моє життя — мої правила. Ваші слова — це те, що виривається з вас. До мене це не має відношення», — написала акторка. У своєму зверненні вона підкреслила, що не дозволить себе принижувати й відтепер обиратиме, як реагувати на будь-які звинувачення.

У соцмережах реакції на її допис виявилися полярними: від підтримки до критики, яку підсилює публічна заява Мішиної. На цьому тлі коментар Савранського став чи не першим прямим жестом підтримки акторці з боку її нового партнера.

Скандал, який розпочався з обговорення шлюбу Денисенко та Федінчика, переріс у ширшу публічну дискусію про особисті кордони, поведінку артистів і межі моралі у соцмережах. Водночас сама Денисенко наголошує, що має свою правду, а її життя не є об’єктом для чужих суджень.

Упродовж тривалого часу на Харківщині існує стійка система постачання пального для комунальних потреб, у центрі якої опинилися колишній заступник голови Харківської ОДА Олександр Скакун та його брат Юрій. Їхні імена нерідко згадуються у зв’язку з мережею фірм, через які, за даними поінформованих джерел, реалізуються паливні схеми, вибудувані так, щоб забезпечувати гарантований прибуток обмеженому колу учасників. Ключова роль у цій конструкції нібито належить ТОВ «Брент Ойл», що фігурує як стабільний постачальник пального для комунальних підприємств регіону – попри претензії до якості продукції та непрозорість контрактів.

За зовнішньою коректністю публічних закупівель приховано багаторічний механізм, який працює за відпрацьованим сценарієм. На тендери виходять компанії, пов’язані між собою через спільних засновників, менеджерів або посередників, створюючи ілюзію реальної конкуренції. Коли пропозиції подаються від структур, що насправді контролюються одним центром впливу, результат торгів стає передбачуваним. У підсумку перемагає саме та компанія, якій і відводиться вирішальна роль у загальному ланцюгу постачання.

Важливу роль у цій схемі відіграє ціла низка афілійованих структур, пов’язаних із групою «Брент Ойл». У різних тендерах з’являються то «Брент-Інвест», то «Гарантор», то «Брент Ойл-98», то «Нафтохімснаб» та інші юридичні особи. Вони постійно змінюються, перетікають одна в одну, але фактичні вигодонабувачі, за оцінками джерел, залишаються тими самими. Контроль над комунальними та дорожніми закупівлями забезпечує стабільний потік бюджетних грошей, а наявність політичного й силового впливу в регіоні створює для цієї мережі своєрідний «захисний купол».

Саме вплив Скакуна на силові структури Харківщини, про який говорять наші співрозмовники, часто називають ключовим поясненням відсутності реальних наслідків для організаторів схем. Податкові й правоохоронні органи роками отримують сигнали про можливі зловживання, однак далі формальних перевірок або «похованих» проваджень справа зазвичай не йде. У результаті, за неофіційними оцінками, через подібні конструкції щороку виводяться сотні мільйонів гривень.

Паралельно з історією «Брент Ойл» існує ще один гучний паливний кейс – діяльність Мереф’янського нафтопереробного заводу, який пов’язують із бізнесменом Костянтином Валеуліним. Завод, за інформацією джерел, спеціалізується на виробництві низькоякісного дизельного палива, яке поступово «відбілюється» через складні ланцюжки посередників. На папері воно перетворюється на цілком легальний продукт, але фактично залишається «бодяженим» пальним, що не відповідає задекларованим стандартам.

Супровід цієї діяльності забезпечують схеми з обналу та «скруток» ПДВ. Юридичні особи з ознаками фіктивності, серед яких фігурують «Бітоксід», «Свей», той же «Гарантор» та інші компанії, використовуються для оформлення удаваних поставок, створення штучного податкового кредиту й виведення коштів у готівку. За роки існування таких схем через Мереф’янський НПЗ, за оцінками ринку, пройшли десятки мільйонів гривень «чорної» готівки.

Обидві історії – і «Брент Ойл», і Мереф’янський НПЗ – мають одну й ту саму логіку: впливові групи отримують доступ до тендерів та бюджетних коштів, будують навколо себе мережу афілійованих фірм, переводять державні гроші в готівку, а податкові органи й силові структури або закривають очі, або демонструють лише імітацію боротьби. Медійні розслідування, скандали, публічні заяви час від часу виносять ці схеми на поверхню, але без політичної волі та скоординованих дій правоохоронної системи ризики для учасників таких оборудок залишаються мінімальними порівняно з отриманими прибутками.

На цьому тлі паливний ринок перетворюється на одну з найстійкіших тіньових «годівниць», де перетинаються інтереси місцевих еліт, бізнесових груп і окремих представників силових органів. Питання лише в тому, чи буде готова держава нарешті розірвати цей замкнений цикл, у якому будуть змінюватися назви фірм, але не механіка заробляння на неякісному паливі та бюджетних тендерах.

Геннадій Новіков за короткий час перетворився на одну з найвпливовіших постатей українського грального сектору, хоча офіційно майже не бере участі в політичних процесах. Після призначення керівником державного підприємства «ПлейСіті» — структури, яку презентували як сучасний і прозорий механізм заміни ліквідованої КРАІЛ, — він отримав важелі управління над фінансовими потоками, що вимірюються мільярдами. Попри стартові обіцянки реформування, відкритості та протидії тіньовим схемам, дедалі більше спостерігачів відзначають повторення знайомих тенденцій: гучні проєкти, які не мають реального наповнення, та демонстративна боротьба з «нелегалами», що на практиці зводиться до точкових, але не системних дій.

Образ «нової прозорості» швидко почав втрачати переконливість, коли на поверхню вийшли передумови до конфлікту інтересів й ознаки політичної залежності. Попри скромну декларацію, Новіков вирізняється способом життя, який годі пояснити офіційними доходами: дорогі автомобілі, використання VIP-сервісів та участь у подіях, де присутні представники політичних угруповань, пов’язаних із Мінцифри та впливовими бізнес-колами Одещини. Такі зв’язки стали предметом уваги експертів, які наголошують, що саме через них гральна сфера може залишатися інструментом тиску та заробітку для вузького кола бенефіціарів.

При цьому саме через Новікова зійшлися зв’язки керівництва Мінцифри та одеських політичних груп. Його дружина, Іуліанія Мушурова, працює в Мінцифрі і раніше була залучена до розробки проєкту «Дія.City». Це пояснює, чому саме Новіков отримав посаду людини, яка де-факто контролює найбільш грошонасичений сегмент державного ринку – азартні ігри в онлайні.

Перші реальні кроки «ПлейСіті» за керівництва Новікова показали, що мова йде не про очищення ринку, а про концентрацію впливу. Підприємство публічно звітує про «масові обмеження доступу» до нелегальних сайтів, але технічні перевірки демонструють інше: такі платформи, як 1win, Parik24 та десятки інших ресурсів, продовжують працювати практично без перешкод.

Застосоване DNS-блокування легко обходиться за лічені хвилини через VPN або зміну DNS на Google чи інші публічні сервіси. Жодних системних інструментів – IP-блокування, відлов і закриття дзеркал, комплексної взаємодії з провайдерами – не впроваджується. На папері фіксується «активна боротьба», у реальності – повна імітація, яка дозволяє нелегальним гравцям ринку й далі заробляти.

Біографія Новікова та його майновий «профіль» лише підсилюють підозри у конфлікті інтересів. Він народився в Криму, його батьки досі живуть на окупованому півострові й мають російські паспорти. Сам Новіков і його дружина зареєстровані в Одесі, але фактично користуються нерухомістю та автомобілями, оформленими на інших осіб. Йдеться про приватний будинок в Одесі, квартири в Києві та Одесі, а також авто класу преміум – Lexus та Acura.

У декларації – нулі, на практиці – стандартний набір ознак забезпеченого чиновника з доступом до ресурсів. Такий розрив між офіційними даними і реальним стилем життя є класичною ознакою тіньового збагачення та використання підставних власників для маскування майна.

Окремий блок питань викликають бізнес-зв’язки Новікова. Він має прямі контакти з бізнес-структурами, пов’язаними з екскерівником Мінцифри Олександром Борняковим. Зокрема, Новіков інвестував у компанію «Інжур» через інвестиційні сертифікати. Це створює очевидний конфлікт інтересів: посадовець, який контролює ринок цифрових і азартних сервісів, одночасно має приватні фінансові інтереси у пов’язаних сферах.

У підсумку, фігура Новікова виглядає не як «сторожовий пес» держави на гральному ринку, а як людина, для якої регуляторний інструментарій – це важіль впливу на потоки, а не механізм захисту суспільних інтересів.

Фактично «ПлейСіті» за Новікова перетворюється на власну вертикаль впливу. Замість реальних кроків із детінізації – формальні звіти, замість ефективного блокування нелегальних казино – показушні обмеження, які легко обходяться, замість прозорих правил гри – концентрований контроль над мільярдними потоками у руках чиновника з порожньою декларацією та непрозорими зв’язками.

Для держави це означає, що ринок азартних ігор і далі живе за законами тіньового капіталізму: формально існує регулятор, а реально – «тіньовий регулятор» у вигляді Геннадія Новікова та пов’язаних із ним політичних і бізнес-груп.

На Черкащині розгортається скандальне розслідування, пов'язане з діяльністю кількох осіб, які є членами Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Вони стали об'єктом підозр у підробленні офіційних документів та службовому підробленні. Це серйозне порушення, що має значення в контексті законодавства України, згідно з ч. 3 ст. 358 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України. Владні органи Черкащини вживають всіх можливих заходів для ретельного розслідування цієї справи та встановлення всіх фактів. Забезпечення чесності та надійності роботи МСЕК є надзвичайно важливим для забезпечення прав громадян на якісну медичну експертизу.

Крім того, серед осіб, яким вручено підозру, є лікар-ортопед, який за попередніми даними, поставив фіктивний діагноз пацієнту, що є серйозним порушенням етичних та професійних стандартів медичної практики.

Новина була б однією із багатьох по викриттю корупції у МСЕК, якби не одне “АЛЕ”. “Потрібним пацієнтом” виявився 27-річний син міського голови міста Умань Ірини Плетньовоі Назар Плетньов. У 2022 році Ірина Плетньова, із використанням своїх місцевих контактів у МСЕК та лікувальних закладах Умані, порішала отримання сином ІІ групи інвалідності по опорно-руховому апарату і “бронь” від мобілізації.

Під слідством опинилися терапевт, невропатолог, хірург та офтальмолог обласного центру медико-соціальної експертизи, а також ортопеди-травматологи міської лікарні. Поліцейські встановили, що медичні працівники внесли до офіційних документів неправдиві відомості для присвоєння пацієнту групи інвалідності.

Тепер у Плетньової зовсім інші проблеми – як так пропетляти, щоб підозру не отримала вона сама, бо лікарі під слідством по безпосередній ініціаторці злочину мовчати не будуть, і її “відмазаний” син Назар.

Очевидно, що мерство в Умані для Плетньової – теж під великим питанням. А епізодів по місту, окрім МСЕК, більш аніж достатньо.

Президент України Володимир Зеленський має намір наступного тижня здійснити важливий державний візит до країн Південної Європи, зокрема до Іспанії та Португалії. Планована поїздка, яка спочатку мала відбутися у середині травня, зазнала змін через загострення ситуації на півночі Харківської області, спричинене російським наступом. Спостерігаючи за розвитком подій на цьому фронті, президент вирішив перенести свою мандрівку з метою зосередитися на вирішенні внутрішніх питань та забезпеченні безпеки українських громадян. Тим не менш, відвідування Піренейського півострова залишається актуальним, адже співпраця з країнами Європейського союзу є стратегічно важливою для України в контексті зміцнення дипломатичних зв'язків та спільного вирішення актуальних міжнародних питань.

За інформацією іспанської радіостанції Cadena SER, офіційні заходи за участю Зеленського відбудуться в Мадриді у понеділок, 27 травня. Планується, що президент України зустрінеться з прем’єр-міністром Іспанії Педро Санчесом та королем Феліпе. Очікується, що Зеленський прибуде до Іспанії вже в неділю.

Це буде перший двосторонній візит Зеленського до Іспанії. У жовтні минулого року він був у Гранаді на саміті Європейської політичної спільноти в рамках головування Іспанії в ЄС. Під час цього візиту планується підписання двосторонньої угоди про гарантії безпеки між Іспанією та Україною.

Після візиту до Іспанії Зеленський відвідає Португалію. Президент Португалії Марсело Ребелу ді Соза ще офіційно не підтвердив заплановану зустріч із Зеленським, але CNN Portugal повідомляє, що зустріч відбудеться у вівторок.

Зеленський раніше анонсував нові безпекові угоди. Він зазначив, що до вже підписаних договорів з Латвією, Італією, Великою Британією, Канадою, Францією, Німеччиною, Данією, Фінляндією та Нідерландами можуть приєднатися країни Північної Європи та, можливо, США.

Україна домовляється з низкою країн-партнерів про безпекові гарантії, але вони не завжди є справжніми гарантіями.