Фармбізнес заробив мільярди: як українцям спочатку підняли ціни на ліки, а потім “знизили”

Українська фармацевтична компанія “Дарниця” опинилася в серйозній економічній кризі, яка суттєво вплинула на її фінансові результати. Впродовж 2025 року виробничі потужності компанії зупинялися двічі, що призвело до значних збитків та скорочення обсягів виробництва. Перша зупинка відбулася в березні і тривала три тижні, друга — в червні-серпні, коли завод не працював цілих шість тижнів. Це стало наслідком численних внутрішніх та зовнішніх проблем, зокрема складної економічної ситуації в країні та на фармацевтичному ринку.

В результаті таких зупинок компанія зазнала серйозних фінансових втрат: до серпня 2025 року її продажі скоротилися на 50% порівняно з попереднім роком. Вже в червні падіння складало 30%, що стало суттєвим ударом по позиціях “Дарниці” на ринку. Після цього компанія втратила не лише частину доходів, а й статус лідера у своєму сегменті — вона опустилася з другого на четверте місце серед фармацевтичних компаній України.

Основною причиною кризи називають гострий конфлікт між виробниками ліків і найбільшими аптечними мережами. За даними Амеліна, нинішнє протистояння — це боротьба між “Дарницею”, яка ще донедавна була другим за величиною виробником фармпродукції, та п’ятьма ключовими мережами аптек, на які припадає близько 70% українського ринку.

Проблеми почалися наприкінці 2024 року, коли “Дарниця” підвищила ціни на свої препарати на 120%. Це викликало різке невдоволення аптечних мереж, особливо після того, як президент Володимир Зеленський 12 лютого 2025 року ввів у дію рішення РНБО про додаткові заходи для забезпечення доступності ліків. Документ передбачав зниження цін на топ-100 найпопулярніших препаратів на 30% і заборону маркетингових платежів між виробниками та аптеками.

Як наслідок, з 1 березня 2025 року п’ять найбільших аптечних мереж України — АНЦ, Подорожник, Аптека 9-1-1, Бажаємо здоров’я та Доброго дня — різко скоротили закупівлі продукції “Дарниці”. Це стало додатковим ударом по компанії, яка й без того втратила частину ринку через скорочення виробництва та падіння попиту.

Економісти попереджають, що ситуація навколо “Дарниці” може мати серйозні наслідки для всього фармацевтичного сектору країни, зокрема вплинути на доступність вітчизняних ліків для населення.

Міністерство оборони України вносить революційні зміни у систему призову до військової служби, замінюючи старі традиційні методи вручення повісток. Про це повідомляється в офіційному телеграм-каналі Міноборони. Тепер українцям та українкам запропоновано самостійно вибрати посаду у військовому секторі та частину, де вони планують служити. Для цього доступні спеціальні рекрутингові центри при військових частинах, а також інформаційні ресурси на спеціальних веб-сайтах і порталах. Після вибору посади та місця кандидати повинні пройти співбесіду, перевірку фізичної та психологічної готовності. Якщо всі етапи успішно пройдені, і частина входить до пріоритетного списку комплектування, кандидати отримують рекомендаційний лист для зарахування на службу. У протилежному випадку кандидатуру необхідно узгодити з вищим військовим керівництвом. Потім кандидати проходять черговий етап у Територіальних Центрах Комплектування, де відбувається уточнення даних, медичне обстеження та професійний відбір, а також формування особистої справи. У разі виявлення несумісності з обраною посадою під час відбору, кандидатам пропонується альтернативна вакансія. Для тих, хто має вже військовий досвід, передбачено напрямання безпосередньо до обраної частини. А для новобранців без досвіду рекомендується пройти навчання у спеціальних навчальних центрах або курсах підвищення кваліфікації перед вступом до військових частин для базової загальновійськової підготовки.

У висновку слід відзначити, що нові правила вступу на військову службу, запропоновані Міністерством оборони України, відкривають нові можливості для українців та українок, які бажають служити у Збройних Силах. Відміна повісток і Територіальних Центрів Комплектування сприятиме більшому вибору військових спеціальностей та місць служби, а також зробить процес вступу більш прозорим і доступним для кандидатів. Перехід до самостійного вибору посад та проходження військової служби дозволить краще враховувати індивідуальні побажання та здібності кожного апліканта. Ці інновації сприятимуть підвищенню ефективності та професійної підготовки військових особовості.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов