Франція пропонує замінити США у наданні розвідувальної інформації для України

Військовий експерт Костянтин Машовець висловив свою аналітичну оцінку щодо гіпотетичного сценарію значного збільшення військової присутності на території України. На його думку, такий крок несе в собі суттєві ризики та виклики для ініціаторів.

Журналісти видання 360UA NEWS з’ясувували, як компанія топового регіонала та фігуранта низки корупційних скандалів Володимира Дебоя опинився в списках Кабміна.

На перший погляд наявність ПФ “ГАРДЕ” в списках Кабміну виглядає логічно – ще до початку повномасштабного вторгнення, у 2021 році Володимир Дебой значився в команді консультантів у проєкту НЕФКО “Енергоефективність малих та об’єднаних громад України”. Наразі ПФ “ГАРДЕ” приймає участь у проєктах НЕФКО в рамках грантової програми дій “Підтримка ЄС для нагальних потреб розміщення внутрішньо переміщених осіб в Україні”.

Водночас журналістів нашого видання зацікавив неоднозначний бекграунд Володимира Дебоя, який важко увязується з його теперішнім заняттям.

Володимир Дебой – топовий функціонер Партії Регіонів, за часів мерства в Житомирі потрапив у гучний корупційний скандал: перш ніж зайнятися “енергоефективністю” Дебой, користуючись службовим положенням, намагався перевести обслуговування житла від ЖЕКів до своїх кишенькових фірм.

Також, за час своєї каденції Володимир Дебой “прославився” на всю Україну тим, що через рік після обрання мером хотів купити для власного користування позашляховик Тoyota Highlander за 600 тис. грн бюджетних коштів.

ПФ “ГАРДЕ”, яка належить матері Володимира Дебоя – Людмилі Дебой за каденції мера Дебоя також не раз була засвічена в різного роду корупційних оборудках, з використанням адмінресурсу. До 2016 року основним видом діяльності ПФ “ГАРДЕ” значилось “обслуговування напоями”, а деякі об’єкти що належали фірмі, під час мерства Дебоя перетворилися з “кіосків” у “тимчасові павільйони громадського харчування”, як зруб на ул.Черняховского. Крім того, фірма намагалася узаконити земельні ділянки під колишніми МАФами.

Також через мережу МАФів Дебоя вірогідно вівся збут незаконно виготовлених тютюнових виробів без марок акцизного збору, в зв’язку з чим у 2021 році пройшли обшуки на іншому підприємстві яким володіє сім’я Дебоя – ТОВ “Житомирпиво”. Нагадаємо, в 2021 році Володимир Дебой уже співпрацював з НЕФКО.

ПФ “ГАРДЕ” – від “розливайок” до діяльності в сфері “енергоефективності” та “розміщенню ВПО”

Приватна фірма «Гарде» була заснована ще в 1994 році, одним з напрямків її роботи була реалізація продукції українських виробників, в тому числі і Житомирського пивзаводу. Наприкінці 2016 року ПФ “ГАРДЕ” змінила основний вид діяльності: з “обслуговування напоями”, на “діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах”.

З 2021 року в пресі починають з’являтись публікації, де Володимир Дебой та ПФ “ГАРДЕ” фігурують разом з Північною Екологічною Фінансовою Корпорацією (НЕФКО) в проектах по впровадженню програм з енергоефективності та розміщення внутрішньо переміщених осіб в Україні.

На думку опитаних нами експертів, цікавість Володимира Дебоя до грантових проектів НЕФКО може бути більш прагматичною, чим здається на перший погляд. Адже через НЕФКО в Україну заходять європейські грантові кошти на мільйони євро, фактичними розпорядниками яких є органи місцевого самоврядування. В такій схемі, присутні ті ж самі корупційні ризики, що і при освоєнні бюджетних коштів. Власне кажучи, добре знайоме для Володимира Дебоя середовище.

Для прикладу розглянемо реалізований за участі НЕФКО проект переобладнання приміщення гуртожитку у “смарт квартири” для ВПО в Чорткові, на Тернопільщині. За повідомленням Чортківської міської ради, для переобладнання гуртожитку в смарт квартири для 40 сімей було потрачено 1 млн 960 тис. євро. Прості розрахунки показують, що фактично невеличка однокімнатна смарт квартира обійшлась у 50 тисяч євро.

Для порівняння, повноцінна двокімнатна мебльована квартира в Чорткові вартує біля 33 000 євро. А мебльовану однокімнатну квартиру у новобудові можна придбати за 27 000 євро.

За інформацією наших джерел, в таких кейсах корупційна складова можлива за рахунок залучення місцевих підрядників, які завищують ціни на виконання робіт та закупівлю будівельних матеріалів. Зазвичай, підрядника надає місцева влада, а компанії на кшталт “ГАРДЕ” допомагають оформити всі необхідні документи для отримання грантової допомоги.

Скандал, що виник навколо висловлювання української співачки Насті Каменських під час її концерту в США, продовжує викликати резонанс у медіа та серед шанувальників. На одному з виступів артистка заявила, що «немає різниці, якою мовою говорити», що стало причиною бурхливих обговорень у соціальних мережах та медіапросторі.

Музикант заявив, що для нього подібна позиція є абсолютно неприйнятною. За його словами, мова – це не лише засіб комунікації, а символ боротьби, ідентичності та свободи.

«Це треба особисто в обличчя говорити. Якщо для неї мова любові – це мова катів, вбивць і гвалтівників, то добре. Значить, вона проявляє себе як нарочитий представник ворога. Вона – ворог України», – наголосив Фагот.

Він додав, що якби опинився на концерті Каменських, підтримувати її точно не став би. Більше того, навіть у випадку особистої зустрічі з артисткою він не мав би бажання привітатися чи потиснути руку.

Скандал навколо слів Каменських продовжує набирати обертів. Після хвилі критики в соцмережах тепер до дискусії приєдналися й відомі музиканти, які відкрито ставлять під сумнів її позицію щодо української мови.

Портрет доньки гетьмана Павла Скоропадського став об'єктом пильного захоплення української діаспори в Європі століття тому. Цю картину переписували на поштових листівках, а оригінал вважали втраченим під час Другої світової війни. Однак невідомий поворот подій приніс портрет назад до України через лист, який надійшов до Музею гетьманства у Києві від німецької родини. У мальовничому містечку Оберстдорф, серед баварських Альп на півдні Німеччини, місцева фермерська родина зберігала незвичайний портрет протягом багатьох років. Ця відображена на картині молода красуня у вишиванці та вінку з квітів, здавалося, приховує в собі непересічну історію, яка привертала увагу кожного, хто роздивлявся її. Історія цієї таємничої жінки залишалася невідомою, поки її портрет не потрапив до рук 15-річного німецького хлопчика Катарини Шалль більше 40 років тому. Портрет змусив її батька принести його додому, де він став об'єктом пильного дослідження та захоплення для всіх, хто потрапляв до їхнього будинку. Ця таємнича картина, яка раніше була невідомою для родини Шалль, виявилася портретом доньки останнього гетьмана України, Павла Скоропадського, Єлизавети. Її життєва історія, відданість батькові та активна участь у Гетьманському русі стали об'єктом досліджень і захоплення для багатьох.

Портрет гетьманівни, намальований художницею Ольгою Мордвіновою приблизно у 1920-х роках, став відомим українській еміграції завдяки масовому поширенню листівок. Такі листівки входять у колекцію історика Олександра Алфьорова, який вважає портрет гетьманівни символом української аристократки не лише за походженням, але й духом. Проте сама доля картини залишалася невідомою. Молодша донька Скоропадського, Олена Павлівна Отт-Скоропадська, розповідала про існування портрету, але його зникнення залишалося загадковим. Дослідники припускали, що картину зникло під час війни, і відновлення її було малоймовірним. Тож, коли у травні 2021 року Музей гетьманства отримав повідомлення від німецької родини Шалль, вони були здивовані та вражені. Катарина Шалль звернулася до музею через Google, дізнавшись про портрет, і її лист викликав емоційну реакцію в усьому колективі. Повернення портрету гетьманівни стало найбільшою мрією не лише для родини Шалль, а й для української еміграції. Історик Олександр Алфьоров впевнений, що це оригінал портрету, оскільки він знайдений у місці, де Єлизавета провела свої останні роки і де її поховали, поруч із своїм батьком, гетьманом Павлом Скоропадським. Елізавета народилася у 1899 році у Санкт-Петербурзі і щорічно відвідувала батькові маєтки на Чернігівщині, де захоплювалася українською історією та активно підтримувала гетьманський рух. Новина про гетьманування батька стала важливою для її життя, вона підтримувала ідеї нової української держави та страждала від падіння Гетьманату.

Родина Скоропадських знаходилася в еміграції з 1918 року, спочатку у Лозанні, Швейцарія, а потім з 1921 по 1945 рік у Ванзеє поруч із Берліном. Після війни вони переїхали до містечка Оберстдорфа в Баварії, де Єлизавета Скоропадська, дочка останнього гетьмана України Павла Скоропадського, зосередилася на політичній діяльності та розвитку гетьманського руху до своєї смерті у 1976 році. Хоча гетьманська родина була відома в еміграції, вони не мали великих статків і змушені були працювати. У спогадах родини згадують про те, як щомісяця доводилося здавати в ломбард сервіз та інші цінності.

Можливо, через переміщення та складні обставини після смерті Єлизавети Скоропадської або під час переїздів портрет був втрачений чи потрапив до чужих рук. Скоропадські жили скромно і не підкреслювали своє походження, тому місцеві мешканці, можливо, навіть не знали, хто вони.

Після того, як Катарина Шалль звернулася до Музею Гетьманства, співробітники почали розшуки портрета, а листування обірвалося. Проте журналісту-фрилансеру Миколі Гульку вдалося відновити контакт із родиною Шалль, і завдяки його зусиллям портрет буде переданий до Музею Гетьманства. Родина Шалль пишається збереженням історичної пам'ятки і сподівається на настання миру в Україні.

Витончена біла сорочка, яку носить Єлизавета на портреті, схожа на іншу вишиванку, яка зберігається в київському Музеї Гетьманства. Єлизавета була талановитою скульпторкою, письменницею та вишивальницею, і її творча майстерність відображена у цій вишиванці, що свідчить про її любов до мистецтва та культурних традицій.

Розкішний портрет молодої жінки та деталі її вбрання стали джерелом натхнення для українського бренду "Етнодім", який вирішив реконструювати сорочку, подібну до тієї, що була на зображенні Єлизавети Скоропадської. Під час реконструкції використали орнаменти, натхненні полтавською вишивкою, що зберігаються в історичних архівах.

Бренд "Етнодім" відтворює не лише саму сорочку, а й передає той особливий дух та вишуканість, які відображалися у вишивці Єлизавети. Орнаменти та мотиви, використані у реконструкції, не лише відтворюють історичні зразки, а й зберігають традиції та культурний спадок українського народу.

Цей проект "Етнодіму" не лише відтворює історичний одяг, а й допомагає зберегти й передати майстерність української вишивки молодому поколінню. Реконструйована сорочка стає не лише модним елементом гардеробу, а й символом національної гордості та краси.

У результаті дослідження було встановлено, що родина Скоропадських перебувала в еміграції протягом значної частини ХХ століття, а портрет їхньої доньки Єлизавети, створений художницею Ольгою Мордвіновою, зник безвісти. Проте завдяки зусиллям родини Шалль та співпраці з Музеєм гетьманства, портрет був відновлений та переданий в Україну.

Виявлено, що реконструкція сорочки Єлизавети, натхненної зображенням на портреті, стала можливою завдяки українському бренду "Етнодім". Використовуючи орнаменти полтавської вишивки, бренд не лише відтворив історичний одяг, а й відзначив значимість українських традицій та культурного спадку.

Отже, ця стаття свідчить про важливість збереження та відновлення історичної пам'яті через співпрацю між різними країнами та організаціями. Крім того, вона підкреслює значення моди як засобу відображення культурної та національної ідентичності.