Голосування на Євробаченні: Початок кінця для “Дії” на виборах?

Згідно з повідомленням, оприлюдненим ЗМІ, віцепрезидент Федерації боксу України, Олег Ільченко, що на даний момент виконує обов’язки президента, та його колега Олександр Манчак, отримали визнання непридатними для проходження військової служби. Ця новина викликала серйозне занепокоєння серед громадськості та спортивного світу, адже обидва спортсмени мають великий авторитет в спортивній галузі. Ільченко та Манчак, будучи видатними спортсменами, вклали багато зусиль у розвиток боксу в Україні, та їхнє непридатність може суттєво вплинути на подальший розвиток цієї спортивної галузі в країні. Така неприємна новина стала об’єктом уваги не лише в спортивному середовищі, а й серед політиків та громадських діячів, які висловлюють своє стурбовання щодо цього рішення. Відомо, що обидва спортсмени активно зверталися до медичних фахівців та правозахисників для захисту своїх прав та інтересів у цій ситуації. Будь-яке рішення, пов’язане з їхньою непридатністю, може мати значний вплив на майбутнє їхньої кар’єри та участь у спортивних заходах як в Україні, так і за її межами.

Причиною цього стало рішення військово-лікарської комісії, яка призначена для медичного обстеження військовослужбовців та визначення їхньої придатності до служби.

Ільченко і Манчак зняті з військового обліку в місті Білгород-Дністровський Одеської області рішенням першого відділу Білгород-Дністровського ТЦК та СП в один день – 20 січня 2023 року. Ільченко та Манчак призовного віку і видимих проблем зі здоров’ям не мають.

Користуючись своїм високим статусом у спортивній Федерації, а також зняттям з військового обліку, Ільченко і Манчак вільно подорожують світом та зустрічаються із ворогами України. Наприклад, уже після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Манчак фотографувався з одіозним Умаром Кремльовим – очільником Міжнародної асоціації боксу (IBA) російським олігархом, прибічником Володимира Путіна, що відкрито підтримує війну проти України. Олександр Манчак з Умаром Кремльовим десь на морському узбережжі

Як писали ЗМІ, Олег Ільченко відомий у кримінальному світі на прізвисько «Бриня». У Житомирі його знають як покровителя наркотрафіку, контрабанди та торгівлі зброєю. Має дві судимості: за підроблення документів, шахрайство, привласнення, розтрату майна та перевищення повноважень працівником правоохоронного органу.

Ільченко також є фігурантом кримінального провадження від 12 липня 2022 року щодо незаконного володіння зброєю. Його дані вказані в реєстрі боржників. У ТОВ «НАДРА», засновником якого є Ільченко, наявні близько 10 відкритих виконавчих проваджень про стягнення коштів.

Манчака називають представником чеченського клану Сумайда Халідова в Україні. Халідов – функціонер російського боксу, член Виконавчого комітету Федерації боксу РФ.

Колишнього депутата Одеської міської ради Руслана Тарпана, який перебуває у міжнародному розшуку за підозрою у сприянні державі-агресору, знову згадано в контексті можливого неформального впливу на роботу організованої злочинної групи. У поданій до компетентних органів скарзі заявники вказують, що цей вплив нібито здійснюється через окремих представників структур Міністерства юстиції та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, де, за їхніми словами, можуть ухвалюватися рішення, вигідні організаторам схеми.

У документах наголошується, що основною метою такої діяльності є втручання у корпоративні права низки українських підприємств, зокрема шляхом маніпуляцій реєстрами, судовими провадженнями та механізмами державного контролю. На думку заявників, подібні дії створюють передумови для перерозподілу власності на користь пов’язаних структур і можуть супроводжуватися легалізацією активів сумнівного походження, що особливо небезпечно в умовах воєнного стану та постійного тиску з боку зовнішнього агресора.

Центральну роль у механізмі відіграє іноземна компанія SILVERILL TRADING LIMITED (Кіпр), бенефіціаром якої є дружина Тарпана, Оксана Шишовська. Саме від її імені Мін’юст отримав низку скарг, поданих без юридично підтверджених повноважень і без електронного підпису.

Попри ці порушення, 10 квітня 2024 року Мін’юст видав наказ №1030/5, яким незаконно скасував реєстраційні дії щодо ТОВ «Бізнес Еквіпментс Україна», що належить акціонерному товариству «Бізнес Еквіпментс Лімітед».

У липні 2024 року Господарський суд Києва визнав наказ Мін’юсту незаконним. Аналогічну позицію підтримав апеляційний суд.

Однак 19 березня 2025 року головуюча суддя Касаційного господарського суду Олена Кібенко винесла ухвалу про зупинення дії рішень попередніх інстанцій. До колегії також увійшли судді Світлана Бакуліна та Ірина Кондратова.

На переконання заявників, ці дії створили передумови для збереження незаконного адміністративного акту, що вигідний компанії, пов’язаній з Тарпаном. При цьому, як стверджується, судді проігнорували чинну судову практику і проявили вибірковість.

У скарзі вимагається перевірити дії посадових осіб Мін’юсту:

Олена Ференс

Ігор Поночовний

В’ячеслав Хардіков

А також приватного нотаріуса Олександра Сокуренка, який виконував дії на користь SILVERILL TRADING LIMITED.

Окрема вимога стосується суддів Верховного Суду:

Олена Кібенко

Світлана Бакуліна

Ірина Кондратова

Заявники також закликають провести фінансовий моніторинг SILVERILL TRADING LIMITED, заблокувати її банківські рахунки та дослідити джерела походження коштів.

Руслан Тарпан в Україні відомий участю у резонансних корупційних скандалах, зокрема щодо провального проєкту «Глибока вода» в Одесі. Він переховується за кордоном та фігурує в провадженнях про співпрацю з РФ.

Оприлюднені факти про вплив його структури на органи юстиції та суддів Верховного Суду можуть стати тестом для державних інституцій у боротьбі з судовою корупцією та рейдерством.

Питання повної децентралізації системи теплопостачання столиці знову опинилося в центрі суспільної дискусії. Втім, фахівці галузі наголошують: для такого мегаполіса, як Київ, подібний сценарій є не лише вкрай складним, а й економічно необґрунтованим. Ідея відмови від великих теплоелектроцентралей на користь мережі малих котелень або альтернативних джерел тепла виглядає привабливою лише на перший погляд, але не витримує професійного аналізу.

Народний депутат України, колишній міністр з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко неодноразово звертав увагу на те, що теплоелектроцентралі є базовим елементом енергетичної безпеки столиці. Вони забезпечують теплом і гарячою водою значну частину міста, працюючи у режимі комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Саме ця особливість робить їх ефективнішими за розрізнені котельні, які не здатні досягти аналогічних показників продуктивності.

Кучеренко наголосив, що функція держави полягає не у поширенні ідей про повну відмову від централізованих систем, а в захисті стратегічних об’єктів. За його словами, йдеться про захист вокзалів, залізниці, мостів, гідротехнічних споруд та теплоелектроцентралей, які є основою життєзабезпечення великих міст.

Коментар депутата прозвучав на тлі руйнування Дарницької теплоелектростанції, відомої як ТЕЦ-4. Цей об’єкт забезпечував теплом близько 12 відсотків житлового фонду Києва. Після останнього масованого удару, під час якого по станції було випущено п’ять балістичних ракет, значна частина лівобережної частини столиці залишилася без опалення.

За словами Кучеренка, ракети цілеспрямовано влучили саме в теплову частину станції, що зробило неможливим постачання теплоносія. Він підкреслив, що швидке відновлення таких об’єктів у воєнних умовах є вкрай складним завданням.

Депутат також різко розкритикував ідеї масової децентралізації теплопостачання. За його оцінкою, замінити київські теплоелектроцентралі неможливо через відсутність відповідних майданчиків, а також через технологічні й екологічні обмеження. Він зазначив, що дискусії про повну відмову від ТЕЦ точаться вже десятиліттями, однак так і не перейшли у практичну площину.

Водночас Кучеренко уточнив, що не виступає проти поміркованої децентралізації, але наголосив, що вона не може стати заміною централізованому теплопостачанню мегаполісу. На його думку, в умовах війни значно ефективніше інвестувати ресурси у посилення протиповітряної оборони та захист існуючих енергетичних об’єктів, ніж у реалізацію ілюзорних альтернатив, які неможливо швидко втілити.