Відома українська співачка Злата Огнєвіч розповіла, чому досі не стала матір’ю і не планує цього найближчим часом. Як виявилось, причини глибші за кар’єру чи бажання свободи — на її рішення вплинула родинна трагедія. В інтерв’ю Марічці Падалко артистка поділилася спогадами про старшого брата, якого ніколи не бачила — він загинув, коли йому було лише шість […]
У середу, 18 червня, в Україні очікується комфортна літня погода — без сильного спеки чи різкого похолодання. Лише в окремих регіонах можливі короткочасні дощі. Найспекотніше буде на півдні — вдень до +30°, вночі — близько +16…+17°. В інших регіонах температура вдень сягне +23°…+27°, а вночі — в межах +11°…+15°. Опади переважно не прогнозуються, лише на […]У нещодавньому інтерв’ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.
Один із двох співрозмовників, кулеметник, розповів, що в останні кілька днів українським бійцям довелося самостійно вибиратися з Вугледара пішки.
За словами другого співрозмовника, Романа, під час спроб вийти з руїн міста багато людей були вбиті або поранені російськими дронамі і артилерією, багато хто вважається зниклим безвісти.
В останні дні вересня росіяни змогли із заходу підійти майже впритул до єдиної залишкової дороги, що зв’язувала Вугледар із тилом, із селом Богоявленка, і гарнізон опинився в напівоточінні: росіяни дронамі й артилерією розстрілювали все, що рухалося цією дорогою.
«Підвозити намагалися, направляли евакуаційні екіпажі для вивезення 200-х і 300-х, але безуспішно. Втратили кілька машин, на цьому вирішили зупинитися», – розповів Роман.
Коли росіяни увійшли в місто, українські частини почали відходити, не чекаючи наказу.
«Коли відхід не організований, починається хаос, це природне правило війни», – сказав кулеметник.
За його словами, деякі групи були дезорієнтовані, оскільки втратили радіозв’язок, їм доводилося швидко самостійно приймати рішення, і часто це було рішення про відступ.
Роман пояснив, що їхні укріплені позиції були зруйновані російськими бомбами, снарядами і ракетами, і в цій ситуації відхід з позицій був неминучий.
«Як воювати, коли ти залишився на позиції один, а по тобі летить з усього? Або гинути, або відходити», – пояснив Роман.
Але й вибиратися з майже оточеного міста, за його словами, було вкрай небезпечно: вдень такі спроби були рівноцінні місії смертника.
Здебільшого українські солдати намагалися йти ночами, до того ж мінними полями за позначеними слідами, щоб не йти дорогою, яку обстрілюють, на Богоявленку.
«До недавнього часу евакуаційні машини могли заїжджати під покровом темряви з вимкненими фарами. Але щойно російські війська дійшли до центру міста, врятуватися стало можливо тільки пішки», – сказав Роман.
Військові критикують командування за те, що те довго не давало наказ на відхід із міста, навіть коли воно опинилося у фактичному оперативному оточенні і було зрозуміло, що втримати його немає можливості.
«Не знаю, що це було: страх командирів перед вищим командуванням чи наказ самого вищого командування тягнути до останнього на крові простих пацанів. Для всіх нас це незрозуміло», – зізнався кулеметник.
