Кабмін звільнив Юрія Джигира з посади заступника міністра оборони

Четвертий день лютого поєднує в собі кілька важливих аспектів, які охоплюють як світське, так і духовне життя людей. Хоча в Україні ця дата не є офіційним святом, вона має особливе символічне значення, яке відзначають у церковних календарях та народних звичаях. Для багатьох цей день стає нагодою зосередитися на здоров’ї, духовності та спостереженні за природою, щоб передбачити, якою буде прийдешня весна.

На міжнародному рівні 4 лютого відзначається Міжнародний день боротьби з раком. Цей день спрямований на підвищення обізнаності про профілактику, ранню діагностику та сучасні методи лікування онкологічних захворювань. Щороку медичні організації та благодійні фонди проводять лекції, семінари та інформаційні кампанії, щоб нагадати людям про важливість регулярних медичних оглядів і здорового способу життя.

Крім цього, на міжнародному рівні сьогодні згадують День читання вголос, День вакууму, День шкільних ігор, День подяки листоноші, а також річницю створення однієї з найвідоміших соціальних мереж у світі.

В Україні 4 лютого не є державним святом, однак ця дата пов’язана з днями народження відомих особистостей. Серед них фольклорист Климент Квітка, психолог Степан Балей, учасник Євромайдану і Герой Небесної Сотні Василь Аксін, відомий футболіст Олег Протасов, а також захисник Донецького аеропорту, один із «кіборгів», Сергій Колодій.

За православним календарем цього дня вшановують святого Миколая Сповідника, настоятеля Студійського монастиря. Віруючі вважають, що він мав дар зцілення, тому до святого звертаються з молитвами про здоров’я та захист. За старим церковним стилем 4 лютого згадують апостола від 70-ти Тимофія Ефеського та мученика Анастасія Персіаніна.

У народній традиції день відомий як Микола Студит. Наші предки вважали його суворим і пов’язаним із сильними морозами та хуртовинами. Через це люди намагалися не вирушати в далекі поїздки. За прикметами, якщо вікна цього дня «плакали», чекали ранньої весни, а якщо обмерзали — холоди мали тривати. Туман віщував мінливий лютий, а тріщини льоду на річках — швидке потепління.

День традиційно присвячували молитвам, догляду за худобою та хатнім справам. Вірили, що якщо кіт або собака лягали спати на ліжку господарів, у домі буде достаток.

Згідно з народними уявленнями, 4 лютого не варто вирушати в далекі подорожі чи ходити до лісу через небезпеку зустрічі з дикими тваринами. Також рекомендували бути обережними з гострими предметами, адже вважалося, що рани, отримані цього дня, загоюються довше.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

З офіційної статистики НБУ за останню п’ятирічку зрозуміло, що пік переказів в Україні було досягнуто в передвоєнному 2021 році, а потім люди зменшували відправлення:

– 2019 рік – $11,92 млрд;

– 2020 рік – $11,98 млрд;

– 2021 рік – $14,0 млрд;

– 2022 рік – $12,5 млрд;

– 2023 рік – $11,3 млрд.

Після початку вторгнення в Україну експерти пояснювали таке скорочення здебільшого головним чинником – масовим від’їздом біженців із країни та їхньою адаптацією за кордоном. Багато людей, які ще до війни працювали за кордоном, після початку вторгнення вивезли свої сім’ї в безпечні країни, і їм просто вже нікому було слати гроші. Цей процес посилюється від місяця до місяця, особливо напередодні нинішнього опалювального сезону, який, якщо вірити владі, може виявитися найскладнішим для населення за весь час великої війни. А тому за підсумками 2024 року передбачають надходження в Україну ще менше за $11,3 млрд, зафіксованих у 20203-му.

«Очікую, падіння приватних грошових переказів до $9,6 млрд», – спрогнозував фінансовий аналітик Андрій Шевчишин.

А банкіри розповідають, що українці не тільки менше надсилають переказів, але також і залишають українську банківську систему.

«Спочатку ми спостерігали, що люди, які після початку війни розраховувалися картками за кордоном (виїхали з країни), стали скорочувати свої витрати там – мабуть, економили. Потім з банком стали зв’язуватися з метою закриття рахунків, а під час спілкування з нашими менеджерами, коли їм пропонували нові пакети і вигідніші умови, біженці розповідали, що українські рахунки вже просто не потрібні. Наші люди відкрили рахунки в західних банках. Оскільки звільнилися з підприємств в Україні (від яких отримували гривню на рахунки) і працевлаштувалися на новому місці. Немає сенсу готувати виписки за рахунками в українських банках (вимагають місцеві соцслужби для отримання різних пільг) і взагалі їх тримати – гроші туди більше не капають. Тому їм простіше попрощатися з нашим банком і більше не прив’язуватися до української економіки в принципі. У них тепер нове життя. Таких пояснень отримуємо дедалі більше і більше», – розповіли в одному із системних банків.

Ми вже розкривали схеми підлого злочину, коли владу інтереси підпорядковували особистим користям. Від кримінальних співробітників Кубракова та Кличка, які використовували війну як вигідну можливість захопити прибуткові київські метрополітени, до ФПГ Ахметова, який продовжує плести свою мережу за допомогою Кремля. Це вже не просто злочин, а система грабіжницьких дій, що підірвала економіку та безпеку країни.

Змушуючи виділяти гроші на розвиток застарілої теплової енергетики, Ахметов та його союзники продовжують виводити Україну на берега енергетичного кризу. Чому відмовляється країна від атомної енергетики, вибираючи застарілі технології ТЕС, які є фактично їхньою власністю? Відповідь проста – власність. Олігархічні структури, контролюючи енергетику, витягують з українців перевищені ціни, завдяки чому поглиблюється бідність населення та втрачається конкурентоспроможність країни.

Не беручи до уваги ефективність та вигідність, олігархи та політики продовжують діяти на користь власних кишень. Схема "Амстердам плюс", що озолотила Ахметова та Порошенка, поклали початок економічному занепаду, що загрожує навіть обороноздатності країни.

Та тепер, коли агресія Путіна принесла руйнівні наслідки, Ахметов намагається перефарбувати себе жертвою. Проте, це лише ще один хід у його багаторівневій грі на руйнування України. Збільшення імпорту електроенергії з Європи не вирішить проблему, поки управління енергетикою залишається в руках тих, хто бачить лише власний карман, а не добробут та безпеку країни.

Це вже не просто обман. Це нагло обман. Україна кожного дня викидає електроенергію, яку АЕС виробляють у надлишку. Це робиться для того, щоб в країні зберігався енергетичний дефіцит. А чому? Щоб Ахметов та державні компанії отримували ще більше компенсацій від України та західних донорів. Але найбільш вражає історія з Трипільською ТЕС.

11 квітня, країна-агресор РФ знову напала на Україну ракетами та дронами, переважно на об'єкти енергетичної інфраструктури. В результаті цього нападу була повністю зруйнована Трипільська ТЕС, що розташована у Київській області. Нещодавно Уряд виділив 1,5 мільярда гривень на відновлення зруйнованих ТЕС. 726 мільйонів були виділені з резервного фонду державного бюджету, ще 826 мільйонів з фонду ліквідації наслідків агресії. Але це лише краплина у морі, порівняно з 9,7 мільярдами гривень, які були витрачені на захист ТЕС від російських атак. Про те, що сталося з цими коштами, навіть не згадують. Чому? Можливо, тому що ці кошти були розподілені людиною, яка підконтрольна Ахметову, Прем'єр-міністром Шмигалем, а розподілом займалися Кубраков та Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури імені Найєма?

Проте вкрадення грошей з бюджету — це ще не все, що стосується воюючої України. Найцікавіше те, що за два дні до атаки на Трипільську ТЕС була евакуйована вся документація та частина цінного обладнання. І першими, хто повідомив про цю атаку, були російські пропагандисти, які миттєво опублікували відео. Як це сталося? Чи можливо, що Трипільську ТЕС було атаковано за домовленістю з агресором?

У вищезгаданій статті висвітлюються складні аспекти енергетичної політики України, включаючи проблеми з виробництвом, розподілом та використанням електроенергії. Особлива увага приділяється ролі олігархів, зокрема Ахметова, в енергетичній сфері країни, а також можливому впливу Росії на ці процеси.

Стаття показує, як зруйновання енергетичної інфраструктури, зокрема Трипільської ТЕС, внаслідок ворожого нападу, та після цього виділення коштів на відновлення стають об'єктом глибокої політичної та економічної дискусії. Також виносяться на загал свідчення про можливі корупційні схеми в управлінні коштами та загальна недостатність прозорості у вирішенні енергетичних проблем країни.

Отже, стаття спонукає до подальшого дослідження та обговорення проблем енергетичного сектору України з метою забезпечення стійкого та ефективного розвитку країни.