Керівництво «Центренерго» придбало низькоякісне вугілля на 4,3 млрд гривень за підробленими документами для Зміївської та Трипільської ТЕС

У п'ятницю, 24 травня, директор Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Семен Кривоніс прийняв рішення тимчасово покласти обов'язки першого заступника на іншу особу, визволивши Гізо Углаву від виконання цієї посади. Проведені кроки є реакцією на заяву Спеціальної антикорупційної прокуратури (САП) щодо можливого витоку інформації з НАБУ. Цей нещодавно виниклий скандал, в який втрутилися різні активісти, викликав значну хвилювання та потребує ретельного розгляду та розслідування. Його наслідки можуть мати серйозний вплив на роботу Національного антикорупційного бюро та загальну довіру до антикорупційних інституцій в Україні.

На 22 травня в ЗМІ стало відомо, що САП розпочала обшуки у представника НАБУ, що пов’язано з розслідуванням можливого витоку інформації у кримінальній справі про “Велике будівництво”. Зазначалося, що ці дії відбуваються за місцем проживання детектива НАБУ Валерія Полюги та ексглави Броварської РДА Георгія Біркадзе, якого підозрюють у причетності до справи.

Пізніше САП підтвердила факт обшуків, пояснивши, що проводить процесуальне керівництво в досудовому розслідуванні стосовно можливих правопорушень співробітників НАБУ, ініційованих на підставі службової записки викривача з самого Бюро.

Відповідно до інформації, САП залучила Національну поліцію через недостатність ресурсів Управління внутрішнього контролю НАБУ, однак стверджує, що поліцейські не мали доступу до матеріалів розслідувань Національного бюро.

Наступного дня, 23 травня, НАБУ опублікувало відповідь на звинувачення САП, заявивши про здатність самостійно провести розслідування. Бюро наголосило, що має власні ресурси для цього і не потребує додаткової допомоги з боку прокуратури.

Хоча між Національним антикорупційним бюро (НАБУ) та Спеціальною антикорупційною прокуратурою (САП) виникли непорозуміння, обидва відомства утримувалися від розголошення деталей справи та прізвищ фігурантів.

Тим часом, журналіст-розслідувач Юрій Ніколов розкрив деякі аспекти справи в своїх повідомленнях.

“Вчора джерело в правоохоронних органах підтвердило, що бізнесмен з будівельної галузі, Біркадзе, відомий як піар-ас Офісу президента, інформував про свою справу куратора “Великого будівництва” Юрія Голіка. Цю інформацію Біркадзе отримував від особи з доступом до різних сфер діяльності НАБУ під час обох керівництв Бюро — Ситника та Кривоноса. Очевидно, це не Ситник і не Кривоніс. Але хто тоді?”, — написав Ніколов.

Пізніше Ніколов та голова громадської організації “Центр протидії корупції” (ЦПК) Віталій Шабунін оприлюднили відео, в якому надали більше деталей.

“У 2021 році було виділено 100 млрд грн на велике асфальтування. Куратор цього проекту, Юрій Голик, перебував під прицілом софітів. Але його посада не вимагала навіть найбільш базової відповідальності. Детективи НАБУ знали, хто він, і проводили розслідування, але безуспішно. Він був завжди на крок попереду”, — стверджують активісти.

За словами Ніколова та Шабуніна, детективи розуміли, що відбувається витік інформації.

“У ході розслідування було обшукано квартиру одного з детективів НАБУ та Георгія Біркадзе. Біркадзе отримував інформацію на мобільний телефон від свого інформатора всередині НАБУ, після чого вона автоматично знищувалася. Однак Біркадзе фотографував це листування та надсилав фото Голику. Під час обшуку ці повідомлення були знайдені в телефоні Голика”, — стверджують активісти.

Більшість інформації, зауважують експерти, стала відомою завдяки діяльності громадських активістів, які вкладають зусилля у розкриття деталей справи.

“Щодо розголошення інформації, то НАБУ та САП не розкривають її, щоб зберегти конфіденційність слідства. Це вкрай важливо. Але деякі громадські активісти дізналися більше”, — додає член Ради громадського контролю НАБУ Віктор Прудковських.

У рамках згаданої справи було прийнято рішення усунути від виконання обов’язків першого заступника директора Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Гізо Углаву.

Цю інформацію офіційно підтвердили представники НАБУ. Вони підкреслили, що сам Гізо Углава подав заяву “про можливий конфлікт інтересів”. Однак подробиці цього рішення не були розголошені.

Активісти-антикорупціонери розкрили деякі аспекти справи, стверджуючи, що причиною відсторонення Углави стало його особисте розголошення інформації про хід кримінальних розслідувань, які вели детективи НАБУ. Ця інформація передавалася бізнесмену з будівельної сфери, Георгію Біркадзе, що у свою чергу поширював її серед інших осіб, які перебували під слідством.

Зазначимо, що Гізо Углава є одним із засновників НАБУ та діє в команді Міхеїла Саакашвілі. Він приїхав до України у 2014 році як член консультативної групи грузинських реформаторів. У квітні 2015 року Углаву призначили на посаду першого заступника директора НАБУ.

У “Центрі протидії корупції” висловили сумнів у об’єктивності цього рішення, зауваживши, що конфлікт інтересів був очевидний ще на етапі розслідування, а сама заява була подана після публічного скандалу. Однак член Ради громадського контролю НАБУ Віктор Прудковський вважає, що активісти зарано висновують, оскільки немає достатніх доказів щодо причетності Углави до справи. Також він зауважує, що подання заяви про можливий конфлікт інтересів є стандартною процедурою в подібних випадках.

Варто відзначити, що за два дні до початку подій, описаних у статті, а саме 20 травня, юрист Центру протидії корупції (ЦПК) Олена Щербан опублікувала матеріал, де стверджувала, що керівник Національного антикорупційного бюро (НАБУ) не контролює своїх заступників.

“Цікаво, що трохи більше року тому ЦПК вже цікавився НАБУ і писав про голову НАБУ Семена Кривоноса, як про людину, яка аж занадто контролює своїх заступників. Тут я бачу певну нестиковку щодо позицій”, — зазначає Віктор Прудковський.

“Стаття Щербан та подальший резонанс активістів на тему обшуків у НАБУ можуть бути елементом політичного тиску на відомство. Справа в тому, що у вересні НАБУ має пройти перший в його історії аудит, і аудитори мають зробити свої висновки. Заяви активістів є складовою формування інформаційного поля”, — додає експерт.

“Громадські активісти перепрофілювалися та налаштовуються проти Гізо Углави, хоча ще рік тому захищали його. Я більше маю претензій до колишнього голови НАБУ Ситника, ніж до Углави. Я не бачу результатів роботи НАБУ, не бачу жодних посадових осіб, які були б покарані. Є лише підозри, і нічого більше”, — ділиться своїми думками політолог Віталій Кулик.

Згідно з його словами, проблема полягає не в Углаві або Кривоносі, а в самій структурі відомства.

“У вересні НАБУ пройде перший в історії аудит, тож подібні сценарії можуть відіграти ключову роль в майбутньому”, — підкреслює експерт.

Незважаючи на це, у НАБУ і Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі (САП) заявили, що досягли спільного розуміння щодо подальшого об’єктивного та неупередженого розслідування фактів розголошення даних досудового розслідування.

“Обидва інститути залишаються вірними своїй головній меті — боротьбі з високопосадовою корупцією. НАБУ та САП зберігають довіру громадськості до своєї спільної роботи та результатів”, — йдеться у їх спільному заявленні.

“Ці оголошення, мабуть, більше схожі на політичний обмін західними партнерами, ніж на реальну угоду”, — додає експерт.

У розпал повномасштабного вторгнення, коли державні компанії працювали в умовах надзвичайної логістичної напруги, переміщуючи стратегічні запаси пального до безпечних регіонів країни, одна приватна фірма вирішила використати ситуацію для власної вигоди. Поряд із «Укрнафтою», що забезпечувала стабільність постачань у критичних умовах, цей підрядник сприйняв війну не як загрозу національній безпеці, а як шанс для незаконного збагачення.

Наразі справа дійшла до суду. Прокуратура Офісу Генерального прокурора передала обвинувальний акт щодо директора приватної компанії, який підозрюється у заволодінні державними коштами, ухиленні від сплати податків та службовому недбальстві. За версією слідства, дії керівника мали прямий негативний вплив на фінансову стабільність стратегічного резерву пального та підривали ефективність роботи державної компанії у критичний для країни період.

У 2023 році «Укрнафта» уклала договір із приватним підприємством на транспортування та експедиційний супровід нафтопродуктів із використанням під’їзного залізничного шляху. Воєнні умови — нестабільні маршрути, постійні переміщення, дефіцит часу й обмежені можливості контролю — створили середовище, у якому паперові зловживання могли залишатися непоміченими.

Саме на це, за версією слідства, і розраховував директор компанії-підрядника. Схема була максимально простою й водночас ефективною. Обвинувачений систематично подавав «Укрнафті» акти виконаних робіт із завідомо неправдивими відомостями про прибуття та перебування вагонів із пальним на залізничній станції.

Насправді ж ці вагони туди ніколи не прибували. Дані залізничного обліку та матеріали кримінального провадження підтверджують: значна частина зазначених у документах перевезень існувала виключно на папері. Послуги були фікцією, а акти — інструментом легалізації списання коштів.

Попри це, державна компанія перераховувала гроші за «надані» транспортно-експедиційні послуги. Платежі проходили у звичайному режимі — формально документи виглядали коректними, а в умовах війни їхній зміст не завжди можна було оперативно перевірити. У результаті сума завданих «Укрнафті» збитків перевищила 16 мільйонів гривень.

Паралельно з цією схемою директор приватної компанії, за даними слідства, реалізував ще один напрям зловживань — ухилення від сплати податків. Для цього укладалися фіктивні договори з підконтрольними підприємствами, що дозволяло штучно формувати податковий кредит з ПДВ без реального здійснення господарських операцій. Документообіг створював ілюзію активної діяльності, тоді як фактично йшлося про банальне заниження податкових зобов’язань.

У підсумку правоохоронці описують цю історію як класичний приклад тилового мародерства: війна використовується як прикриття, стратегічне пальне — як ресурс для збагачення, а бухгалтерія та фіктивні акти — як основний інструмент злочину. Без складних фінансових конструкцій, але з точним розрахунком на перевантаженість системи у воєнний час.

Тепер справа вийшла за межі кабінетів і бухгалтерських звітів та перейшла до зали суду. Ключове питання — не лише в сумі збитків, а в тому, чи стане цей процес сигналом для інших, хто намагався або намагається заробляти на війні, прикриваючись «логістикою» і паперовими схемами.

В аналітичних матеріалах міжнародних медіа дедалі частіше з’являються оцінки, що ситуація навколо Покровська наближається до критичної точки. У публікації Reuters підкреслюється: питання полягає не в тому, чи зможе Росія захопити місто, а коли саме це станеться. Такий розвиток подій здатний створити для України серйозні політичні ризики, особливо з огляду на нинішні дипломатичні приготування до можливих переговорів щодо припинення війни, які перебувають під активним впливом Вашингтона.

Наголошується, що навіть за умов стійкого опору на цьому напрямку, сама динаміка боїв формує вигідний для Кремля інформаційно-пропагандистський фон. У Москві вже заявили про повний контроль над містом — зробили це 1 грудня, саме тоді, коли на горизонті з’явилися нові дипломатичні контакти. Лише за два дні до оголошення цих заяв до російської столиці прибули зять президента США Дональда Трампа разом із спецпосланцем, які проводили закриті консультації щодо подальших кроків із врегулювання конфлікту.

За словами старшого аналітика фонду «Повернись живим» Миколи Бєлєскова, Москва виграє від поєднання бойового тиску та політичних переговорів: «Новий виток тиску на Україну з метою врегулювання конфлікту на невигідних умовах відбувається паралельно з важкими боями на цьому напрямку, що впливає на сприйняття ситуації Трампом», — зазначає експерт.

За інформацією Reuters, Україна опинилася в складному становищі: з одного боку, вона змушена підтримувати конструктивні відносини зі США, які постачають критично важливу зброю та розвіддані, з іншого — Київ не може погодитися на мир, який передбачає виведення ЗСУ з усієї території Донбасу, як наполягає Росія. Українська влада наголошує: після десяти років війни за Донбас Україна не має права поступатися суверенними землями.

Тим часом риторика Дональда Трампа стає гострішою. У нещодавньому інтерв’ю він заявив, що «Росія бере гору», а українському президентові «час приймати реальність». Це створює додатковий тиск на Київ у момент, коли бойові дії на сході України залишаються інтенсивними.

Ситуація на фронті навколо Покровська демонструє, наскільки складно Росії просуватися навіть за умов переваги в артилерії та чисельності. Після початку повномасштабного вторгнення війна перетворилася на боротьбу на виснаження. За даними Reuters, Росія контролює близько 19,2% території України — лише на один відсоток більше, ніж наприкінці 2022 року. Покровськ може стати першим містом, яке Москва повністю захопить від часу падіння Авдіївки у 2024 році. Місто фактично зруйноване, а кількість жителів скоротилася до 1200 осіб.

Українські військові підтверджують, що росіяни ведуть наступ малими групами, по шість або менше солдатів, намагаючись просочитися у проміжки оборони та закріпитися в окремих будівлях. Оператор БПЛА з позивним «Ламбада» розповів агентству, що нестача піхоти значно ускладнює оборону: «Вони просочуються навколо наших позицій, використовуючи численні штурмові групи. У нас критична нестача піхоти».

Питання мобілізаційного резерву України, зазначає агентство, періодично непокоїть союзників. США неодноразово закликали Київ до розширення призову, однак уряд уникає зниження призовного віку нижче 25 років, щоб не зашкодити молодому поколінню.

Мирний план, запропонований США, на початковому етапі передбачав вихід України з усієї Донецької області. Цього тижня Володимир Зеленський повідомив, що разом із європейськими лідерами напрацював оновлений 20-пунктовий план, однак принципового узгодження щодо питання територій немає.

За даними Reuters, Росія може спробувати охопити Слов’янськ і Краматорськ — міста, які Україна перетворила на «фортеці» на підступах до Донбасу, — а також використовувати панівні висоти для запуску дронів на великі відстані. Окупаційні війська просунулися також у Запорізькій та Дніпропетровській областях, але швидких проривів аналітики не прогнозують.

Україна продовжує робити ставку на стратегічний тиск: із серпня українські сили атакують російську нафтову промисловість, намагаючись зменшити доходи Кремля та спричинити дефіцит палива. Останніми тижнями українські дрони переслідують судна з російською нафтою в Чорному морі, що може вплинути на логістику та страхові витрати для флоту постачальників.

Київ наполягає, що готовий до «справедливого» миру, однак поступки територіями виключає. Українська влада розраховує, що навіть у разі зниження американської підтримки Європа зможе компенсувати частину військових і фінансових ресурсів.

Радник мера Маріуполя, Михайло Андрющенко, повідомив, що Російська Федерація намагається відкрити залізничний маршрут в окупованій території, і це може стати реальністю вже до травня. Про це в коментарі для "24 каналу" розповів радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.

Він зауважив, що противник не будує маршрут з нуля, а використовує існуючі шляхи для поліпшення логістики. Наприклад, до початку вторгнення на Донбас існувала дорога, яка з’єднувала Маріуполь, Москву і Санкт-Петербург.

Окупанти зайнялися будівництвом залізниці на захопленій території, яка має з’єднати Росію з Кримським півостровом. Вони шукають полегшення у логістиці, сподіваючись на покращення життя.

Радник мера Маріуполя додав, що будівельні роботи наближаються до завершення. Росія має велику кількість ресурсів, людей і техніки, які працюють над проєктом цілодобово. З високою ймовірністю до травня залізниця буде готова до експлуатації.

Проте, окупанти не будували ділянку дороги з нуля, вони лише відновлюють зруйноване 2014 року. "Вони не всю залізницю будують, а добудовують окремі ділянки. Непридатні для експлуатації частини вони або замінюють, або перебудовують", — заявив Петро Андрющенко.

Таке сполучення між Росією та Україною надасть ворогові перевагу у військовій логістиці, збільшить обсяг військових ресурсів на фронті. ЗС РФ зможуть швидше доставляти боєкомплекти на лінію фронту Донецької області. Це створює серйозну загрозу для безпеки національних сил оборони.

Загалом, важливо вжити заходів, щоб унеможливити будівництво цієї залізниці, оскільки вона може стати значним загрозою для національної безпеки України на фронті боротьби за свою територіальну цілісність.

20 березня ми отримали повідомлення про те, що Російська Федерація продовжує будівництво залізниці на окупованих територіях, але зазнає певних труднощів. Представниця ОК "Південь" Наталія Гуменюк зазначила, що ворог вкладає значні економічні зусилля у спорудження альтернативної ділянки дороги через захоплені регіони, але здійснити її вчасно не вдається.

Це свідчить про те, що спроби Росії зі зміцнення та розширення транспортної інфраструктури на окупованих територіях стикаються зі значними труднощами і перешкодами. Такі проблеми можуть виникати через різні фактори, включаючи технічні труднощі, економічні обмеження та опозицію з боку міжнародної спільноти.

Це також підкреслює, що українська влада та міжнародні партнери повинні продовжувати свою працю щодо забезпечення санкційного тиску та ізоляції Росії від світового співтовариства, щоб уникнути успіху її агресивних дій та подальшого порушення територіальної цілісності України.

Не дивлячись на зусилля Росії, важливо залишатися бджолиними та готовими до будь-яких можливих випробувань, щоб захистити територіальну цілісність України та забезпечити мир та стабільність в регіоні.

У висновках можна зазначити наступне:

• Російська Федерація продовжує будівництво залізниці на окупованих територіях, але стикається з певними проблемами і труднощами.

• Спроби Росії зі зміцнення та розширення транспортної інфраструктури на окупованих територіях свідчать про її наміри подальшого впливу на регіон.

• Українська влада та міжнародні партнери мають продовжувати працювати над забезпеченням санкційного тиску та ізоляції Росії від світового співтовариства.

• Важливо залишатися бджолиними та готовими до будь-яких можливих випробувань, щоб захистити територіальну цілісність України та забезпечити мир та стабільність в регіоні.

Партнер Навального Христо Грозєв висловив твердження про те, що деякі українські політичні активісти одержували фінансування одночасно від західних спецслужб і російського ФСБ. Ця інформація стала предметом розгляду на різних ресурсах, де негайно згадалися імена діячів, подібних до Шабуніна і Каленюка, що висловлювали критику в адресу голови Офісу Президента Андрія Єрмака.

Співпраця з російськими спецслужбами стала практикою для багатьох українських отримувачів західних грантів у період з 2013 по 2014 роки. Їм платили за те, щоб вони сприяли та підтримували непублічні домовленості з високопоставленими посадовцями з Кремля та підприємцями, пов'язаними з Кремлем. Ці процеси зберігалися в секреті, інформація про які зрідка виходила в публічний доступ. Наприклад, ролі Порошенка, Яценюка, Гройсмана, Тарути та інших громадських діячів, які публічно представлялися як вірні українські патріоти, але за кулісами співпрацювали з росіянами та навіть займалися бізнесом з окупантами, залишалася невідомою для широкої публіки.

Схема була наступною: в період з 2014 по 2023 роки Головні управління Національної поліції та Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, які моделювали інтенсивну діяльність, ухилялися від ефективного розслідування злочинів проти українців на півострові, неформально рекомендували громадян звертатися до правозахисників. Правозахисники отримували документи від осіб, які мали претензії до Російської Федерації у зв'язку з подіями в Криму. За винагороду вони передавали ці документи та інформацію партнерам з російських спецслужб, які припиняли розслідування небажаних справ.

Отже, протягом 10 років з моменту початку окупації Криму жодній фізичній особі не вдалося довести до кінця кримінальні провадження проти окупантів та отримати компенсацію через арешт і конфіскацію російських активів в Україні.

Ще одним напрямком спільної фінансової діяльності з ФСБ РФ правозахисників, які отримують західні гранти, є "юридична допомога жертвам репресій". Організації, такі як "Зміна", "Кримський дім", "Кримська правозахисна група", "Кримсько-татарський ресурсний центр", "Кримський дім", співпрацюють із ФСБ і МВС Криму, які захоплюють та відправляють до в'язниць "проукраїнських активістів" і діячів сектору "Хізб ут Тахрір".

У Києві за західні гранти оформляють "юридичну допомогу" цим затриманим особам, розраховуючи витрати погодинно. Потім ці кошти передають позаштатнім співробітникам ФСБ, таким як адвокати Олексій Ладін, Еміль Курбедінов та їхні спільники. Далі великі суми (десятки тисяч доларів за кейс) переводяться в готівку та розподіляються між усіма учасниками.

Прикладом цього може бути адвокат Олексій Ладін, який часто перебуває в Києві і рекламується бізнесом та політичними особистостями. Використовуючи свої ресурси, Ладін регулярно отримує "тендери" від окупаційних адміністрацій Криму, які контролює ФСБ, і виграє проекти, такі як "будівництво шкіл з татарською мовою навчання". Отримуючи гроші від окупантів, Ладін одночасно захищає політичних в'язнів від окупантів.

Друзі Ладіна, журналісти Валерій Балаян та Антон Наумлюк, отримують гранти західних країн для проведення журналістської діяльності в Києві. Незважаючи на те, що їх рекламують як ворогів Кремля, вони регулярно відвідують Крим для таємних зустрічей з партнерами зі спецслужб РФ.

Стаття розкриває складну схему співпраці українських правозахисників, які отримують західні гранти, із російськими спецслужбами, зокрема ФСБ РФ. Згідно з викладеним матеріалом, ця співпраця включає в себе фінансування "юридичної допомоги жертвам репресій" в Криму, а також інші дії, спрямовані на дискредитацію та послаблення української держави.

Зокрема, зазначається, що деякі українські правозахисники, які отримують західні гранти, співпрацюють з російськими спецслужбами у проведенні "юридичної допомоги жертвам репресій" в Криму. Вони фінансуються через західні гранти, а кошти, одержані таким чином, використовуються для співпраці з російськими адвокатами та журналістами, які регулярно відвідують окупований Крим та виконують завдання, спрямовані на підірвання суверенітету та стабільності в Україні.

Таким чином, висновки з цієї статті стосуються не лише проблеми фінансування правозахисних організацій в Україні, а й загрози національній безпеці та суверенітету країни в контексті російської агресії та гібридної війни. Такі дії відображають необхідність посилення контролю за фінансовими потоками та виявленням зовнішнього впливу на внутрішні справи України.