Корупційна схема у лісовому господарстві: підозра колишньому керівнику Південного міжрегіонального управління

Оптимізм українців: чому 85% продовжують вірити у перемогу незважаючи на всі труднощі

Незважаючи на випробування, українці демонструють неймовірну стійкість та віру в перемогу. Професор політології, Олександр Мотиль, в колонці для видання The Hill зазначає, що секрет українського оптимізму залишається загадкою для західних спостерігачів, які схильні до песимізму. Мабуть, хтось пропустив момент, коли українцям сказали, що перемогти Росію неможливо.

Дані опитування, проведеного авторитетним Центром Разумкова наприкінці січня, свідчать: 85% респондентів вірять у перемогу України, лише 8,5% відмовляються від цього переконання. Ці цифри майже однакові у всіх регіонах країни, навіть на сході, де найбільше відчуваються військові дії.

Особливо захоплююче те, що українці чітко розуміють, що означає перемога: 38% вважають, що перемогою буде відновлення кордонів станом на січень 2014 року та вигнання російських військ, а 27% мають ще амбітніші мрії — повне знищення російської армії та крах внутрішнього режиму в Росії.

Оптимізм українців порушує. 60% вірять у перемогу до кінця 2025 року, а 65% з них мають навіть максималістські очікування. Цей настрій є типовим не тільки для середньостатистичних громадян, а й для окремих категорій, таких як бізнесмени та жінки.

Відповідно до опитування, проведеного Українською мережею ділових новин, майже 60% бізнесу очікують зростання у 2024 році, а більшість з них розраховують на значний приріст. Багато фірм впевнені, що досягнуть своїх цілей.

Але погляди європейців щодо України дещо інші. Європейська рада з міжнародних відносин виявила, що лише 10% європейців вірять у перемогу України, вдвічі більше вони очікують перемоги Росії. Це різниця в підходах щодо розуміння ситуації, яка вражає.

Європейський песимізм не є таким беззаперечно песимістичним, як може здатися на перший погляд, оскільки від 27 до 47 відсотків європейців вважають, що Україна та Росія зможуть досягти "компромісного врегулювання" (це було б досягненням!), а 19 до 38 відсотків обирають варіант "нічого з цього" або "не знаю". Проте навіть з такими застереженнями зрозуміло, що українці та європейці мають абсолютно протилежні погляди на перемогу України.

Зайво кажути, що багато американських політиків і аналітиків поділяють західний песимізм, до того ж один аналітик нещодавно заявив у виданні The Hill, що "ідея повної перемоги України — це маячня". Виникає очевидне запитання: хто помиляється, українці чи європейці та американські політики, аналітики та прості люди? Важко сперечатися з тим, що українці знають справжню реальність. За два роки війни та геноциду їхні почуття мають бути затуплені, а не підсилені. Навпаки, очевидно, що переважна більшість європейців та американців не мають належного уявлення про те, що відбувається в Україні. Вони дивляться телевізор, час від часу читають статті чи пости в соціальних мережах, а потім, здолавши військовий стрес, повертаються до пива, вина та барбекю. Якщо хтось і помиляється, то це середньостатистичні європейці й американці. На жаль, це стосується деяких політиків і аналітиків також.

Герої американських ЗМІ, такі як Такер Карлсон і Дональд Трамп та їхні послідовники; прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо; відомий угорець Віктор Орбан; лідерка "Національного фронту" Марін Ле Пен у Франції; партія "Альтернатива для Німеччини"; австрійська "Партія свободи" — це лише кілька прикладів — живуть у своєму власному паралельному світі, де Володимир Путін — святий, а Володимир Зеленський — сатана. На щастя, таких людей менше. Можливо, українці настільки втомилися від війни та злякалися зла, яке чекає на них, що колективно зробили стрибок у абсурдну віру в те, що вони переможуть, тому що вони повинні перемогти. Це передбачає, що населення повністю піддається ірраціональним емоціям, які змушують їх бачити те, чого насправді немає. Можливо, це стосується деяких українців, але це точно не стосується 85 відсотків. У будь-якому разі, такого роду ірраціональність не присутня ні в українських ЗМІ, ні в розмовах з реальними українцями.

Українці, судячи з усього, мають глибоке розуміння ситуації, яке перевершує знання на Заході. Вони добре усвідомлюють, що Конгрес США фактично виступає на боці Росії, відмовляючись постачати зброю Україні. Вони розуміють, що європейці та американці ставляться зі скептицизмом до їхньої перемоги. Вони осведомлені про реальність на Заході. Але вони також чудово розуміють, що відбувається в Україні та Росії. Вони знають, що Росія не може перемогти війну, яка коштує їй тисячу жертв щодня. Вони усвідомлюють, що режим Путіна виявляється значно слабкішим, ніж здається на перший погляд. Нарешті, українці також розуміють, що для перемоги їм потрібно лише вижити, відстояти себе від росіян — і вони знають, що це можливо зробити не завдяки якійсь магічній вірі в стійкість і перемогу, а завдяки тому, що альтернативою "виживання" росіян є знищення українців російськими агресорами.

Українці виявляють вражаюче розуміння ситуації на політичній арені, яке перевершує розуміння західних країн. Вони усвідомлюють складність та протиріччя відносин між Україною, Росією та Заходом. Глибоко розуміють вони і труднощі, з якими стикається Україна, і загрози, які приховуються за відмовою Заходу постачати необхідну допомогу. Не тільки розуміють вони, але й відчувають на собі реальність війни, що триває на їхній землі.

Українці не просто покладаються на власні сили, але й мають просторовий погляд на розклад сил та можливості війни. Вони розуміють, що перемога полягає не лише в силі зброї, але й в здатності витримати та вистояти, показавши свою стійкість та волю до життя вільним народом. Українці готові відстоювати свою державність та незалежність, бо вони знають, що їхня перемога — це питання не лише власної долі, але й майбутнього всього світу, де цінності свободи та демократії мають переважати над агресією та насильством.

У лютому 2025 року стало відомо про втечу з України Михайла Банка, колишнього керівника Державної екологічної інспекції в Закарпатській області. Журналіст Віталій Глагола повідомив, що Банку вдалося перетнути український кордон поза офіційними пунктами пропуску. Згідно з оприлюдненими даними, ексчиновник був затриманий на угорській території в селі Тисасентмартон, неподалік від українського прикордонного пункту Соловки. Після короткого затримання угорські правоохоронці відпустили його, і вже невдовзі Банка перебував на Кіпрі.

До моменту втечі, 10 лютого 2025 року, Михайло Банка пройшов медичну комісію в Ужгородському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, яка визнала його придатним до служби. Сам факт проходження цієї процедури підкреслює, що ексчиновник перебував у стані, що дозволяв виконання обов’язків військового або цивільного характеру за законом.

Водночас, окрім ухилення від мобілізації, у Михайла Банка були й інші причини для втечі. Ще у січні 2025 року правоохоронці провели у нього обшуки — як вдома, так і в офісах. Ці дії відбувалися в межах кримінального провадження щодо можливих зловживань службовим становищем, хабарництва та незаконного збагачення. За інформацією видання “Ужгород 24”, силовики вилучили документи, електронні носії та інші докази, які могли бути пов’язані з незаконним заволодінням майном.

Кримінальні епізоди, до яких може бути причетним Банк, охоплюють період його роботи в поліції та Держекоінспекції. Слідство ДБР встановлює, що колишній посадовець міг чинити тиск на підприємців і посадовців у Яремчі, що дозволило йому оформити на родичів і підставних осіб 26 земельних ділянок загальною площею понад 4,5 гектара.

Одним із найвідоміших кейсів, пов’язаних із Банком, є будівництво готелю Mirror Hotel у селі Поляниця біля Буковеля. Три ділянки площею 0,35 га, на яких зводиться комплекс, оформлені на його батька, депутата Василя Банка. Земля, де ведеться будівництво, належить до лісового фонду та фігурує у кримінальних справах про незаконну приватизацію. Mirror Hotel розрахований на 30 номерів, має SPA, басейн, спортзал і навіть вертолітний майданчик. Один квадратний метр продають по 3 500 доларів США.

За даними журналістських розслідувань, земельні ділянки в урочищі Вишня переводилися у приватну власність у 2013–2021 роках через підроблені документи, тиск на чиновників і підставних власників. У червні 2023 року суд дозволив ДБР провести огляд трьох ділянок, записаних на Василя Банка. Саме там триває будівництво Mirror Hotel.

Розслідування справи Банка триває вже четвертий рік, але офіційно підозру йому ще не оголосили. Тим часом родина намагається через суд зняти арешт із землі, де йде будівництво.

Активи родини Банків також викликають запитання. У власності або користуванні ексчиновника та його близьких — кілька будинків, квартир і земельних ділянок у Закарпатській області. Дружина, Власта Банк, володіє квартирою площею 147,7 м² в Ужгороді, кількома земельними ділянками та будинком у селі Оноківці. У родини також є Toyota Land Cruiser Prado 150 та Mercedes-Benz E220D, готівка в доларах і гривнях, а також банківські рахунки.

За 2024 рік Михайло Банк задекларував 193 тисячі гривень зарплати та 243 тисячі гривень пенсії. На тлі такого доходу задеклароване майно виглядає непропорційним, що лише посилює підозри у зловживаннях.

Поки ДБР і НАБУ продовжують розслідування, а Кіпр стає новим місцем перебування Банка, історія колишнього чиновника є ще одним свідченням того, як посадовці з доступом до державних ресурсів роками зловживали своїм становищем, а після викриття — безкарно залишали країну.

Інформаційний простір сколихнула заява народного депутата Ярослава Железняка про те, що міністр енергетики Герман Галущенко нібито провів ніч у заарештованому маєтку, який раніше належав колишньому міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку. За словами депутата, цей епізод стався напередодні обшуку, що його проводило Національне антикорупційне бюро України, що лише посилило резонанс ситуації.

Маєток, у якому, за твердженнями Железняка, перебував міністр, перебуває у віданні Агенції з розшуку та менеджменту активів. Цей статус передбачає чітку заборону на приватне користування, проживання чи тимчасове перебування сторонніх осіб без законних підстав. Будівля є одним із арештованих активів, що були вилучені у колишніх високопосадовців після втечі та відкриття кримінальних проваджень, тому контроль за її використанням має бути максимально суворим.

Як стверджує нардеп, у жовтні Галущенко терміново залишив будинок у Царському селі, однак безпосередньо перед обшуком знову там з’явився й провів ніч. Саме цей об’єкт і став однією з адрес, до яких прийшли детективи НАБУ.

Йдеться про маєток ексміністра МВС часів Януковича Віталія Захарченка. Він арештований ще з 2021 року та переданий в управління Національному агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Користування цим майном заборонено, а будь-який доступ до нього має відбуватися виключно під контролем правоохоронців.

За даними джерел Железняка, ключі від будинку знаходилися у силовиків, а клопотання про арешт свого часу подавало Державне бюро розслідувань.

Перший конкурс АРМА для передачі маєтку в управління відбувся лише у вересні–жовтні 2025 року, однак претендентів не знайшлося. Формально об’єкт мав залишатися незаселеним.

Як міністр енергетики Герман Галущенко та його заступник Ярослав Гринчук опинилися у заарештованому будинку — наразі невідомо. Розглядаються кілька можливих версій: доступ через правоохоронні органи, використання статусу посадовців або втручання так званого «бек-офісу».

Железняк додає, що ця історія має додатковий контекст: тривалий час діяльність АРМА, за даними низки журналістських розслідувань, перебувала під впливом бізнесмена та медіаменеджера Тимура Міндіча — одного зі співвласників «Кварталу 95» і фігуранта гучних корупційних записів.

Наразі офіційні коментарі від міністра енергетики, його заступника, АРМА чи правоохоронців відсутні.

У Львові триває розслідування гучної справи про ймовірне розкрадання значних коштів, виділених на будівництво фортифікаційних споруд на Сумщині. За попередніми оцінками, сума розкрадених коштів може перевищувати 700 мільйонів гривень. У справі фігурують високопосадовці Львівської обласної військової адміністрації, а також представники підрядних організацій, які мали виконувати роботи з укріплення оборонних об'єктів.

Не зважаючи на відкритий характер судових засідань, журналістам заборонили публікувати деталі досудового розслідування, що викликало додаткову напругу в суспільстві та серед медіа. Личаківський районний суд Львова наразі розглядає клопотання щодо обрання запобіжних заходів для більше ніж десяти підозрюваних у справі. Серед них — Роман Дуля, колишній керівник управління капітального будівництва Львівської ОВА, а також двоє чинних співробітників адміністрації.

Будівництво оборонних споруд у Сумській області розпочалося у березні 2024 року. До робіт було залучено сім компаній, з якими уклали 18 договорів. За офіційними заявами Львівської ОВА, фортифікації були завершені вчасно та прийняті Міністерством оборони. Однак слідчі органи мають сумніви щодо використання бюджетних коштів.

8 жовтня ДБР повідомило про підозру понад десятьом особам. Наступного дня заступник голови ЛОВА Юрій Бучко підтвердив вручення підозр двом працівникам управління. Він наполягає, що всі роботи здійснювались під контролем правоохоронців і військових, а об’єкти були здані без зауважень.

Під час судових засідань адвокати фігурантів вимагали закритого розгляду, мотивуючи це належністю справи до оборонної сфери. Втім, суд залишив слухання відкритими, але заборонив журналістам поширювати будь-які дані з матеріалів слідства. Зокрема, суддя Назарій Нор обрав для Лесі Каранець, цивільної дружини Романа Дулі, 60 днів тримання під вартою з альтернативою застави у 2 мільйони гривень.

Подібне рішення ухвалив суддя Назар Стрепко щодо директора ТзОВ «БК Львів» Ігоря Летюка. Журналісти дізнаються про засідання лише безпосередньо перед їхнім початком, а імена підозрюваних стають відомі вже в залі суду.

Коли суд визначить запобіжні заходи для всіх фігурантів, наразі невідомо. Справу вже називають однією з наймасштабніших щодо освоєння коштів на фортифікацію в умовах війни.