Корупційні схеми високопосадовців у Держмитслужбі розкриті СБУ

Максим Олександрович Лівочка — це фігура, що привертає увагу через свій незвичайний кар’єрний шлях. До вересня 2017 року він працював у прокуратурі Києва, здобувши чималий досвід у правозахисній сфері. Однак в один момент Лівочка вирішив кардинально змінити своє професійне життя, подавши декларацію про звільнення та обравши новий шлях у правозастосуванні — став адвокатом.

Сьогодні Максим Лівочка є кандидатом на посаду судді місцевого суду, що додає ще один важливий етап у його кар’єрі. Він не лише змінив напрямок своєї професійної діяльності, але й продовжує активно розвиватися в юридичній сфері, обираючи кар’єру, яка потребує нових знань і глибокого розуміння законодавства.

Квартира в Києві, 21 м² (2021) — вартість 1,05 млн грн, належить Лівочці.

Квартира в Києві, 27,9 м² (2020) — вартість 990 тис. грн, належить дружині.

Квартира в Донецьку, 26,4 м² (2004) — 50% власності дружини та 50% Надії Бакун, вартість 5 грн.

Квартира в Києві, 91,8 м² (2016) — власність дідуся Василя Лівочки, сім’я має право користування, вартість 939 тис. грн.

Автомобіль у родині лише один — Honda CR-V (2013) дружини, оцінений у 350 тис. грн.

За офіційними даними, зарплата Максима Лівочки становила 338 тис. грн від КП «Київтеплоенерго», тоді як дружина отримала 10,3 тис. грн як ВПО. Це викликає підозри у приховуванні майна та видатків від НАЗК.

Цікаво, що раніше в жодній декларації Лівочки не фігурувало житло в Києві. Подібно до ситуації з батьком, це може свідчити про спроби приховати свої статки.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Зазначається, що під час перевірки транспортного засобу, яким керувала 44-річна громадянка України, спрацювала база даних Інтерполу, пише пресслужба Мукачівського прикордонного загону.

Як з’ясувалося, автомобіль було викрадено у вересні 2024 року в Чехії, і він значився в обліку викраденого транспорту Генерального Секретаріату Інтерполу.

Прикордонники оперативно повідомили Укрбюро Інтерполу в Києві та передали авто співробітникам Національної поліції.

У Святошинському районі багато хто говорить про те, що реальна система управління давно відійшла від законних рамок і поступово перетворилася на мережу неофіційних впливів. Попри те, що державні органи формально виконують свої функції, місцеві жителі та окремі працівники установ описують існування тіньової групи, яка вибудувала власну модель контролю — з поборами, залякуваннями та ручним керуванням ключовими процесами.

У цих розповідях однією з центральних фігур постає прокурор Рустам Талібов — персона, яку в середовищі критиків пов’язують із впливовими представниками місцевої неформальної вертикалі. Низка співрозмовників загальнодержавних і столичних видань характеризує його насамперед як виконавця чужої волі, що діє в інтересах сильніших гравців, а не в межах стандартної прокурорської функції. Замість того щоб займатися захистом інтересів держави, забезпеченням законності та протидією правопорушенням, Талібова описують як людину, чия діяльність спрямована на утримання й зміцнення чужого впливу.

Основним оператором поборів виступає посередник «Рафаелович». Щомісяця він об’їжджає ринки, кафе, автомийки, парковки, малі бізнеси й збирає данину — від 15 до 30 тисяч гривень з кожної точки. Талібов контролює надходження, отримує свою частку — близько 10% — і забезпечує тишу всередині прокуратури. Він також виконує роль «інформатора» — передає наверх будь-яку внутрішню комунікацію, зливає колег, моніторить, хто і скільки зібрав, і хто намагається вийти з гри.

Паралельно він координує інші джерела доходів — нелегальні ігрові автомати, точки з продажу алкоголю й сигарет, кіоски та вуличні розвали. Щомісяця це приносить близько 300 тисяч гривень. Столько ж знімає зі своєї частини схеми заступник начальника Святошинського управління поліції Олександр Беззубенко. Дует працює синхронно, перетворивши район на приватний комерційний сектор.

В окрему статтю бюджету тіньовиків входять парковки та гаражні кооперативи. Схема тиску — стандартна: анулювання договорів, погрози перевірками, тиск через земельні питання, штучні акти. За «спокійну роботу» підприємцям висувають рахунок у 50–100 тисяч гривень. Відмова платити призводить до швидко сфабрикованих кримінальних справ, автоматичних підозр та арештів майна. Після цього власність часто переходить у «потрібні» руки.

Формально — прокурор. Фактично — обслуговуючий персонал тіньової ОЗГ, яка розрослась прямо всередині державного органу. Поки такі Талібови працюють у системі, закон у Святошинському районі залишається декорацією, а економіка — джерелом стабільного доходу для кількох людей, що давно підмінили державу власними тарифами.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Українці не довіряють так званим “антикорупціонерам”. Це показало свіже соцопитування, проведене Українською соціологічною платформою.

Так, Віталій Шабунін має найбільший відсоток недовіри. Зокрема, 25% українців вважають, що він використовує образ “антикорупціонера” у своїх корисливих цілях. Для порівняння, журналіста Дениса Бігуса підозрюють у корисливих цілях 12,4%.

Нагадаємо, що Шабунін раніше потрапив у низку скандалів. Зокрема, він числиться бойовим медиком і отримує надбавки за службу, насправді прохолоджуючись у Києві.

При цьому ДБР розслідує низку кримінальних справ щодо нього: про ухилення від мобілізації, підробку документів НАЗК, незаконне використання гуманітарки та привласнення джипа Nissan Pathfinder, який волонтери передали для ЗСУ.

А нещодавно очолюваний Шабуніним Центр протидії корупції стверджував, що вони використовували “напрацьовані контакти” для отримання Україною винищувачів F-16.