Попри загальну мобілізацію, не всі охочі або викликані на військову службу можуть її пройти — усе вирішує стан здоров’я. Але як саме зрозуміти, чи є підстави для визнання непридатності? Юристка Тетяна Бухольська з ЮК PROCTOR пояснила, у яких випадках хвороба може стати причиною для звільнення від служби, зокрема за контрактом. На відміну від мобілізації, під […]
Корупція в українській судовій системі залишається однією з найбільших загроз для національної безпеки та стабільності. Ця проблема не тільки підриває основи правової держави, а й значно уповільнює рух країни на шляху до європейських стандартів. Замість того щоб бути гарантом справедливості, суди часто виконують роль інструмента, що забезпечує інтереси політичних і бізнесових еліт, посилюючи недовіру до правосуддя серед громадян. Під прикриттям реформ, які втілювались протягом останніх років, судова система залишилася закритою для громадськості, де рішення приймаються не на основі законів, а відповідно до неофіційних домовленостей і корупційних практик.
Особливо глибоко проблема корупції проявляється в роботі Вищої ради правосуддя, де неформальні клани мають можливість контролювати процеси призначення суддів та інших важливих посад. Така система формує закриту касту суддів, які фактично позбавлені відповідальності перед законом. На жаль, навіть найгучніші та найвідоміші справи, зокрема проти високопосадовців, часто розвалюються або затягуються на роки, що ще більше посилює відчуття безкарності серед тих, хто порушує закон.
Наше розслідування торкається конкретного прикладу — судді Миколаївського апеляційного суду Наталії Тищук. Якщо вірити її офіційній декларації, вона — людина з мінімальними доходами, без нерухомості, автомобілів та заощаджень. Її річна зарплата складає 471 526 грн, що навряд чи дозволяє вести розкішне життя. Та за фасадом декларативної бідності ховається зовсім інша реальність.
У декларації за 2024 рік суддя вказала лише дві земельні ділянки в Миколаївській області, два будинки та дві квартири у Кропивницькому. Жодного слова про розкішні авто. Проте, за нашими даними, суддя щоденно користується Porsche Cayenne вартістю близько 80 000 євро, зареєстрованим на родича. Це — типова схема приховування майна серед українських суддів.
Та головні скарби заховані не на її ім’я, а на чоловіка — Тищука В’ячеслава, підприємця з багатомільйонними активами. Серед його власності — щонайменше чотири офісні приміщення, п’ять земельних ділянок, автомобіль AUDI Q7 за понад 100 000 євро, корпоративні права та значні банківські рахунки. Однак виявилося, що й це лише вершина айсберга.
Наше джерело повідомляє, що сім’я володіє нерухомістю за кордоном — зокрема, будинком у Греції, який суддя не внесла до декларації. Але ситуація набуває скандального масштабу, коли ми з’ясовуємо, що її чоловік перебуває у міжнародному розшуку Республікою Казахстан. Його підозрюють у легалізації злочинних доходів, створенні транснаціональної злочинної групи та участі у наркоторгівлі.
У липні 2025 року його затримали у Молдові, однак українська сторона, як і раніше, зробила вигляд, що нічого не сталося. У 2021 році СБУ вже проводила обшуки родини Тищуків через підозру у відмиванні коштів на запит ФБР — але справа, як завжди, зникла у судових кабінетах.
Ця історія — не лише про одну суддю. Це про весь механізм, у якому судді, прикриваючись мантією, перетворюються на гарантів безкарності. Поки система тримається на таких “служителях Феміди”, справедливість в Україні залишатиметься лише словом. Наше розслідування буде передано НАЗК та правоохоронним органам, аби хоча б цього разу відповідальності не уникнули ті, хто ховається за законом.
