Квартира за $900 тисяч для слідчого ДБР Удовиченка: у документах — лише $50 тисяч

Україна продовжує демонструвати вражаючу стійкість у газовій сфері, навіть у найскладніші періоди своєї історії, коли країна знаходилася у стані повномасштабної війни. Вдалий баланс між імпортними поставками та активним розширенням власного газовидобутку став ключовим фактором забезпечення енергетичної незалежності та стабільності країни.

Не дивлячись на військові дії та геополітичні турбулентності, Україна змогла зберегти невідворотний розвиток у газовій сфері завдяки комплексному підходу до проблеми. Зокрема, ретельно спланована стратегія щодо диверсифікації джерел постачання, активне використання альтернативних джерел енергії та поступове зростання обсягів внутрішнього видобутку газу дозволили країні уникнути критичних енергетичних залежностей.

Підтримка внутрішнього газовидобутку, розвиток вітчизняних технологій у цій сфері, а також інвестиції у модернізацію газотранспортної інфраструктури стали важливими елементами стратегії національного енергетичного забезпечення. Водночас, відкритість до співпраці з міжнародними партнерами та відповідальне ведення енергетичної політики забезпечили Україні стабільне місце на енергетичній карті Європи та світу.

Такий успішний досвід України у газовій сфері став прикладом для багатьох інших країн, що стикаються з викликами енергетичної безпеки та забезпечення стійкості у глобальному енергетичному ландшафті.

Україна відмовилася від прямих поставок російського газу ще у листопаді 2015 року. Це рішення підтримується до цього дня, і підтверджується “Укртрансгазом”, який веде лічильник “still alive”, що нараховує вже 3118 днів. Таким чином, Україна протягом майже дев’яти років успішно функціонує без газу від свого колишнього постачальника.

За цей час український газовий ринок пройшов значні зміни, включаючи реформи у “Нафтогазі”, які перестали бути збитковими. Перед 2014 роком Україна імпортувала значні обсяги газу під вигідними умовами від “Газпрому”, але після 2015 року це сталося лише з європейських джерел.

“Україна купує газ на європейському ринку, всі угоди та контракти укладені з європейськими контрагентами. Принципова позиція України – не мати угоди та контракти на купівлю газу з російським “Газпромом”, тому що Кремль давно використовує газ як політичну зброю”, – пояснював у травні 2022-го голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.

Раніше Кремль розраховував на те, що Україна підкориться у газовому питанні, але це не сталося. Втім, успішно забезпечити газом країну вдалося завдяки імпорту з інших джерел та зростанню власного видобутку.

Нещодавно Україна споживала приблизно 30 млрд кубометрів газу на рік, з яких приблизно третину становили імпортні поставки з Європи. Це відмінно від 2013 року, коли споживання було значно вище, а імпорт з Росії складав близько 30 млрд кубометрів.

Відмова від прямих поставок з країни-агресора принесла Україні не лише ринкову, а й енергетичну та політичну незалежність. Однак перекриття вентиля було лише початком, оскільки контракт з дискримінаційними умовами діяв до 2019 року.

Згідно з цим контрактом, Україна повинна була купувати 52 млрд кубометрів газу або сплачувати штраф. Однак ціни були прив’язані до нафтових цін, що робило газ дорожчим, ніж на європейському ринку. Така ситуація ускладнювала виконання умов контракту, що призвело до збільшення боргу перед Росією до 50 млрд доларів.

Урегулювання цього питання було завдяки Стокгольмському арбітражу, який у лютому 2018 року вирішив впереджати “Нафтогаз” та присудив майже 5 млрд доларів. Частина цієї суми була виплачена грошима російською стороною, а решта залишилася зарахованою за газ, поставлений у 2014 році.

Пізнання того, що за поставки газу Москва може шантажувати Київ та вимагати політичних поступок, підштовхнуло до пошуку альтернативних постачальників. Розмови про можливість отримання газу з Європи розпочалися вже під час газової війни 2009 року, але фактично їх реалізували весною 2014 року, коли європейські компанії згодилися на поставки через Польщу, Угорщину та Словаччину.

У підсумку, у 2014 році з західного кордону було імпортовано 5 млрд кубометрів газу. Ці поставки були реальним реверсом, оскільки тодішні контракти передбачали контроль за електронно-вимірювальними приладами на виході з ГТС України, що належали росіянам, і для реверсу доводилося створювати петлі через кордон.

Загалом у 2014 році чверть українського імпорту газу становилося реверсом з Європи, з рештою поставок від “Газпрому”. Проте вже наступного року частка “Газпрому” у структурі українського імпорту впала до нуля.

У 2020 році розпочався віртуальний реверс, коли газові потоки взаємозаліковувалися. Через українську ГТС російський газ потрапляв до країн Європи, а Україна, згідно з домовленостями, отримувала певну кількість для своїх сховищ, не фізично виходячи із трубопроводів.

Проте російсько-угорський контракт зупинив можливість віртуального реверсу з Угорщини. Тоді шляхи поставок газу були наступні:

Ці європейські маршрути підвищили енергетичну безпеку України в умовах повномасштабної війни. За даними Оператора ГТС, у 2023 році з країн Європейського союзу та Молдови надійшло понад 4,3 млрд кубометрів газу, що вдвічі більше, ніж у 2022-му. Це значна цифра, враховуючи, що рівень споживання газу у 2023 році становив 19,8 млрд кубометрів.

Основні обсяги газу надходили під час сезону закачування до ПСГ. Приблизно 42% від загального обсягу надійшло зі словацького напрямку, 31% – з угорського, 14% – з польського, 13% – з румунсько-молдавського.

Наразі триває робота з розширення реверсних потужностей, зокрема, через Трансбалканський трубопровід у співпраці з Румунією та Молдовою. Також у липні стартує новий етап ініціативи “Вертикальний коридор” за участю операторів газотранспортних систем Центральної, Південної та Східної Європи.

Повномасштабна війна спричинила спад у споживанні газу на 30% – з 28,7 млрд кубометрів у 2021 році до 19,8 млрд у 2023-му. Основна частина цього спаду – майже 60% – припала на промисловість. В результаті Україна вперше забезпечила себе газом протягом зими за рахунок власних ресурсів.

“Історична подія. Десять років тому в це ніхто не повірив би. Два роки тому, коли розпочалася повномасштабна війна, у це теж складно було повірити”, – казав у березні голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов.

Видобуток природного газу завжди був викликом для України, який став ще складнішим у період незалежності через гібридну війну Росії. Після вторгнення в лютому 2022 року обсяги видобутку раптово зменшилися майже на 10%. Частину родовищ окупанти контролюють, а інші зупинені через наближення до фронту.

Найбільші родовища газу розташовані у Харківській та Полтавській областях, такі як Шебелинське, Західно-Хрестищенське та Єфремівське, з загальними запасами понад 970 млрд кубометрів. Приблизно 17% видобутку припадає на родовища в Івано-Франківській області.

Компанія “Укргазвидобування” зуміла стримати обсяги видобутку, уникнувши різкого спаду, який спостерігався у приватному секторі. У 2023 році вона показала стабільний приріст. Якщо 2022 рік був приурочений до стабілізації видобутку, то у 2023 році відбувся впевнений зріст, перевищивши показники не лише попереднього року, але і 2021 року до повномасштабного вторгнення.

У результаті Україна збільшила видобуток газу на 0,9% у 2023 році, досягнувши показника 18,7 млрд кубометрів. З цієї суми “Укргазвидобування” витягло 13,9 млрд кубометрів, “Укрнафта” – майже 1,1 млрд, а решта 3,7 млрд припадає на приватні компанії.

За словами міністра енергетики Германа Галущенка, Україна може самодостатньо забезпечувати себе газом власного видобутку вже у 2024 році.

“Ми дуже близькі до цього. Є реальні шанси досягти нульового газового балансу вже цього року … Важливо розуміти, що наше споживання значно скоротилося. Багато залежатиме від подальшого розвитку галузі та економіки”, – сказав він у січневому інтерв’ю Reuters.

Як і минулого року, нарощування видобутку газу залишається основним пріоритетом.

“Наша мета на 2024 рік – збільшити видобуток природного газу щонайменше на півмільярда кубометрів. Ми прискорюємо процес буріння нових свердловин і використовуємо передові технології як для геологічних досліджень, так і для ефективного видобутку”, – підкреслив у березні Олексій Чернишов.

Як результат, у лютому “Укргазвидобування” досягло найвищого рівня добового видобутку за останні п’ять років. Зокрема, за підсумками 8 лютого 2024 року компанія отримала 38,54 млн кубометрів товарного газу.

“Це вражаючий результат, досягнутий завдяки введенню в експлуатацію рекордної кількості нових свердловин, включаючи значну кількість високодебітних, які забезпечують видобуток понад 100 тисяч кубометрів на добу”, – додав він.

У квітні група “Нафтогазу” встановила історичний рекорд місячної проходки. За другий місяць весни Бурове управління “Укрбургаз” пробурило свердловин понад 40 000 метрів. Цей показник на 24% перевищив попереднє максимальне історичне досягнення з проходки, встановлене у листопаді 2023 року.

У травні “Укргазвидобування” ввело в експлуатацію дві високодебітні свердловини на одному з найглибших родовищ на сході України. Сумарно вони дають 390 тисяч кубометрів на добу. Ці свердловини пробурені на одному пласті і майже одночасно, тому на технічному сленгу їх називають “близнючками”.

Причому пробурили їх теж у рекордні терміни. Раніше буріння свердловин глибиною понад 6 000 метрів займало від двох до трьох років. Ці ж були готові за 8 місяців. Як уточнювали в “Нафтогазі” у травні, у 2024 році планується вже вийти на 15 млрд кубометрів річного видобутку. Загалом за перші п’ять місяців цього року “Укргазвидобування” наростило виробництво природного газу на 10% порівняно з аналогічним періодом 2023-го.

Загалом з початку року “Укргазвидобування” запустило 36 нових свердловин, у тому числі 11 високодебітних. Якщо темп збережеться, то плани, швидше за все, будуть реалізовані.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Зниження кредитного рейтингу України, яке агентство Fitch Ratings нещодавно погіршило з рівня “C” до “RD” (обмежений дефолт), привернуло увагу світової спільноти. Володимир Золоторьов вважає, що перша реакція на цю новину буде негативною, оскільки такий рейтинг зазвичай означає, що країна перебуває у важкому фінансовому становищі, що робить її ризикованою для кредитування.

“Перша реакція на це буде негативною, бо всі будуть розуміти, що це країна, якій не можна давати грошей. Але всі знають, що тут війна, тому я не думаю, що це якось серйозно вплине на реальні гроші, які сюди йдуть”, – пояснює Золоторьов.

Експерт також підкреслив, що випадки, коли держави зазнавали дефолту аналогічно до приватних підприємств, у світі практично відсутні. “У випадку підприємства все просто: є борг, він не може бути сплачений. Після цього йде процедура банкрутства, вилучаються активи. Щось вертається тим, хто давав кредити. У випадку держави цього зробити не можна. Принаймні, таких прецедентів не було”, – зазначив Золоторьов.

Це означає, що хоча зниження рейтингу й відображає складне фінансове становище України, механізми для управління таким становищем у випадку держави кардинально відрізняються від тих, що застосовуються для приватних компаній.

На думку Золоторьова, світова економіка вже йде до великого дефолту, що стосується не лише України, а й таких економічно розвинених країн, як США та Західна Європа. “Дефолт України на цьому тлі буде малопомітним”, – додає експерт, підкреслюючи, що загроза дефолту стає глобальним викликом.

Зниження рейтингу сталося після того, як український уряд домовився з міжнародними кредиторами щодо реструктуризації боргу на суму понад 20 млрд доларів. Це було необхідним кроком для підтримки фінансової стабільності в умовах війни. Однак, навіть за наявності таких домовленостей, рейтингові агентства продовжують оцінювати кредитоспроможність України на дуже низькому рівні.

Під час засідання парламентської ТСК з питань економічної безпеки директор Національного антикорупційного бюро Семен Кривонос повідомив про суттєві труднощі, з якими стикнулися детективи, досліджуючи можливу корупцію в оборонних закупівлях. За його словами, НАБУ активно опрацьовує фінансові ланцюги постачань та намагається встановити повний перелік осіб, причетних до зловживань у критично важливих сферах, однак робота істотно ускладнена через відсутність реакції з боку Держфінмоніторингу.

Із початку року цей орган, що відповідає за аналіз підозрілих транзакцій та відстеження руху коштів, не надав жодної відповіді на запити слідчих. Детективи наголошують, що саме фінансові дані є ключовими для встановлення реальних учасників схем, зокрема тих, хто може бути пов’язаний зі скандальними епізодами в «Укренерго» та інших структурах оборонного сектору. Без доступу до таких відомостей розслідування фактично втрачає можливість рухатися повноцінно.

Кривонос наголосив, що для повноцінного розслідування НАБУ потрібні дані від Служби фінансового моніторингу, але Держфінмоніторинг не надає відповіді на офіційні запити.

«Ми направляли один за одним кілька запитів до Служби фінмоніторингу щодо руху коштів і підозрілих транзакцій. Зараз будемо відправляти набагато більше», — заявив він.

За словами Кривоноса, частина запитів НАБУ стосується й осіб, пов’язаних із корупційним скандалом в «Укренерго». У матеріалах фігурують так звані «Карлсони», «Шугари» та інші представники ймовірної злочинної організації, які могли впливати на ухвалення рішень і формування завищених контрактів.

«Вони не всі ідентифіковані на даний час, і ми сподіваємося, що ідентифікуємо всіх», — зазначив директор НАБУ.

Антикорупційні органи вже вивчають можливі зловживання в оборонних закупівлях. Джерела, наближені до слідства, стверджують, що найближчим часом можуть відбутися нові обшуки та виїмки документів у структур оборонного відомства.

Західні ЗМІ також повідомляють, що розслідування стосується ймовірно завищених контрактів на закупівлю техніки та обладнання, що могло завдати державі значних збитків.

Кривонос підкреслив, що Бюро планує розширити обсяг запитів і взаємодію з міжнародними партнерами, щоб повністю відтворити фінансові потоки та встановити всіх причетних до схем.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Ось, наприклад, візьмемо для аналізу свіженького представника спортивної еліти — в.о. міністра молоді та спорту Матвія Бідного. Ще вчора мало кому відомий державний службовець, сьогодні він вже опікується долею наших олімпійських надій. Але перед тим як ми потрапимо в солодкі обійми ейфорії від цього кадрового досягнення, давайте зануримося в маленький, але смачний факт: Бідний був призначений після того, як попередній міністр Вадим Гутцайт «добровільно» пішов з посади. Ну, знаєте, добровільно, як то кажуть, з примусу.

Так, Гутцайт, який ледь встиг посидіти у своєму міністерському кріслі, встиг також «оскандалитися» зверненням до президента Міжнародного олімпійського комітету. Але не через те, що зробив щось погане, ні — він лише намагався повернути у спорт представників так званих «організацій» з окупованих територій. Це, мабуть, був його креативний спосіб показати, що спорт — поза політикою. Але чомусь ніхто не оцінив його благородного наміру, і вже за місяць він опинився на виході з міністерства.

А хто ж його замінив? Матвій Бідний — той самий, що ще вчора був «порядним» заступником і обіймав різноманітні посади з 2016 року. Ну, майже молодий і перспективний кадр, якби не одне «але».

Бідний, який сидів на схемах з 2020 року, отримав усю владу над фінансами після відставки Гутцайта. Наприкінці 2023 року між Гутцайтом і Бідним виник конфлікт через розподіл “відкатів” за проекти, закриті наприкінці року. Ці проекти були ініційовані Гутцайтом, але гроші на них вже витрачав Бідний, який не збирався ділитися з колишнім шефом. Виникає конфлікт. Це було б епічне кіно, якби не реальність. На боці Гутцайта були його міжнародні зв’язки (включаючи бізнес-інтереси в Росії) і підтримка бандитського світу України, тоді як Бідного підтримували політики, пов’язані з Партією регіонів, включаючи Татарова, який прикривав його діяльність. Ситуація досягла такого рівня, що обидва звернулися до Офісу Президента, але їм було рекомендовано знайти компроміс.

Спортивні тренувальні збори або “як прожити на 20% від заявленої суми”

І під керівництвом Бідного Міністерство молоді та спорту перетворилося на креативну лабораторію для розробки корупційних схем. Один із найпопулярніших напрямків – це тренувальні збори та змагання. Ось вам реальна картина: за документами – одномісні номери, триразове харчування з шведським столом. На практиці – двомісні номери, порційне харчування і ще добре, якщо воно буде триразовим. Різниця в грошах? Правильно, вона йде на “непередбачувані витрати”. А найкращий приклад – чемпіонат України зі спортивної гімнастики. Стелла Захарова просила 10 мільйонів гривень, але експерти сміються – реальна вартість не більше 1,5 мільйона. А от як витратити решту 8,5 мільйона – це вже мистецтво.

Ще один напрямок – це замовлення додаткових промоцій. Наприклад, виступ Джамали на Олімпійських іграх обійшовся в 10 тисяч доларів. “Так це ж Джамала!” – скажете ви. Але от невдача – Леді Гага виступала абсолютно безкоштовно. І чим вона гірша? Просто, мабуть, не зрозуміла, що можна було б трохи заробити. Ну а що ж? В наш час треба бути розімнішою!

Матвій Бідний: політичні зв’язки та сімейні скандали

Бідний не лише майстер у фінансових схемах, а й у виборі родичів. Він, як з’ясувалося, має доволі цікаві сімейні зв’язки, які заслуговують на увагу. Його дружина Вікторія Дашутіна – донька відомого бізнесмена і колишнього надепа від «Партії Регіонів» Григорія Дашутіна. Вікторія живе у Словенії, де керує сімейним підприємством. Саме на неї оформлено чисельне майно сім’ї в.о. міністра. У деклараціях він вказував і родинні зв’язки з Вікторією Дашутіною та спільне майно зі скандальним Григорієм Дашутіним.

А тепер цікаво: у червні 2023 року Дашутін був затриманий правоохоронцями за звинуваченнями у створенні злочинної організації та сприянні державі-агресору. Згідно з матеріалами кримінальної справи, продукція підприємств Полтавського трубомеханічного заводу та “ВНДІкомпресормашу” Дашутіна постачалася до російської федерації та Білорусі. Правоохоронці з’ясували, що промислово-інноваційна група компаній, яка належить родині колишнього народного депутата Дашутіна, з 2014 року постачала державним підприємствам Росії високоефективні вузли, агрегати та деталі пневматичного обладнання. Компресори та компресорні установки, вироблені цією групою, є важливими компонентами для бойових залізничних ракетних комплексів 15П961 “Молодець”, що знаходяться на бойовому чергуванні у складі ракетних військ стратегічного призначення РФ.

Вікторія Дашутіна офіційно є власницею кількох компаній, серед яких ТОВ “СОЛАР НСВ”, ТОВ “ДА 4”, концерн “НІКМАС” та АТ “КДРМЗ”. Всі ці компанії також належать родині Дашутіних, включаючи Григорія Дашутіна, Раїсу Дашутіну та Артема Дашутіна.

Незважаючи на заяви про вихід Вікторії з родинного бізнесу, дані платформи YouControl показують, що вона досі є активним власником. А це означає, що сімейні зв’язки Бідного і Дашутіних залишаються міцними, і це не може не викликати занепокоєння.

Але це ще не все. Виявилося, що тесть Бідного мав тісні зв’язки з російськими військовими підприємствами. Протягом перших 16 місяців повномасштабної війни його підприємства постачали до росії комплектуючі на суму понад 160 мільйонів гривень.

До речі, сам Бідний в минулому він був помічником-консультантом у нардепа Андрія Портнова, колишнього заступника голови Адміністрації президента Януковича. І хоча він запевняє, що вже давно не підтримує контактів з Портновим, але тут питання чи можна вірити просто на слово?

Висновок: Спорт – це бізнес, а не забавка!

Звичайно, спорт – це серйозно. А якщо у вас є доступ до бюджетних коштів – то це ще й прибутково! На жаль, на цьому тлі питання розвитку спорту в Україні відходять на задній план. Головне – щоб усі отримали свою долю. І хто знає, можливо, у майбутньому побачимо ще більше таких талановитих управлінців, які зможуть зробити спорт дійсно “прибутковим”. Але вже не для держави чи спортсменів, а для себе, улюблених.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Перша небезпечна ситуація трапилася в 2009 або 2010 році, коли Галич потрапив у аварію. Хоча сам він не був за кермом, подія мала серйозні наслідки для його життя, і, за словами артиста, ситуація була настільки критичною, що його життя могло обірватися.

Другий випадок був ще більш шокуючим: під час гастрольного туру, коли Женя зловживав алкоголем та наркотиками, він зайшов у ванну, щоб поблювати, і випадково вдарився головою об ванну. «Я бачив, як з мене душа вже вилітає», — зізнався співак в інтерв’ю проєкту Муз_Тренд.

Галич розповів, що у той момент він бачив, як навколо нього перебували люди, їхні дії, і навіть міг повторити їх. Він молився, щоб ще раз побачити рідних, адже відчував, що йому не вдасться вибратися з цього стану. Однак, чудом, він сам прийшов до тями, почувши, як він відновлюється після того, як вдихнув глибоко, наче йому «вдихнули насосом». Відразу після цього його госпіталізували, але лікарі запевнили, що серйозних наслідків немає, хоча сам артист був переконаний у тому, що отримав струс мозку.

Женя Галич визнав, що після цього періоду його життя змінилося, і подібна поведінка залишалася з ним до початку війни. Цей момент став важливим поворотом у його житті, і він вважає його основою для подальших змін у своїй поведінці та поглядах на життя.