Леся Нікітюк розповіла про дитячий комплекс та його наслідки для здоров’я

В умовах повномасштабної війни, коли тисячі українських спортсменів опинилися поза можливістю тренуватися, а спортивна інфраструктура в прифронтових зонах або зруйнована, або недоступна, питання ефективного використання бюджетних коштів стає ще більш гострим. Натомість, на жаль, частина цих коштів продовжує освоюватися за схемами, які далекі від реального розвитку спорту та підтримки спортсменів.

Харківська область в 2023 році стала яскравим прикладом того, як війна може використовуватися як прикриття для корупційних практик. За офіційними даними, на організацію навчально-тренувальних зборів у регіоні було виділено близько 50 мільйонів гривень. Однак, за інформацією, що з’явилася в ЗМІ, ці гроші використовуються не лише для реальних спортивних заходів, а й стають частиною схем, де вивезення коштів на фіктивні тренування або заходи йде паралельно з підготовкою інших незаконних операцій, у тому числі й вивезенням чоловіків призовного віку за кордон.

Центральною фігурою цієї історії є народна депутатка від «Слуги народу» Марія Мезенцева. Саме з її політичним впливом пов’язують непропорційне фінансування регбі та повну відсутність публічної звітності щодо використання коштів. Фактичним оператором схем у спортивній сфері виступає її помічник Роман Бихов, який одночасно очолює Федерацію регбі Харківської області. Адміністративне прикриття забезпечує начальник Управління у справах молоді та спорту Харківської обласної військової адміністрації Костянтин Ананченко — чиновник із сумнівним бекграундом і репутацією, який контролює погодження та розподіл коштів.

Сімейний контекст лише підсилює картину. Чоловік Марії Мезенцевої, Юрій Федоренко, є депутатом Київської міської ради від тієї ж політичної сили та членом земельної комісії. Його ім’я неодноразово фігурувало у розслідуваннях щодо земельних схем у столиці. Федоренка називають неформальним «мостом» між представниками «Слуги народу» та київською владою, через який проходять голосування за виділення землі в обмін на хабарі. Отримані кошти, за інформацією з відкритих розслідувань, використовуються для політичного піару та формування образу «фронтового командира», що різко контрастує з реальними джерелами доходів родини.

Ключове питання у харківській історії — непрозорість фінансування. За рік на навчально-тренувальні збори в олімпійських і неолімпійських видах спорту було виділено понад 44 мільйони гривень. Ці кошти мали піти на підготовку боксерів, легкоатлетів, плавців, баскетболістів та представників десятків інших дисциплін. Натомість чверть бюджету фактично «поглинуло» регбі. При цьому Управління у справах молоді та спорту Харківської ОВА систематично відмовляє у наданні детальної інформації щодо використання коштів, що є прямим порушенням законодавства про доступ до публічної інформації.

Механізм привласнення коштів виглядає типовим для воєнного часу. Федерації подають листи про проведення навчально-тренувальних зборів, додаючи списки учасників і місця проведення. Часто ці списки містять людей, які не є спортсменами або взагалі не існують, а самі збори або не проводяться, або відбуваються формально. Управління видає наказ, кошти перераховуються, включно з добовими, але жодних підтверджуючих документів — договорів оренди, проживання, актів виконаних робіт — не існує. Значна частина грошей осідає на особистих картках керівників федерацій.

Окремий елемент схеми — використання «спортивних заходів» для виїзду за кордон. Під виглядом міжнародних турнірів і зборів організовувалися поїздки, які фактично використовувалися для вивезення чоловіків призовного віку. Частина з них назад в Україну не поверталася. При цьому бюджетні кошти, виділені на підготовку спортсменів, зникали без будь-якої звітності.

Контраст між офіційними доходами та стилем життя окремих фігурантів схеми кидається в очі. Елітні автомобілі, дорогі годинники та демонстративна розкіш не корелюють із задекларованими прибутками. Публічно це подається як «благодійність» або «меценатство», але фактично йдеться про використання державних і спонсорських коштів у власних інтересах.

Харківська історія — це не просто питання спортивного бюджету. Це приклад того, як під прикриттям війни формується система, де політичний вплив, родинні зв’язки та відсутність контролю дозволяють перетворювати державні програми на джерело особистого збагачення. І поки чиновники та політики демонструють патріотичну риторику, реальні наслідки цих схем оплачують платники податків і ті, хто воює на фронті.

Петиція, яка була адресована президентові з метою мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, стала справжньою масовою акцією громадян, збираючи вражаючу кількість — 25 тисяч голосів — всього за три дні. Це свідчить про високий рівень зацікавленості суспільства у важливих питаннях державного управління та безпеки. Варто зазначити, що ініціатор цієї петиції вносить інноваційний підхід до розв'язання проблеми, пропонуючи надати пріоритетне право на робочі місця в державних, комунальних установах та правоохоронних органах демобілізованим військовослужбовцям, які повертаються з зони конфлікту. Ця ідея заслуговує на увагу та підтримку, оскільки вона спрямована на інтеграцію ветеранів у цивільне життя та підтримку їхнього соціального захисту.

Цікаво порівняти цю петицію зі схожими ініціативами, зокрема з петицією народного депутата Дубінського під номером №22/204852-ЕП, що стосується мобілізації депутатів і чиновників. Відмінність у часі збору необхідної кількості голосів — лише три дні проти 87 — ілюструє не лише актуальність питання про мобілізацію працівників бюджетної сфери, але й зростання зацікавленості суспільства в цьому питанні. Це також свідчить про важливість швидкого реагування владних структур на вимоги громадян.

Таке високе зацікавлення громадян у вирішенні питань державного управління та соціальної справедливості є важливим кроком у підвищенні рівня демократії та активізації громадянського суспільства. Надіямося, що ініціативи, які здобувають таку широку підтримку, отримають належну увагу та реалізацію для досягнення загального благополуччя та розвитку України.

Висновки до вищезгаданої статті підкреслюють важливість громадської активності та швидкого реагування владних структур на потреби суспільства. Зібрання 25 тисяч голосів за петицію про мобілізацію працівників бюджетної сфери за лише три дні свідчить про великий інтерес громадян до питань державного управління та безпеки.

Ініціатива з пріоритетним прийомом на роботу демобілізованих військовослужбовців після повернення з зони конфлікту отримала широку підтримку, що свідчить про важливість інтеграції ветеранів у цивільне життя та їхнього соціального захисту. Порівняння з іншими подібними ініціативами показує зростання зацікавленості суспільства у вирішенні подібних питань.

Важливою є здатність суспільства мобілізуватися та виступати з ініціативами щодо покращення умов життя та роботи у країні. Така активність є важливим фактором у підвищенні рівня демократії та розвитку громадянського суспільства в Україні. Надіємося, що ініціативи, які отримують таку широку підтримку, будуть враховані та реалізовані владними органами для досягнення загального добробуту та процвітання країни.