Летальний випадок від сказу на Львівщині: важливість своєчасного лікування

Рішення про впровадження нової стратегії для зміцнення військових сил України на тлі продовженої агресії з боку Росії стало необхідним кроком у забезпеченні національної безпеки та суверенітету країни. Ця стратегія відображає глибоке розуміння сучасних воєнних загроз та вимог ефективного захисту територіальної цілісності. Її ухвалення є виявом рішучості та національної готовності протистояти будь-яким загрозам з боку зовнішніх агресорів.

Нова стратегія передбачає комплексний підхід до модернізації та підвищення бойової готовності Збройних Сил України. Вона включає в себе не лише збільшення обсягів військового бюджету та придбання передової військової техніки, а й вдосконалення тактики, підвищення професійної підготовки військовослужбовців та розвиток сучасних кіберзаходів для протидії кіберзагрозам.

Крім того, у новій стратегії великий акцент робиться на підтримці військових, які пережили військові дії, та їхній подальшій інтеграції в мирне цивільне життя. Забезпечення соціального захисту та психологічної реабілітації ветеранів війни є важливою складовою успішної реалізації стратегії зміцнення військових сил.

Ця стратегія покликана не лише забезпечити відповідність українських Збройних Сил найвищим стандартам ефективності та бойової готовності, а й продемонструвати рішучість України у відстоюванні своїх національних інтересів та територіальної цілісності.

Згідно з цією ініціативою, засуджені, які погодилися на мобілізацію в обмін на дострокове звільнення, служитимуть у спеціальних штурмових підрозділах, що складаються з таких самих ув’язнених.

Про це заявив міністр юстиції Денис Малюська в ефірі телемарафону.

«Станом на зараз це будуть штурмові підрозділи. Це будуть підрозділи, які поки що складаються виключно з осіб, які відбували покарання. Тобто це монолітні підрозділи без змішування з іншими військовослужбовцями”, – зазначив Малюська.

За словами міністра, засуджені, яких мобілізували, поки що не беруть участі в бойових діях. Вони проходять підготовку.

Водночас очільник Мін’юсту припустив, що в майбутньому засуджених можуть направляти служити в підрозділи зі звичайними військовослужбовцями.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.