Мільйонні переплати за електроенергію: У Дніпрі викрито посадовицю міськради

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

Завдяки близьким стосункам із Павлом Щербанем – головою наглядової ради банку – Шурма може відбивати “атаки” НБУ на “Альянс”, а також забезпечити протекцію для банку перед правоохоронними органами, вважають журналісти.

Банк “Альянс” став широко відомий завдяки скандалу з хабарем, який від імені банку мав дати детективам НАБУ і прокурорам САП адвокат юридичної компанії Miller Олексій Носов у справі про завдання збитків “Укренерго”. Попри те, що формально головним акціонером є Олександр Сосіс, колишній голова правління страхової компанії АСКА Ріната Ахметова, насправді все вирішує голова наглядової ради, 40-річний Павло Павлович Щербань.

Згідно із даними з відкритих джерел, Щербань працює в банківському секторі близько 18 років. Він працював у “Промінвестбанку”, банку “Володимирський”, “Південкомбанку” друга Віктора Януковича-молодшого по автогонкам Руслана Циплакова. Також працював у схемних банках “Апекс” та “Стандарт”, а також в Таскомбанку. З середини 2018 року Щербань був заступником голови й в.о. голови правління, а з серпня 2021 року – очолює наглядову раду банку “Альянс”. В липні 2023 року Антимонопольний комітет дозволив йому придбати понад 25% акцій установи.

Журналісти стверджують, що Щербань є кумом Ростислава Шурми, з яким вони ймовірно, познайомилися близько десяти років тому під час структурування низки схемних угод. Це невиконання умов за гарантіями, хронічне ігнорування нормативів Нацбанку, особливо в частині рівня ризику на одного клієнта, корупційні скандали й штрафи за порушення правил фінмоніторингу – сукупно всі ці фактори уже давно повинні були накликати на банк тимчасову адміністрацію”, — йдеться в статті. Утім, банк фізично нібито захищає Шурма.

Автори відзначають, що у Шурми є бізнес-інтереси й в інших компаніях Щербаня. “По-перше, йдеться про газовидобувну компанію “Віва Експлорейшн”, якою Щербань формально володіє разом із геологом Сергієм Думенком через кіпрську фірму I. F. Exploration Company Limited. Згідно з даними профільних ЗМІ, компанія володіє ліцензією на геологічне вивчення у тому числі дослідно-промислову розробку з подальшим видобуванням нафти, газу природного та конденсату на Старомізунській площі в Івано-Франківській області терміном дії до 2033 р”, – йдеться в матеріалі.

Другий цікавий актив в розпорядженні Щербаня, за яким може стояти заступник глави Офісу Президента – це нещодавно придбаний елеватор у місті Хорол на Полтавщині (ТОВ “Альянс Елеватор”). “Попри відносно невеликі розміри й потребу у реконструкції, Щербань і Шурма розглядають цей бізнес як старт для більшої інтеграції в аграрну галузь, оскільки попит на зберігання зерна та іншої продукції сільського господарства щороку лише зростає”, – вважають журналісти.

Також цілий кластер компаній, куди інвестував Щербань, повʼязані з ІТ-бізнесом.

“Щербань, очевидно, збирається створювати багатопрофільну ІТ-команду, яка зможе обслуговувати різні сфери. Переважно фірми спеціалізуються на банківських продуктах, проте надають послуги й торговим мережам”, – сказано в тексті. Інтерес Шурми до цифровізації багатьох процесів в економіці відомий, додають автори. Але також відоме його постійне бажання “підсидіти” віцепрем’єра з цифрової трансформації Михайла Федорова. “І тому група Щербаня – це непоганий старт для створення власного діджитального війська”, – говориться в тексті.

“Вся ця різносторонність у бізнес-інтересах ніяк не лягає у функціонал голови наглядової ради банку, який штормить уже не перший місяць. Тож тут або “Альянс” для Щербаня не є пріоритетом (що не виглядає, як правда), або ж інвестиції у всі ці строкаті бізнеси – це чистий венчур (портфельні вкладення, коли інвестор не впливає на ухвалення рішень, а отримує пропорційний своїй частці пасивний дохід), за яким, можливо, стоїть навіть і не сам Щербань”, – резюмують медійники.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Крюківський вагонобудівний завод (КВБЗ) продовжує залишатися основним отримувачем державних замовлень у сфері вагонобудування, навіть незважаючи на те, що частина його кінцевих бенефіціарів є громадянами Росії, деякі з яких перебувають у санкційних списках РНБО та внесені до бази «Миротворець». Незважаючи на воєнний стан та потенційні ризики для національної безпеки, підприємство зберегло статус монополіста та продовжує вигравати тендери з єдиним учасником, отримуючи мільярди гривень державних коштів.

На КВБЗ офіційно працює близько 4,5 тисячі осіб, серед яких приблизно тисяча займає керівні посади. Зарплата управлінців на підприємстві залишається суттєво вищою за середній рівень у регіоні, що підкреслює значні фінансові потоки, що проходять через завод. Експерти відзначають, що монопольне становище на ринку державних замовлень дозволяє компанії утримувати високі прибутки навіть за умов обмеженої конкуренції та економічної нестабільності.

Вартість пасажирських вагонів, які виробляє КВБЗ, за останні роки зросла з 0,63 млн доларів до 2,3 млн доларів за одиницю. Такий стрибок відбувається на тлі відсутності незалежного аудиту витрат і практики проведення тендерів із мінімальною конкуренцією. У результаті держава змушена оплачувати майже вчетверо дорожчі вагони, не маючи жодного інструменту контролю.

Окреме питання — державний кешбек у розмірі 10%, завдяки якому завод отримує понад 100 мільйонів гривень додатково з кожного мільярда замовлень. Як саме розподіляються ці кошти, невідомо, оскільки перевірки та аудит фактично не проводяться.

Попри численні зауваження експертів і суспільні ризики, ситуація не змінюється: КВБЗ продовжує отримувати мільярдні державні контракти без реального контролю за фінансовою ефективністю та прозорістю. У результаті маємо замкнене коло: держава виділяє кошти, завод їх освоює, але визначити, як саме вони були витрачені, неможливо.

Уночі на суботу в Гайсинському районі Вінницької області сталася надзвичайно трагічна подія, що вразила не лише місцеве співтовариство, а й усю країну. Двоє осіб, вбрані у військову форму, спричинили жахливу трагедію, відкривши вогонь по патрульній машині, яка здійснювала перевірку. Цей несподіваний напад призвів до загибелі молодого, лише 20-річного поліцейського, а його колегу тяжко поранено.

Поліція наразі веде інтенсивний пошук зловмисників як у межах Вінницької області, так і в сусідній Одеській області. Операційні служби вже встановили підозрюваних осіб, інформація про яких швидко розповсюджується через соціальні мережі. На відео з камер спостереження зафіксовано нападників, які були одягнуті у зелено-оливкову військову форму, що свідчить про можливу причетність до Збройних Сил України.

Варто відзначити, що військову схожу форму можна придбати в різних магазинах, тому носіння подібного одягу цивільними особами не є рідкістю. Проте цей факт не зменшує серйозності ситуації.

Щодо автомобіля, на якому пересувалися зловмисники, його зупинили серед ночі для стандартної перевірки, яка, на жаль, завершилася трагічно. Поліцейські були здивовані рішучістю злочинців, які відкрили вогонь під час перевірки, інформує представник правоохоронних органів.

Міністр внутрішніх справ, Ігор Клименко, заявив, що немає виправдання для цього жахливого злочину, наголосивши на тому, що він відображає загрозу, яка стоїть перед поліцейськими навіть у тих моментах, коли вони перебувають на тилу.

У світлі трагічної події на Вінниччині важливо зазначити кілька ключових висновків. По-перше, злочинці не мають права на життя та вільний рух в суспільстві, і вони повинні бути притягнуті до відповідальності перед законом за свої дії. По-друге, такі події підкреслюють необхідність посилення заходів безпеки для правоохоронців, які виконують свої обов'язки в умовах постійної загрози. Нарешті, цей випадок нагадує про важливість підтримки і поваги до поліції та їхньої роботи в суспільстві, а також про необхідність спільної боротьби з будь-якою формою насильства та злочинності.