Мільйони з бюджету на відрядження: як нардепи витратили 13,7 млн грн за кордоном минулого року

Український гідрометеорологічний центр оприлюднив детальний прогноз погоди, який обіцяє досить стабільну атмосферну ситуацію в найближчі дні. Синоптики повідомляють, що цього тижня жителям України навряд чи варто очікувати сніговий покрив, що є досить характерним для зимового періоду.

Зокрема опитування показало, що 55% респондентів підтримали думку, що для припинення війни Україна має пожертвувати територією. У вересні 2024 року це підтримувало лише 39% опитуваних, а у квітні всього 26%.

Своєю чергою у CBOS наголосили, що ця зміна показує зростаючу втому від довготривалої війни, адже раніше громадяни Польщі підтримували те, аби Україна продовжувала свою боротьбу.

Також опитування показало, що молодь Польщі, а саме люди віком від 18 до 24 років, жителі менших міст, люди з нижчим рівнем освіти та поляки з консервативнішими поглядами переважно підтримують мир шляхом перемовин.

Водночас українці думають по-іншому. Опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) показало, що майже дві третини українців готові терпіти війну “стільки, скільки буде потрібно”. Такий показник трохи знизився з 73% наприкінці 2023 року до 63% у жовтні 2024 року, проте більшість досі рішуче відкидає територіальні поступки.

Раніше радник керівника Офісу Президента Михайло Подоляк заявив, що переговори між Україною та Росією станом на сьогодні неможливі. За його словами, Російська Федерація може сісти за стіл переговорів лише через інструменти примусу.

Також голова Офісу президента Андрій Єрмак наголосив, що переговори про мир почнуться лише тоді, коли РФ не матиме ресурсів для ведення війни. Він зазначив, що через це “попереду неймовірно велика робота”.

Під час свого виступу Данилко зробив публічну заяву, яка викликала резонанс серед глядачів та в медіа-просторі. Зокрема, він звернувся до однієї з присутніх на фестивалі відомих російських виконавиць, висловивши свої особисті почуття.

В інтерв’ю “И грянул Грэм” артист сказав, що його звернення до примадонни не було сенсацією, бо ні для кого не секрет, що він добре до неї ставиться.

“У чому сенсація? Я привітався зі сцени з людиною, яку люблю. У нас був чудовий спільний період. Ми знімалися в новорічному мюзиклі “За двома зайцями”, чудовий період. Ми звикли одне до одного. У мене завжди було якесь людське ставлення до неї. Я ніколи не ліз, але перед піснею “Є пропозиція” Інна (“мама” Вєрки Сердючки) подарувала букет… І що тут за сенсація?”, – здивувався Данилко.

Він додав, що Пугачова могла б залишитися в Росії і добре там жити, але вона обрала складніший шлях – виїхати і засудити злочинний режим Кремля. За словами Данилка, це вчинок сильної людини.

“З одного боку, вони прекрасно жили, могли змовчати, сидіти собі в замку, як багато роздумує, а ні. Що б там не говорили, я на її боці. Вона по відношенню до України… Це такий удар по путінській Росії, її позиція. Вони (росіяни – прим. ред.) заспокоїтися не можуть”, – додав артист.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Ракета “Орєшник” — це нова розробка російського військово-промислового комплексу, призначена для міжконтинентальних атак. За даними ГУР, Росія наразі має до 10 таких ракет. Проте їхній серійний випуск залишається під питанням, оскільки технологічний та економічний потенціал РФ значно обмежений, як зауважив авіаексперт Валерій Романенко.

Попри високі технічні характеристики “Орєшника”, українська ППО може спробувати дати йому відсіч. Хоча системи Patriot не призначені для знищення міжконтинентальних ракет, вони можуть бути використані для спроби їх перехоплення.

Костянтин Криволап, авіаційний аналітик, зазначив, що для боротьби з такими ракетами Україна потребує сучасніших систем, як-от:

Криволап зауважив, що навіть найсучасніша американська система GMD має лише 55-60% успіху у знищенні міжконтинентальних ракет. Це пояснюється складністю перехоплення на великій висоті, де боєголовка рухається з величезною швидкістю.

Попри демонстрацію “Орєшника”, Росія стикається зі значними труднощами в налагодженні серійного виробництва таких ракет. Експерти вважають, що економічні санкції, технологічна ізоляція та брак ресурсів значно обмежують можливості РФ у цьому напрямку.

Україна продовжує працювати над посиленням своєї системи ППО. Паралельно із цим тривають переговори із союзниками щодо постачання новітніх оборонних комплексів, які здатні ефективно протидіяти загрозам, подібним до “Орешника”.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій