Мобільний оператор “Київстар” планує купити Uklon

Аналізуючи ситуацію з анексією Криму та наслідками цього подій, можна зробити наступні висновки:

• Процес анексії Криму Росією розпочався без чіткого планування з боку Кремля, але склався по ходу подій, використовуючи тиск та готовність силових структур. Якби існуюча влада в Україні була більш стійкою, ситуація може була би іншою.

• Українські силові структури були паралізовані під час початку процесу анексії, що призвело до відчуття безвиході.

• Реакція Заходу на події у Криму була недостатньою та запізнілою, що збільшило непокору серед українського населення та поглибило кризу.

Отже, для досягнення справжнього миру необхідно повернути Крим під контроль України та забезпечити належний захист прав людини на півострові.

Аналізуючи ситуацію з окупацією Криму та її наслідки, можна зробити наступні висновки:

• Скасування мовного закону "Ківалова-Колесніченка" було трагічною помилкою, яка полегшила завдання ворогові та дозволила окупувати Крим.

• Реактивна позиція Заходу та відсутність адекватної реакції на агресію призвели до формального включення Криму до складу РФ.

• Необхідно приймати превентивні дії та чинити максимальний опір російській агресії, навіть якщо це здається шаленим чи непропорційним.

• Окупація Криму порушила фундаментальні принципи міжнародного правопорядку, і наслідки цього вплинули на всіх, не тільки на європейських партнерів.

Отже, для забезпечення миру і безпеки необхідно приймати превентивні заходи та чинити максимальний опір агресії, а також визнавати необхідність зміни стратегій дій у відповідь на сучасні виклики.

цю ситуацію — повернути Крим. Це стає спільним інтересом для всіх, хто прагне миру та стабільності. Проте, варто розуміти, що є різні точки зору та ідеї щодо цього питання, оскільки у світі існує багато конфліктів і суперечностей. Тому потрібно уважно враховувати наслідки своїх дій.

Щодо Криму, за останні 10 років ситуація змінилася. Повернення Криму до складу України стане реальністю у майбутньому. Проте зараз важливо розробляти моделі для майбутнього, уникаючи нав'язливих ідей щодо життя на півострові після повернення. Головне — забезпечити демілітаризовану зону та міжнародні гарантії, щоб Крим став привабливим для інвестицій. Прогнозів щодо майбутнього Криму багато, але важливо розуміти, що ситуація вже не та, що була раніше.

У висновках статті наголошується на тому, що повернення Криму до складу України стає нагальною необхідністю для відновлення миру та стабільності в регіоні. Автор розглядає ситуацію з різних ракурсів, зокрема з точки зору силових дій та міжнародних відносин. Він підкреслює важливість розробки моделей для майбутнього повернення Криму, а також необхідність забезпечення демілітаризованої зони та міжнародних гарантій для приваблення інвестицій на півострів. Ця стаття свідчить про те, що ситуація в Криму змінилася за останні роки, і потребує комплексного підходу для вирішення проблеми.

Поблизу села Домажир, що неподалік Львова, у суботу, 25 жовтня, стався черговий прорив на магістральному водогоні. Надзвичайна ситуація виникла всього через кілька годин після завершення попереднього ремонту на цій самій ділянці, який проводили спеціалісти «Львівводоканалу». Унаслідок повторної аварії значна частина мешканців західних районів міста знову залишилася без водопостачання.

За попередньою інформацією, вранці ремонтні бригади успішно відновили пошкоджену ділянку труби та розпочали наповнення системи. Однак під час запуску водогону на насосних станціях зафіксували різке падіння тиску — у Домажирі стався новий прорив, цього разу на іншій частині трубопроводу. Фахівці припускають, що причиною інциденту могла стати зношеність магістралі або різкий перепад тиску після запуску системи.

Перший заступник міського голови Львова Андрій Москаленко повідомив, що витік стався по інший бік річки від попереднього місця аварії. На місце виїхали аварійні бригади, керівництво «Львівводоканалу» та представники міської ради.

У комунальному підприємстві зазначили, що зіткнулися з наймасштабнішим викликом за останні десятиліття:

«Такої ситуації, коли частина міста залишається без води три доби поспіль, не пригадують навіть ветерани нашого підприємства», — заявили у «Львівводоканалі».

Ремонтники працюють цілодобово, багато хто без відпочинку вже другу добу. У компанії закликали львів’ян поставитися з розумінням до ситуації і не звинувачувати працівників, які роблять усе можливе, щоб стабілізувати водопостачання.

Нагадаємо, що 23 жовтня через попередню аварію на водогоні діаметром 600 мм у Домажирі без води залишилися близько 160 вулиць Львова та 13 навколишніх сіл.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.