Морозні вихідні в Україні: очікується ясна та спокійна погода

Наприкінці грудня Україну очікує різка зміна погодних умов. Країна поступово накриє сніг, і вже з початку наступного тижня прийде відчутне похолодання. Найближчі вихідні, 27-28 грудня, стануть першими по-справжньому зимовими днями цього сезону. Згідно з прогнозами синоптиків, ці дні принесуть значні зміни в погодному режимі по всій території країни.

У суботу, 27 грудня, по всій Україні збережеться хмарна погода. Опади будуть незначними й переважно локальними — невеликий сніг можливий у східних регіонах, однак суттєвих снігопадів не очікується. Температура повітря вдень коливатиметься в межах від мінус одного до плюс одного градуса, що буде відповідати першим ознакам справжньої зими. Вночі температура може опуститися до мінусових значень, тому водіям варто бути обережними на дорогах через можливі ожеледиці.

Неділя, 28 грудня, принесе масштабніші зміни. Снігопади охоплять практично всю Україну. Найінтенсивніші опади очікуються у північних та центрально-східних областях, зокрема в Чернігівській, Сумській, Полтавській та Луганській.

Найнижчі температури в нічний час прогнозуються у центрально-східних регіонах — від мінус трьох до мінус п’яти градусів. У денні години стійкий мінус збережеться лише на сході країни, де температура повітря не перевищуватиме мінус двох градусів. В інших регіонах можливі незначні коливання температури поблизу нуля.

У Києві сніг почнеться у суботу й триватиме в неділю. Очікується формування невеликого снігового покриву — до кількох сантиметрів. На сході України опади будуть більш інтенсивними, що може ускладнити дорожню ситуацію.

Таким чином, кінець грудня ознаменується приходом справжньої зими зі снігом і морозами, а вже з наступного тижня холодна погода лише посилиться.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Судячи з карти українського військового паблику Deep State, до Розливу від лінії фронту в районі Ясної Поляни залишилося трохи більше шести кілометрів.

Ще вчора ця відстань була по тій самій карті понад вісім кілометрів.

«Продовжується прорив у напрямку Розливу бої за цей населений пункт відбудуться зовсім скоро», – підтверджує український боєць із позивним «Молочною».

Також росіяни, наступаючи з півдня у бік Курахового, просунулися в районах Максимівки та Трудового, повідомляє телеграм-канал.

На північ від Курахового DS підтверджує просування РФ у бік Вознесенки. Українські військові пишуть, що «майже втрачено» село Іллінка.

Російські паблики також заявляють про контроль над Іллінкою – з наступною атакою на сусіднє село Берестки. Також вони стверджують, що захопили Новодмитрівку та більшу частину Новоселидівки.

Україна цього не підтверджувала. При цьому боєць ЗСУ Мучний пише, що «противник продавлює наші опорники в районі Нововодмитрівка-Вознесенка».

«Намагатимемося протриматися, інакше лінія оборони тут стрімко може посипатися, що призведе до оточення Курахового», – додає він.

У Закарпатській області антикорупційні підрозділи задокументували та припинили отримання неправомірної вигоди суддею Воловецького районного суду Мукачівського району. За повідомленнями Національного антикорупційного бюро України, посадовець був затриманий під час передачі грошей, які, згідно з матеріалами слідства, вимагав за ухвалення рішення про скасування арешту на 20 кубічних метрів деревини. Цей епізод став черговим свідченням того, що незаконні операції з лісовими ресурсами й надалі залишаються одним із найбільш корупційно вразливих напрямів у регіоні.

Слідчі встановили, що суддя не просто погодився на отримання грошової винагороди, а й фактично супроводжував увесь процес. Він надавав детальні інструкції щодо того, як правильно оформлювати клопотання, у які строки його подавати та які формулювання використовувати, аби уникнути передачі розгляду іншому слідчому судді. Така участь створювала для заявника штучно керований «маршрут» рішення, де результат був заздалегідь визначений не законом, а сумою хабаря.

Під час передачі 1300 доларів США посадовця затримали детективи НАБУ спільно з прокурорами САП та співробітниками Управління стратегічних розслідувань у Закарпатській області.

Наразі вирішується питання щодо обрання судді запобіжного заходу.

Український хореограф і телевізійний шоумен Дмитро Коляденко різко висловився щодо трьох популярних діячів шоу-бізнесу — Олега Винника, Потапа (Олексія Потапенка) та Влада Ями. Артист обурений тим, що ці публічні особи, маючи значну аудиторію та вплив на суспільство, уникають чіткої позиції стосовно війни в Україні. Коляденко наголосив, що під час, коли країна переживає найтяжчі випробування, мовчання знаменитостей сприймається як байдужість, а подекуди — як відверта зрада.

На думку шоумена, популярність і любов глядачів зобов’язують кожного відомого українця відкрито підтримувати народ і армію, адже слово митця має величезну силу. Коляденко зізнався, що не зміг би потиснути руку тим, хто не висловлює свою громадянську позицію, бо вважає це проявом неповаги до всіх, хто боронить країну.

Шоумен вважає, що відомі виконавці і публічні обличчя мали би активніше говорити про війну Росії проти України та впливати на свою аудиторію, замість того, щоб «робити вигляд, ніби нічого не відбувається». Він додав, що українці з часом справді можуть пробачити багатьох артистів, які виїхали за кордон, але особисто він цього не забуде: «Українці добрі, вони щирі, вони можуть забути. Але я нагадаю», — сказав Коляденко.

Де зараз перебувають артисти, яких згадав Коляденко• Олег Винник після початку повномасштабного вторгнення виїхав до Німеччини. Сам співак заявляв, що перетнув кордон легально, оскільки має статус резидента цієї країни.• Потап після 24 лютого 2022 року різко втратив підтримку частини української аудиторії. Він виступає за кордоном під проєктом Slavic Balagan, розвиває бізнес поза Україною та час від часу приїжджає додому, але навколо нього постійно спливають гучні скандали. • Танцівник і телевізійний шоумен Влад Яма разом із дружиною та сином залишив Україну ще 24 лютого 2022 року. Родина живе у США, зокрема у Маямі. Він регулярно з’являється у соцмережах із роликами з відпочинку та вечірок, що неодноразово викликало хвилю критики серед українців.

Коляденко критикує не лише сам факт від’їзду артистів за кордон після початку повномасштабної війни, а насамперед мовчання або дуже обмежені публічні позиції щодо російської агресії. На уточнення ведучої, що Потап іноді висловлювався про війну, Коляденко відмахнувся: «Та що він сказав? Це він сказав через три роки?» — і повторив, що не поважає нікого з трьох.

Наприкінці 2023 року багаторічний очільник Київміськбуд Ігор Кушнір залишив свою посаду, однак резонанс навколо діяльності найбільшого комунального забудовника столиці лише посилився. Після кадрових змін з’ясувалося, що паралельно з публічними суперечками щодо підрядників, земельних ділянок і корпоративних активів існувала ще одна, менш помітна для широкого загалу лінія розслідувань. Вона стосувалася механізмів придбання житла для потреб громади — механізмів, які, за версією правоохоронців, могли бути значно складнішими, ніж це декларувалося офіційно.

Слідство, яке здійснювали детективи Бюро економічної безпеки України, зосередилося на схемі купівлі квартир у комунального забудовника не безпосередньо, а через посередницькі структури. За попередніми даними, йшлося про багаторівневі угоди, у межах яких вартість житла могла зростати через додаткові договори, комісії та супровідні послуги. У підсумку столичний бюджет нібито оплачував квадратні метри за ціною, що перевищувала первинну пропозицію забудовника.

Ключова деталь, яка робить цю історію токсичною, — часовий збіг. За версією слідства, частина «посередників» викупила у «Київміськбуду» майнові права/квартири незадовго до того, як Київрада дала зелене світло на масштабне бюджетне фінансування закупівель, а вже потім ті самі квадратні метри перепродали комунальному підприємству значно дорожче. У такій конструкції місто фактично опиняється в ролі покупця «останньої інстанції», який платить максимальну ціну, тоді як маржа осідає у ланцюгу компаній, що стоять між громадою і забудовником.

У судових документах у межах цього провадження описується схема, де «Київміськбуд» у 2022 році укладав договори купівлі-продажу майнових прав на квартири на користь підконтрольних керівництву суб’єктів. Середня ціна таких прав у матеріалах фігурує на рівні близько 2,5 млн грн за квартиру. Далі — наступний крок: у березні 2023 року ці ж активи продаються КП «ФК “Житло-Інвест”», але вже за середньою ціною близько 4 млн грн. У провадженні фігурують статті про можливе заволодіння майном, легалізацію коштів, шахрайство з фінансовими ресурсами та службові підроблення — тобто слідство одразу «прошиває» історію як потенційно системну, а не як одиничну переплату.

На цьому етапі важливо зафіксувати: сам факт наявності провадження і його «логіка» не є доведенням вини конкретних осіб. Але саме те, як виписаний механізм, створює для міста два ризики одразу. Перший — прямий бюджетний: переплата при закупівлі соціального житла. Другий — управлінський: якщо «Київміськбуд» не отримував повного розрахунку від посередників або працював з відстрочками так, що гроші зависали у повітрі, то це могло поглиблювати фінансову яму компанії і паралізувати будмайданчики, які мали би добудовуватись навіть під час війни.

Формально все виглядало соціально виправдано. У 2022 році Київ затвердив програму забезпечення житлом різних категорій громадян, а комунальне підприємство «ФК “Житло-Інвест”» отримало суттєве поповнення статутного капіталу для закупівель. У публічному полі це продавали як інструмент для житла дітям-сиротам, ВПО, ветеранам та іншим чергам, які роками не рухались.

Але в реальності саме спосіб реалізації — «купуємо готове/майже готове житло за бюджетні кошти» — створює поле для маневру: можна збільшувати ціну через «ремонти», «підвищення ринку», «індивідуальні умови», «комплектацію», а ще простіше — вставити посередника між містом і первинним продавцем.

У фокусі цієї історії — не один «прокладочний» суб’єкт, а ціла палітра структур, значна частина яких оформлена як венчурні корпоративні інвестфонди. Це зручна форма для операцій із майновими правами та інвестиційними активами, а також для маскування бенефіціарів у багаторівневих конструкціях власності.

За даними з публічних реєстрових профілів компаній, які згадуються у розслідувальних матеріалах у публічному полі, частина фондів пов’язується з родиною Ігоря Кушніра. Окремі інші контрагенти — з орбітою будівельного бізнесу Олександра Глімбовського та з нардепом Дмитром Ісаєнком, якого медіа неодноразово пов’язували з девелоперським середовищем. Усі ці зв’язки самі по собі не є криміналом. Але у випадку бюджетної закупівлі вони стають маркерами можливого конфлікту інтересів і сигналом для антикорупційної перевірки: чи не перетворюється соціальна програма на механізм «перекачки» грошей до наближених структур.

Ключове питання, яке зависло у повітрі: чи були реальні гроші у первинного продавця?

У публічному обговоренні цієї історії найнебезпечніша версія звучить так: посередники могли купувати у «Київміськбуду» квартири з відстрочкою, а далі — перепродавати місту, отримуючи бюджетні кошти, при цьому розрахунок із «Київміськбудом» міг бути неповним або відкладеним. Якщо така конструкція дійсно працювала, тоді для холдингу це виглядало б як відтік активів (квартир) без пропорційного притоку грошей у критичний для компанії період.

З іншого боку, у публічних коментарях, які давали учасники ланцюга, звучали заперечення: окремі компанії заявляли про повний і швидкий розрахунок, а «Київміськбуд» підтверджував оплату, але посилався на комерційну таємницю щодо деталей руху коштів і умов угод. Саме тут і виникає потреба не в політичних оцінках, а в документальній картині: графіки оплат, акти приймання-передачі, прив’язка платежів до конкретних квартир, наявність/відсутність ремонтів, експертна оцінка «ринку» на дату закупівлі.

Коли перепродаж відбувається з націнкою у десятки відсотків за короткий проміжок часу, зазвичай у публічній комунікації з’являються два універсальні пояснення. Перше — «ринок зріс». Друге — «зробили ремонти». На папері це може бути правдою. Але в умовах, коли йдеться про закупівлю соціального житла за бюджетні гроші під час війни, будь-яка «ремонтна» історія має бути прозорою: що саме зроблено, хто підрядник, яка калькуляція, чи підтверджено це технаглядом і документами. Інакше це перетворюється на універсальний спосіб «намалювати» додаткові мільйони.

По-перше, «Київміськбуд» так і не вийшов з кризи. Компанія пережила кілька хвиль кадрових ротацій, запити на докапіталізацію і постійні обіцянки відновити будівництво. Будь-які дані про минулі операції, де активи могли виходити з компанії «в мінус», автоматично стають частиною пояснення: чому об’єкти стоять, а грошей не вистачає.

По-друге, політичний контекст не зник. Раніше журналісти вже публікували розслідування про фінансові потоки «Київміськбуду» на підрядні компанії з орбіти тодішнього керівництва, а також про закордонні активи сім’ї Кушніра і гучні епізоди з виїздами під час війни. Після цього Кличко відсторонював Кушніра, а згодом той залишив посаду. Тобто репутаційний ґрунт для нових підозр уже був підготовлений, і будь-який «квартирний» ланцюг з бюджетом виглядає як логічне продовження старої історії, а не як випадковість.

По-третє, це історія про модель управління містом. Коли у воєнний час 2 млрд грн спрямовуються на викуп квартир через посередників, у суспільства неминуче виникає питання пріоритетів і контролю: хто ухвалював рішення, як формувалась ціна, чому не було прямого контракту з забудовником, де гарантії, що бюджет не оплатив чужу маржу.

Якщо у міста і комунального забудовника є зацікавлення закрити тему, логічний шлях — не політичні заяви, а відкриття максимальної доказової бази для контролю. Передусім — аудит ланцюга: хто був первинним власником прав, яка ціна, які умови оплати, коли і за що заплатило КП, що саме отримало місто (стан квартир), чи співпадають характеристики об’єктів у договорах, у реєстрах і на фактичному огляді. Далі — юридична оцінка потенційного конфлікту інтересів у голосуваннях і рішень посадовців, які курирували програму. І третій блок — претензійна робота у випадку виявлення збитків: або щодо недійсності окремих угод, або щодо стягнення переплат і штрафів, або щодо персональної відповідальності.

Поки цього не зроблено, історія буде повертатися хвилями — кожного разу, коли «Київміськбуд» проситиме чергові мільярди, а кияни питатимуть: де поділися попередні.

Окремо слід підкреслити: у цій історії надто багато гучних прізвищ і припущень, щоб ставити крапку без вироку суду. Але так само надто багато збігів і фінансової логіки, щоб робити вигляд, ніби питання не існує. Відповідь на нього має лежати не в політичній площині, а в документах — і в здатності державних органів доводити розслідування до результату, а не «обривати» його на півдорозі.