Мозок зберігає дитячі спогади, хоча ми їх не пам’ятаємо

У Верховній Раді України зареєстровано проект постанови, що передбачає утворення тимчасової слідчої комісії для ретельного аналізу використання державних фінансових ресурсів на будівництво фортифікаційних споруд та виробництво безпілотних літальних апаратів (дронів). Цю інформацію вказано у проекті постанови №11282, який був оприлюднений на офіційному веб-порталі парламенту. Згідно з вказаним документом, головними завданнями нової Тимчасової Слідчої Комісії будуть: проведення докладного аналізу потреб у безпілотних літальних апаратах, формування державного замовлення на їх виготовлення та закупівлю, а також аналіз постачання дронів до військових підрозділів. Крім того, комісія проведе огляд облаштування фортифікаційних споруд на лініях зіткнення та докладно проаналізує цільове використання державних коштів, виділених на їх будівництво. У зазначеному проекті постанови пропонується склад Тимчасової Слідчої Комісії, до якого входитимуть 15 народних депутатів. На посаду голови комісії пропонується обрати депутата Миколу Задорожнього, а на посаду заступника – Михайла Цимбалюка.

Серед потенційних членів комісії зазначаються депутати Андрій Богданець, Єлізавета Богуцька, Михайло Бондар, Віталій Борт, Анатолій Бурміч, Олександр Горенюк, Олексій Жмеренецький, Роман Костенко та Дмитро Костюк.

За словами парламентаря Олексія Гончаренка, голосування за постанову про створення ТСК відбудеться сьогодні, 22 травня, під час засідання Верховної Ради.

Вчора, 21 травня, роботу парламенту призупинили через те, що депутати двох фракцій заблокували трибуну, вимагаючи внесення на голосування законопроекту щодо заборони УПЦ МП та створення ТСК щодо фортифікацій і дронів.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Трагічна подія, що сталася в Донецькій області, потрясла всю країну. В дорожньо-транспортній пригоді загинула військовий кореспондент телеканалу Freedom, Анастасія Волкова, яка протягом багатьох років неустанно працювала на передовій і віддавала своє життя заради правдивого відображення подій в зоні конфлікту.

Анастасія Волкова відзначалася не лише своїм професіоналізмом, але й великою людяністю та відданістю своїй справі. Її репортажі завжди були чіткими, об'єктивними і достовірними. Вона була не лише свідком подій, а й активним учасником життя на передовій, намагаючись допомогти тим, хто опинився у скрутній ситуації.

Смерть Анастасії Волкової — невимовна втрата для українського журналістичного середовища та для всього суспільства. Її праця була надзвичайно важливою для розкриття правди про трагічні події, що відбуваються в зоні конфлікту. Її колеги, родина та друзі висловлюють щирі співчуття з приводу цієї непоправної втрати.

На жаль, смерть Анастасії Волкової нагадує нам про небезпеку, з якою зіштовхуються журналісти, що працюють у зонах конфлікту. Її життя стало світлим прикладом мужності, відданості і самовідданості. Нехай її пам'ять буде благословенною, і її діяльність надихатиме інших на відвагу та відданість ідеалам правди та справедливості.

Подія трапилася в місті Слов’янськ. На перехресті сталося зіткнення автомобіля Volkswagen під керуванням військовослужбовця та автомобіля ВАЗ, яким керував місцевий житель.

Після зіткнення автомобіль ВАЗ у некерованому стані збив на пішохідному переході журналістку Анастасію Волкову.

Від удару загинула Анастасія Волкова і водій автомобіля “ВАЗ”, – розповідають в правоохоронних органах.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

За словами експерта, цьогоріч Україна отримала від США 7,8 мільярда доларів для фінансування різних потреб, у тому числі для покриття дефіциту бюджету. Але в наступному році така підтримка може суттєво скоротитися.

“На наступний рік існують реальні ризики, що сума допомоги буде зменшена або навіть скасована. Це означає, що Україні доведеться шукати додаткові джерела фінансування,” — заявив Устенко в ефірі програми Вечір.LIVE.

На думку експерта, у разі дефіциту в розмірі 3-4% від ВВП український уряд може вдатися до емісії гривні. Такий крок, за його словами, дозволить тимчасово покрити бюджетні витрати, однак несе високі ризики для економіки.

“Монетизація державного бюджету, фактично, означатиме друк грошей без реального забезпечення. Це може призвести до зростання інфляції та обвалу купівельної спроможності гривні,” — підкреслив Устенко.

В умовах можливої відсутності підтримки з боку міжнародних партнерів уряду України необхідно шукати додаткові джерела для поповнення бюджету. Проте, на думку економіста, реалізувати це швидко буде важко.