Понеділок, 8 Вересня, 2025

Микола Греченюк: переможець тендерів і благородний батько принцеси Беатриси

Важливі новини

Справу ексглави Броварської РДА, який п’яним збив чотирьох людей, повернули на новий розгляд

Апеляційний суд скасував вирок колишньому голові Броварської районної державної адміністрації Павлу Майбоженку, якого визнали винним у скоєнні ДТП у стані алкогольного сп’яніння, внаслідок якого постраждали четверо осіб. Про це повідомив Офіс Генерального прокурора. Згідно з повідомленням, Київський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора та скасував вирок, винесений Броварським міськрайонним судом. Справу направлено на новий розгляд […]

Конфлікт у Піщанській громаді завершився вибухом і травмами

У ніч на 17 квітня в одному з населених пунктів Піщанської громади Вінницької області стався вибух під час конфлікту між місцевими жителями. В результаті двоє чоловіків зазнали травм. Про це повідомили в поліції Вінницької області. За інформацією правоохоронців, інцидент стався близько опівночі. Під час з’ясування стосунків між кількома чоловіками виникла бійка, під час якої вибухнув […]

В Україні планують запровадити обов’язкову накопичувальну пенсійну систему

Ключові елементи військового обліку:

Мінсоцполітики презентувало законопроєкт «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення», який передбачає запровадження обов’язкових платежів до державних або недержавних пенсійних фондів як для працівників, так і для роботодавців.

Законопроєкт передбачає зниження Єдиного соціального внеску: з 22% до 17% у перший рік, до 16% у другий і до 15% з третього року.

Обов’язковий накопичувальний внесок для працівників становитиме 1% від бази нарахування в перший рік, 2% – у другий, і 3% – у третій рік. Працівники також зможуть платити додатковий накопичувальний внесок в аналогічних пропорціях.

Для роботодавців обов’язковий накопичувальний внесок становитиме 1% у перший, 2% у другий і 3% у третій рік. З четвертого року, якщо працівник сплачує додатковий внесок, роботодавець виділяє частину єдиного внеску на накопичувальний внесок.

Самозайняті особи також мають сплачувати накопичувальні внески.

Несплата або несвоєчасна сплата внесків каратиметься штрафом у розмірі 20% від суми, не сплаченої вчасно.

В Україні загострюється криза хлібопекарської галузі: заводи на межі зупинки

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Тому існують великі ризики перебоїв із постачанням хліба в магазини, особливо в регіонах.

За словами президента Всеукраїнської асоціації пекарів і голови компанії “Київ Хліб” Юрія Дученка, ще з весни почали розганятися ціни на борошно. У підсумку вони підвищилися вже на 50%. Якщо у квітні пекарі купували борошно по 10 гривень за кілограм, то зараз змушені платити вже по 15 гривень. Очікується, що восени цінники на борошно злетять до 16 тисяч.

Крім того, борошномелам у липні масово відключали електроенергію, тож вони були змушені працювати на генераторах, що сильно вдарило по собівартості продукції.

“Борошняна” частка в собівартості хліба простих рецептур, за оцінками Дученка, сягає 40%.

Але, крім борошна, дорожчають й інші складові (цукор, соняшникова олія, пакувальні матеріали тощо). Скажімо, за сировинною групою (крім борошна) зростання цін від початку року перевищило 20%.

Водночас хліб у червні, за даними Держстату, зріс у ціні лише на 1,1%.

“Більшість основних виробників хліба і в червні, і в липні спрацювали в мінус або, в кращому разі, в нуль”, – каже Дученко.

Державного регулювання цін на хліб в Україні вже немає. Але, як розповіли “Стране” на одному з хлібозаводів, є вимога роздрібних мереж – підвищувати цінники не більше ніж на 5% на місяць.

Тому ставити вищі цінники хлібопекарі просто не можуть.

При цьому, за розрахунками Дученка, з урахуванням збільшених витрат хліб уже найближчим часом має подорожчати на 15-20%.

“Крім борошна, є ще безліч інших чинників, які впливають на собівартість. У нас зросли витрати на персонал, оскільки багатьох чоловіків мобілізують, доводиться підвищувати зарплати. Дорожчає також логістика. Ми ж, виходить, навіть не на крок, а на кілька кроків відстаємо від реалій ринку. Тому заганяємо себе в мінуси. Так триває з місяця в місяць, і перекривати касові розриви вже просто нічим. Альтернативи такі, що вже до вересня буде нічим розраховуватися з постачальниками і платити людям зарплати”, – розповідає керівник одного з регіональних хлібозаводів.

При цьому хліб в Україні залишається локальним продуктом. Тобто, якщо в місті зупиниться хлібозавод, почнуться перебої з хлібом і в місцевому роздробі, і в сусідніх селах.

“Ситуація на сьогодні така, що питання навіть не в тому, за скільки буде хліб, а в тому, чи буде він узагалі”, – каже керівник хлібозаводу.

Він також розповів, що багато замовників, особливо державних, не розраховуються вчасно за поставлений хліб. Зокрема, за постачання для армії заборгованість може сягати 4 місяців.

Чому Україна не може виробляти власні ракети

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Українська “принцеса”: як депутат із Закарпаття став “королем” тендерів

У 2015 році, коли Микола Греченюк обіймав посаду депутата сільської ради від Партії регіонів, його родичі та близькі отримали щонайменше чотири земельні ділянки в Підвиноградові. Цим вони скористалися, реалізуючи своє право на безкоштовне отримання землі, яке гарантується кожному українцю Конституцією. За рішенням сільської ради земельні ділянки отримали Беатриса Миколаївна Греченюк (дочка), Михайло Васильович Греченюк (брат), Михайло Михайлович Крайнер (за даними ЗМІ, водій Греченюка), та Маріанна Олександрівна Крайнер (дружина водія Греченюка). Судові процеси з приводу виділення цих земельних ділянок тривали до 2021 року, але зазначені особи відстояли своє право на землю. Сам Микола Греченюк володіє у Підвиноградові чотирма земельними ділянками та будинком. Його дочка, Беатриса, має загалом три ділянки та власний маєток. Крім того, крім того, що Микола Греченюк є власником ФОПу, він є засновником ТОВ “Лігаспецбуд”, якому також пощастило із тендерами. За даними “Прозоро”, ця фірма приймала участь щонайменше в 124 конкурсах і загалом виграла підрядів на суму близько 370 мільйонів гривень. Хоча ці суми не є надто великими порівняно з іншими учасниками тендерних закупівель, це не заважає Беатрисі Греченюк жити розкішним життям зараз. Вона активно демонструє свою розкіш на своїй сторінці в Instagram, не відстаючи від своїх подруг, серед яких сестра опального розкрадача армії Романа Гринкевича – Ольга, та колишня дружина народного депутата від “Слуги народу” Миколи Тищенка Алла Барановська. Чоловіком Беатриси є також відома особистість. Андрій Петьовка – син народного депутата Василя Петьовки, який є двоюрідним братом іншого нардепа Івана Балоги. Навіть з відомою ненавистю між родинами Петьовки і Балоги, обидві родини продовжують активно управляти своїм рідним краєм. У 2008 році Мукачівська міська рада передала в оренду компанії дружини Петьовки найвідоміший замок Закарпаття “Паланок”. Ймовірно, що Беатриса Греченюк також має у ньому свої власні приміщення, як “справжня принцеса”. На своїй сторінці в Instagram донька Греченюка також заявляє, що вона дизайнер інтер’єрів. Вона навіть демонструє свій дім підписникам, де каже, що сама зробила дизайн. Ще одним бізнесом Беатриси є ресторан “Darlin’ restobar” в Мукачевому, де в меню представлені розкішні страви, такі як філе міньйон з фуа-гра та дорогі вина.

У 2015 році чоловік Беатриси, Андрій Петьовка, відомий своїм автобізнесом та нещодавньою невдалою спробою політичного руху від партії “Рідне Закарпаття”, знову опинився у центрі уваги. У червні 2022 року, у період загострення війни Росії проти України, батько Беатриси, нардеп Василь Петьовка, намагався отримати перепустку на виїзд за кордон для свого сина протягом трьох місяців. Прохання було підкріплене заявою, що Андрій є волонтером від Благодійного фонду “Наша паляниця”. До списку осіб, для яких нардеп просив дозвіл, входив і Микола Греченюк, ймовірно, сват Василя Петьовки. Національне агентство з питань запобігання корупції розробило адмінпротокол у зв’язку з цим, але після того, як було запевнено, що син та сват повернулися в Україну після волонтерської діяльності, претензій до них більше не висувалося.

У липні 2022 року, коли діяли вищезгадані перепустки, Беатриса Греченюк народила дочку, що може призвести до припущень, що запит на виїзд за кордон не був пов’язаний з волонтерством, а скоріше із покупкою подарунків на родинне свято. Але, за даними з Instagram, в вересні 2023 року Беатриса разом з дочкою, можливо, і з чоловіком, відпочивала в Італії. Їхній відпочинок не був просто у готелі, а в справжньому палаці. Вихідці з Закарпаття завжди мали слабкість до розкошів, позолоти та інших подібних розшуканих речей. Але те, що можна побачити на сторінках соціальних мереж дочки колишнього сільського депутата та дружини сина нардепа, може вразити навіть найбільш відомих світських левиць світу. Це викликає питання, чи не є ці розкішні екстравагантності наслідком контрабанди, яка через Закарпатську область завозиться тоннами, адже саме Закарпаття лідирує серед областей України за поставками недекларованих товарів.

Згідно з викладеним у статті, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, розкрито низку складних зв’язків між впливовими особами на Закарпатті та їхнім впливом на рішення місцевих органів влади. Наприклад, виявлено, що нардеп Василь Петьовка мав змогу отримати дозвіл на виїзд за кордон для свого сина завдяки впливу на керівництво Закарпатської обласної військової адміністрації.

По-друге, стаття викликає питання щодо походження розкішних речей та подорожей, які демонструє дочка колишнього сільського депутата та дружина сина нардепа в соціальних мережах. Це може вказувати на можливу причетність до контрабанди, особливо враховуючи статус Закарпатської області як лідера з поставок незадекларованих товарів.

Крім того, стаття свідчить про те, що впливові особи на Закарпатті часто використовують свій статус та зв’язки для досягнення своїх особистих цілей, включаючи отримання вигідних державних контрактів та інших переваг.

У цілому, стаття розкриває складну мережу впливу та корупції на місцевому рівні на Закарпатті, що потребує уваги та подальшого розслідування з боку відповідних органів влади.

Останні новини