Мистецтво дарувати особливі емоції: чому це справді має значення

Козацьких гетьманів зазвичай уявляють як постатей із булавою, очільників переможних походів та творців державних традицій. Проте політична історія України XVII–XVIII століть значно складніша за романтизовані образи підручників і літературних переказів. Це була епоха, що більше нагадувала напружений політичний трилер, наповнений боротьбою за вплив, швидкими змінами союзів, втручанням великих держав і драматичними поворотами, які визначали долю козацької державності.

У цей період козацька старшина жила в умовах постійного протистояння між внутрішніми амбіціями та зовнішніми імперськими інтересами. Після визвольної війни Богдана Хмельницького на українські землі з різних боків впливали Річ Посполита, Московське царство, Османська імперія та Кримське ханство, кожне з яких прагнуло підкорити або принаймні контролювати територію Гетьманщини. Гетьмани, обираючи шлях між цими силами, мусили вести тонку дипломатичну гру, де кожне рішення могло зміцнити владу або ж завершитися поразкою, вигнанням чи навіть смертю.

палацових переворотів,

замовних убивств,

інформаційних кампаній,

змов старшини,

інтриг іноземних держав,

отруєнь та розстрілів,

шпигунства та таємних агентів сусідніх імперій.

Історик Кирило Галушко зазначає, що українська політична еліта того часу жила в умовах, коли “зрада була звичайною стратегією виживання”.

Одним із яскравих прикладів стала змова проти Івана Виговського після Гадяцької угоди 1658 року. Попри спроби Виговського вирвати Україну з-під московського контролю, старшина звинуватила його у “служінні полякам”. У 1664 році гетьмана заарештували та стратили пострілом за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, який пішов на васальні відносини з Москвою, загинув у 1668 році під час зустрічі з Петром Дорошенком. Замість переговорів відбулася кривава розправа, що, за однією з версій, була частиною московської політичної гри.

У 1687 році відбувся перший український “двірцевий переворот”: гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської підтримки на користь Івана Мазепи, звинувачуючи його у зраді та амбіціях, попри відсутність реальних доказів. Самойловича заслали до Сибіру.

XVIII століття стало часом отруєнь, таємних вбивств, московських спецоперацій та суперництва серед козацької старшини. Навіть Іван Мазепа став жертвою масштабної інформаційної кампанії Москви: фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини були спрямовані на дискредитацію гетьмана.

Уроки Гетьманщини важливі й сьогодні. Політична боротьба того часу демонструє, що інтриги, фейки, змови та агентурні ігри були невід’ємною частиною української політики, а зовнішній тиск і маніпуляції залишаються актуальними і для сучасної держави.

Високий антикорупційний суд (ВАКС) ухвалив рішення щодо екс-садовця Міноборони Олександра Лієва, який був підозрюваний у зловживанні владою під час закупівлі боєприпасів для Збройних Сил України на суму майже півтора мільярда гривень. Після затримання Лієва і його тримання під вартою на заставі в розмірі 50 мільйонів гривень, суд ухвалив рішення про його звільнення під особисте зобов'язання.

Адвокат Назар Кульчицький повідомив про це у коментарі для "Суспільного". Відзначено, що під час розгляду справи відсутності прокурора було зазначено, і справу проти Лієва повернули до Національної поліції. Національне антикорупційне бюро (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) не змогли знайти достатніх доказів щодо підозр до Лієва у зловживанні владою.

Суддя Ярослав Шкодін під час засідання зазначив, що якщо САП не бачить складу злочину, то як його може побачити суд. Відзначено, що Лієв залишився без запобіжного заходу через закінчення терміну тримання під вартою, а саме — 8 квітня. Нове розглядання клопотання щодо зміни запобіжного заходу 17 квітня було відхилено згодою обвинувачення.

• Високий антикорупційний суд (ВАКС) ухвалив рішення щодо екс-садовця Міноборони Олександра Лієва, який був підозрюваний у зловживанні владою під час закупівлі боєприпасів для Збройних Сил України на суму майже півтора мільярда гривень.

• Суд ухвалив рішення про звільнення Лієва під особисте зобов'язання, враховуючи відсутність достатніх доказів щодо підозр до нього у зловживанні владою, зазначених Національним антикорупційним бюро (НАБУ) та Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП).

• Відзначено, що прокурор був відсутній під час розгляду справи, і справу проти Лієва повернули до Національної поліції.

• Лієв залишився без запобіжного заходу через закінчення терміну тримання під вартою, а саме — 8 квітня.

• Нове розглядання клопотання щодо зміни запобіжного заходу 17 квітня було відхилено згодою обвинувачення.

Отже, судовий процес у справі Лієва відзначається відсутністю конкретних доказів щодо його вини, що спричинило рішення суду про звільнення під особисте зобов'язання.