На Черкащині прокурору повідомили підозру у шахрайстві

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

За словами Маші, вона та її син не встигли взяти нічого з собою, коли почалися вибухи. Ведуча описала, як вони прибігли в укриття, майже босі, серед людей, які вже були підготовлені — з карематами, рюкзаками, водою, ковдрами та спальниками. Єфросиніна зізналася, що відчувала себе як “новачок в класі” серед досвідчених людей.

Маша розповіла, як намагалася відволіктися від стресу, разом із сином розглядаючи карту руху ракет і виливаючи свої негативні емоції в бік Росії. Вона написала в Instagram: “Ми бажали Росії горіти в пекучій лаві на кілька поколінь вперед.”

Зараз Маша Єфросиніна виховує сина наодинці, адже її чоловік Тимур Хромаєв служить в ЗСУ. Їхня донька Нана навчається за кордоном.

Після оприлюднення спільної американсько-російської ініціативи щодо припинення війни в Україні в європейському політичному просторі дедалі частіше з’являються порівняння із драматичними подіями 1939 року. Аналітики, історики та журналісти проводять чіткі паралелі між сучасними домовленостями великих держав і тим, як у минулому вони вже намагалися перерозподілити сфери впливу на континенті без урахування інтересів менших країн.

Оглядач Bloomberg Марк Чемпіон наголосив, що новий план, запропонований Вашингтоном і Москвою, нагадує логіку пакту Молотова–Ріббентропа — угоди, яка фактично поділила Східну Європу між двома тоталітарними режимами та відкрила шлях до вторгнення нацистської Німеччини в Польщу. На його думку, сьогоднішня ситуація демонструє таку саму тенденцію: великі держави ухвалюють стратегічні рішення, що прямо зачіпають інтереси України, при цьому не включаючи її до ключових переговорних процесів.

Європейський проєкт будувався як антипод воєн між своїми — саме за це ЄС отримав Нобелівську премію миру у 2012 році. Але у сфері оборони блок системно перекладав відповідальність на НАТО, тобто на США. У результаті, пояснює Чемпіон, нинішній ЄС нагадує футболіста, якого змушують зіграти в регбі: наявних інструментів для силової дипломатії не вистачає.

Втім, Європі, на думку оглядача, доведеться зробити стрибок у невідоме. Розв’язання він бачить поза межами інституцій ЄС — через коаліції країн, які готові діяти швидше й рішучіше. Приклади вже з’являються: Велика Британія очолює Об’єднані експедиційні сили з десяти північних держав; існує Північно-Балтійська вісімка, а Лондон та Париж разом формують коаліцію для майбутньої миротворчої місії в Україні. Дослідник Фінського інституту міжнародних відносин Ніклас Гельвіг вважає таку фрагментарність не хибою, а, можливо, навіть перевагою — адже ключові регіональні гравці, зокрема Британія, Норвегія та Туреччина, не входять до ЄС.

Європа, підкреслює Чемпіон, повертається в реальність історії після кількох десятиліть «утопічного перепочинку». Її першочергове завдання — переозброєння і формування спільної позиції щодо загроз. Але в історії континент об’єднувався лише тоді, коли небезпека ставала очевидною та екзистенційною: як під час Холодної війни чи протидії Османській імперії у XVII столітті.

На думку оглядача, сьогоднішній виклик для європейських лідерів — знайти спосіб одночасно зберегти мир усередині блоку та виробити силу зовні, щоб протистояти Росії та не дозволити їй нав’язати сценарій, схожий на той, що був узгоджений між Москвою і Берліном у 1939 році.

Європейські медіа нагадують, що ці процеси розгортаються на тлі поглиблення контактів між США та Росією, а також погроз Вашингтона обмежити підтримку Києва. За оцінками New York Post, фінансування української оборони упродовж чотирьох років коштуватиме Європі значно дешевше, ніж наслідки капітуляції перед Кремлем. Bloomberg своєю чергою пише, що багато європейських країн уже готуються стримувати Росію самостійно — інвестують у збройову промисловість і проводять навчання без участі США.