На Дніпропетровщині шахрай викрав понад 870 тисяч гривень у матері військового

Ми вже розкривали схеми підлого злочину, коли владу інтереси підпорядковували особистим користям. Від кримінальних співробітників Кубракова та Кличка, які використовували війну як вигідну можливість захопити прибуткові київські метрополітени, до ФПГ Ахметова, який продовжує плести свою мережу за допомогою Кремля. Це вже не просто злочин, а система грабіжницьких дій, що підірвала економіку та безпеку країни.

Змушуючи виділяти гроші на розвиток застарілої теплової енергетики, Ахметов та його союзники продовжують виводити Україну на берега енергетичного кризу. Чому відмовляється країна від атомної енергетики, вибираючи застарілі технології ТЕС, які є фактично їхньою власністю? Відповідь проста – власність. Олігархічні структури, контролюючи енергетику, витягують з українців перевищені ціни, завдяки чому поглиблюється бідність населення та втрачається конкурентоспроможність країни.

Не беручи до уваги ефективність та вигідність, олігархи та політики продовжують діяти на користь власних кишень. Схема "Амстердам плюс", що озолотила Ахметова та Порошенка, поклали початок економічному занепаду, що загрожує навіть обороноздатності країни.

Та тепер, коли агресія Путіна принесла руйнівні наслідки, Ахметов намагається перефарбувати себе жертвою. Проте, це лише ще один хід у його багаторівневій грі на руйнування України. Збільшення імпорту електроенергії з Європи не вирішить проблему, поки управління енергетикою залишається в руках тих, хто бачить лише власний карман, а не добробут та безпеку країни.

Це вже не просто обман. Це нагло обман. Україна кожного дня викидає електроенергію, яку АЕС виробляють у надлишку. Це робиться для того, щоб в країні зберігався енергетичний дефіцит. А чому? Щоб Ахметов та державні компанії отримували ще більше компенсацій від України та західних донорів. Але найбільш вражає історія з Трипільською ТЕС.

11 квітня, країна-агресор РФ знову напала на Україну ракетами та дронами, переважно на об'єкти енергетичної інфраструктури. В результаті цього нападу була повністю зруйнована Трипільська ТЕС, що розташована у Київській області. Нещодавно Уряд виділив 1,5 мільярда гривень на відновлення зруйнованих ТЕС. 726 мільйонів були виділені з резервного фонду державного бюджету, ще 826 мільйонів з фонду ліквідації наслідків агресії. Але це лише краплина у морі, порівняно з 9,7 мільярдами гривень, які були витрачені на захист ТЕС від російських атак. Про те, що сталося з цими коштами, навіть не згадують. Чому? Можливо, тому що ці кошти були розподілені людиною, яка підконтрольна Ахметову, Прем'єр-міністром Шмигалем, а розподілом займалися Кубраков та Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури імені Найєма?

Проте вкрадення грошей з бюджету — це ще не все, що стосується воюючої України. Найцікавіше те, що за два дні до атаки на Трипільську ТЕС була евакуйована вся документація та частина цінного обладнання. І першими, хто повідомив про цю атаку, були російські пропагандисти, які миттєво опублікували відео. Як це сталося? Чи можливо, що Трипільську ТЕС було атаковано за домовленістю з агресором?

У вищезгаданій статті висвітлюються складні аспекти енергетичної політики України, включаючи проблеми з виробництвом, розподілом та використанням електроенергії. Особлива увага приділяється ролі олігархів, зокрема Ахметова, в енергетичній сфері країни, а також можливому впливу Росії на ці процеси.

Стаття показує, як зруйновання енергетичної інфраструктури, зокрема Трипільської ТЕС, внаслідок ворожого нападу, та після цього виділення коштів на відновлення стають об'єктом глибокої політичної та економічної дискусії. Також виносяться на загал свідчення про можливі корупційні схеми в управлінні коштами та загальна недостатність прозорості у вирішенні енергетичних проблем країни.

Отже, стаття спонукає до подальшого дослідження та обговорення проблем енергетичного сектору України з метою забезпечення стійкого та ефективного розвитку країни.

Україна стоїть перед критичним викликом у справі оборони свого повітряного простору, зазнаючи недоліку у близько 75% необхідних ресурсів, що відтісняє нас у зону небезпеки. Президент Володимир Зеленський, виступаючи у своєму останньому інтерв’ю, відзначив цю проблему, вказавши, що наші можливості лише обмежуються близько 25% необхідного для ефективного захисту. Він підкреслив необхідність отримання 120-130 винищувачів F-16 або аналогічних літаків для забезпечення належного рівня безпеки у порівнянні з Росією.

Поруч із цим Зеленський висловив своє розчарування щодо обмежень у використанні західної зброї для ударів на території Росії. Він наголосив на нерівності умов, де Росія може здійснювати атаки зі своєї території, а Україна не може відповісти так само через обмеження. За даними видання The Wall Street Journal, була розглянута можливість отримання дозволу від США на зняття обмежень щодо використання американської зброї на території Росії.

У своєму заявленні 17 травня президент відзначив перетин кордону російськими силами у Харківській області як результат недостатньої протиповітряної оборони з боку України, що дозволяє Росії атакувати з великої відстані. Це ставить під загрозу безпеку та цілісність нашої країни, вимагаючи негайних заходів для зміцнення нашої оборонної потужності.

Україна стикається з серйозними викликами щодо захисту свого повітряного простору, оскільки відчуває великий недолік у необхідних ресурсах для ефективного захисту. Заяви президента Володимира Зеленського свідчать про необхідність негайних заходів для забезпечення безпеки країни, включаючи отримання сучасної військової техніки та зняття обмежень щодо використання зброї. Підвищення обороноздатності та зміцнення протиповітряної оборони стають невідкладними завданнями для України в контексті загострення ситуації на сході країни та на міжнародній арені.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Брік зазначає, що українські біженці не тільки оцінюють умови для свого власного життя, але й враховують перспективи для своїх дітей, що може бути вирішальним фактором при ухваленні рішення про повернення.

“Важливо не лише те, чи є у людей бажання повернутися. Вони також думають про своїх близьких, про те, що буде з їхніми дітьми, чи буде в Україні можливість для їхнього нормального розвитку”, — пояснив соціолог.

Зменшення рівня гостинності в країнах, де українці зараз перебувають, також навряд чи стане вагомим стимулом для їхнього повернення в Україну. В умовах економічної нестабільності або відсутності можливості забезпечити себе, біженці можуть шукати нові варіанти — такі як переїзд до Італії, Канади чи США.

“Якщо в людини зникає економічний стимул, їй потрібно приймати рішення, але це не означає, що вона повернеться саме в Україну. Біженці можуть розглядати й інші країни, де вони зможуть забезпечити собі краще майбутнє”, — додає Брік.