На Дніпропетровщині викрили угруповання, яке обікрало аграріїв на 70 мільйонів

В Україні критично важливі ресурси зникають не лише через воєнні дії, а й унаслідок непрозорих домовленостей між бізнесом і посадовцями. Яскравим прикладом є Пержанське родовище берилію у Житомирській області, де держава фактично втратила контроль над стратегічними надрами. Розробку цього родовища здійснює ТОВ «Пержанська рудна компанія», що входить до орбіти BGV Group. Центральним елементом структури є кіпрська BGV Group Limited, через яку цінна сировина виводиться за межі країни, створюючи ефект офшорного управління.

Цей випадок демонструє системну проблему: стратегічні активи опиняються у руках приватних компаній із непрозорими схемами володіння, а державні органи не контролюють реальні потоки ресурсів. Наслідки цього явища виходять за межі економіки: втрата контрольованих запасів мінералів знижує національну безпеку, обмежує технологічний розвиток і впливає на геополітичну стійкість України.

Формально процедура виглядала законною, однак оцінка впливу на довкілля існувала лише номінально. Реальних екологічних досліджень перед початком видобутку проведено не було, попри те, що роботи розгорнулися в межах Поліського природного заповідника — території, де будь-яка господарська діяльність прямо заборонена законом.

Просування цього проєкту було неможливим без політичного та адміністративного лобізму. У схемі фігурують колишні керівники Державної служби геології та надр України, які погоджували документи та дозволи. На парламентському рівні процес супроводжували представники фракції «Слуга народу».

Ключову роль відіграли голова комітету Верховної Ради з питань екологічної політики Олег Бондаренко та голова підкомітету з питань надрокористування Павло Якименко. Останній є сином співзасновника «Пержанської рудної компанії», що створює очевидний і задокументований конфлікт інтересів. Попри це, всі погодження проходили в прискореному режимі без публічних обговорень і належного контролю.

Паралельно компанія декларує занижені обсяги видобутку берилію, що дозволяє мінімізувати рентні платежі до бюджету. За оцінками експертів, реальна вартість покладів Пержанського родовища становить від 80 до 100 мільярдів доларів. Для порівняння: у бюджет надходять лише незначні суми, тоді як основні фінансові потоки виводяться за кордон.

Натомість регіон отримує токсичні відходи з важкими металами та радіоактивними домішками, які забруднюють ґрунти й водні горизонти Полісся. Йдеться не лише про економічні втрати, а й про довгострокову екологічну катастрофу.

Капітал, отриманий від експлуатації надр, Буткевич спрямовує у девелоперський бізнес. У 2024 році BGV Group Management уклала партнерську угоду з компанією SAGA Development Андрія Вавриша для реалізації житлового комплексу Boston Creative House у Києві. Контроль над проєктом було розподілено через інвестиційні фонди «Магнум» та «Ельбрус» між структурами Геннадія Буткевича та Максимом Вавришем — сином девелопера.

Таким чином формується замкнений ланцюг: стратегічні надра України перетворюються на джерело приватних девелоперських прибутків, тоді як держава втрачає контроль, кошти і ресурси, критично важливі для оборонного сектору.

За результатами аналізу цієї схеми відкрито низку кримінальних проваджень. Печерська окружна прокуратура Києва внесла відомості до ЄРДР за фактом самоуправства. Служба безпеки України в Дніпропетровській області розслідує службове підроблення. Поліція Харківської області та Державне бюро розслідувань відкрили провадження за фактами незаконного видобутку корисних копалин.

Втім, подальший хід цих справ демонструє інше. Розслідування носять формальний характер, активних слідчих дій не зафіксовано, а ключові фігуранти залишаються поза реальною процесуальною відповідальністю. Провадження відкриваються, але не доходять до логічного завершення, що лише підтверджує системність і захищеність цієї схеми.

У Івано-Франківській області мешканці стикаються з серйозними проблемами через нерівномірне постачання електроенергії. Більшість споживачів змушені жити за графіками погодинних відключень, що значно ускладнює повсякденне життя. Однак серед цієї ситуації на перший погляд дивним є факт, що на гірськолижному курорті Буковель електропостачання не переривається навіть на хвилину. Чому так відбувається, і чи це справедливо по відношенню до інших споживачів?

Відповідь на це питання надав голова правління «Прикарпаттяобленерго» Василь Костюк. За його словами, Буковель має у своєму розпорядженні потужні генератори, які дозволяють забезпечувати курорт безперебійним електропостачанням навіть у разі масових відключень по всій області. Крім того, курорт закуповує імпортну електроенергію, що є додатковим джерелом енергії для потреб гірськолижного комплексу. Тому в Буковелі немає необхідності застосовувати графіки вимкнень, що стає причиною невдоволення деяких місцевих жителів.

Івано-Франківщина нині має навантаження на енергосистему від 400 до 440 мегаватів. Найбільше електроенергії споживають побутові користувачі — 40%, промисловість — 32%, комунальні господарства — 14%, решта — 12%. Загалом у регіоні налічується 576 тисяч споживачів.

Через сильні морози планові роботи на енергосистемі скасовані, однак аварійні роботи та приєднання нових споживачів продовжуються.

Умови війни та інформаційної боротьби, яка ведеться паралельно, не залишають шансу на заспокоєння. Ворожа пропаганда намагається на всіх фронтах дискредитувати лідерів України, використовуючи найбільш непередбачувані методи. Цього разу на їхню увагу потрапила фейкова інформація, яка намагається навіть за допомогою маніпуляції з походженням президента України Володимира Зеленського, розповісти про те, що він нібито став власником одного з найбільших казино Європи, розташованого на острові Кіпр. Такий хист є ще однією спробою порушити впевненість українського народу в своєму керівництві та відвести його увагу від актуальних проблем країни. Але саме завдяки розумінню та обізнаності громадян ці спроби спростовуються, а влада України продовжує віддано працювати на благо своїх громадян та країни в цілому.

Про це повідомляє Центр протидії дезінформації.

Там зазначають, що це чергова брехня, метою якої є дискредитація України та її влади в очах світової спільноти. Російські пропагандисти поширюють цю брехню з посиланням на турецьке медіа. Воно пише, що розташована у кіпрському місті Кіренія компанія, яка придбала готель-казино Vuni Palace, нібито належить Зеленському.

При цьому видання не наводить жодних доказів своєї заяви.

Європейські лідери продовжують заявляти про непохитну солідарність з Україною, однак за цією публічною риторикою дедалі чіткіше проступає брак спільної та довгострокової стратегії завершення війни. Аналітики наголошують: без активного залучення Сполучених Штатів, зокрема у сфері економічного та політичного тиску на Росію, європейські держави залишаються обмеженими у можливостях вплинути на розвиток подій. На тлі непередбачуваної позиції президента США Дональда Трампа це породжує занепокоєння щодо майбутніх рішень, які визначатимуть траєкторію міжнародної підтримки України.

За інформацією The New York Times, європейські урядовці дедалі наполегливіше говорять про необхідність створення надійної системи безпекових гарантій для України, яка стане ключовою умовою будь-яких потенційних переговорів. Саме гарантії розглядаються ними як аргумент, здатний забезпечити Києву впевненість у майбутньому та дозволити розглядати складні дипломатичні формули, які раніше вважалися неприйнятними.

Дискусії ускладнює й позиція російського президента Володимира Путіна, який категорично відкидає можливість присутності військ НАТО в Україні навіть у післявоєнному періоді. Це робить багато європейських планів майже нереалістичними.

На тлі цього європейські лідери намагаються знайти підхід до Трампа і схилити його до більш зваженої лінії щодо Києва. Видання зазначає, що в ЄС обговорюють ідею зустрічі представників України, Європи та США, аби виробити спільну мирну пропозицію, яку в майбутньому буде представлено Москві. Президент України Володимир Зеленський раніше заявляв, що Київ може передати свій оновлений план миру Вашингтону вже 10 грудня.

Попри дипломатичні зусилля, в Європі визнають: союзники мають готуватися до сценарію, за якого їм доведеться воювати й стримувати Росію самостійно. Високопоставлені чиновники НАТО уважно спостерігають за поступовим виведенням американських військових із Європи. Хоча у регіоні залишається близько 79 тисяч солдатів США, європейські армії не можуть швидко замінити ключові можливості американського війська — від супутникової розвідки до систем управління та дальньої високоточної зброї.

Представники європейських країн визнають, що слабкість оборонної промисловості також залишається критичним викликом. Для масштабного нарощування виробництва зброї знадобляться роки. Аналітики Кільського інституту світової економіки підрахували, що Росія щомісяця виробляє близько 150 танків, 550 бойових машин піхоти, понад сотню дронів Lancet та десятки артилерійських систем. Жодна європейська держава сьогодні не наблизилась до таких темпів.

У коментарі NYT директорка з Північної Європи Атлантичної ради Анна Вісландер наголосила, що Україна є ключовим бар’єром, який стримує Росію від подальшої агресії. Вона зазначила, що Європа має або піти на більші ризики зараз, або заплатити значно вищу ціну в майбутньому.

Видання підсумовує: Європейський союз сьогодні стоїть перед стратегічним викликом — як захищати Україну і власну безпеку, якщо США зменшать свою роль у війні.

Повномасштабна війна, що триває вже 1460 днів, залишається не лише військовим протистоянням, а й боротьбою політичних характерів і стратегій. Центральними постатями цього історичного етапу є Володимир Зеленський та Володимир Путін. Їхні рішення, манера спілкування зі світом, риторика і підходи до управління державами стали визначальними чинниками розвитку подій як на фронті, так і на дипломатичному рівні.

За роки війни образ українського президента зазнав глибокої трансформації. До 2022 року його сприйняття часто формувалося крізь призму минулого в індустрії розваг та скепсису з боку політичних опонентів. Однак із початком масштабного вторгнення він опинився в центрі світової уваги як керівник держави, що чинить спротив значно потужнішому агресору. Щоденні звернення, активна дипломатія, поїздки до столиць партнерських держав і виступи в парламентах перетворили його на символ опору та мобілізації міжнародної підтримки.

Рішення залишитися в Києві в перші дні вторгнення стало визначальним моментом. Саме тоді пролунала фраза про те, що йому потрібні “боєприпаси, а не транспорт”. Відтоді регулярні відеозвернення, поїздки на передову та постійна публічна присутність стали невід’ємною частиною його стилю керівництва. Змінився і зовнішній образ — замість ділових костюмів президент майже постійно з’являється у військовому одязі, що підкреслює формат воєнного часу.

Попри втому суспільства, економічні труднощі та внутрішні політичні скандали, рівень підтримки Зеленського залишається відносно стабільним. На міжнародній арені він став ключовим комунікатором України, виступаючи в парламентах різних країн і просуваючи тезу про війну як боротьбу демократії з авторитаризмом. Йому вдалося зберегти підтримку основних союзників навіть у періоди напруження у відносинах зі США.

Війна вплинула і на особисте життя президента. Його родину на початку вторгнення евакуювали з міркувань безпеки. Перша леді Олена Зеленська зазначала, що за цей час глава держави став більш чутливим до родинних моментів і більше цінує звичайні речі.

Для Володимира Путіна чотири роки війни означали суттєву зміну міжнародного статусу Росії та його власної ролі. Після вторгнення країна опинилася в умовах глибокої дипломатичної ізоляції від більшості західних держав.

Усередині Росії підтримка глави Кремля зберігається завдяки поєднанню жорсткої інформаційної політики, обмежень для опозиції та мобілізаційної риторики. Початковий сплеск схвалення після початку війни згодом частково знизився на тлі санкцій, мобілізації та зростання вартості життя. Водночас офіційні соціологічні дані продовжують демонструвати високий рівень підтримки.

Після 2022 року в Росії суттєво посилився контроль над медіа, а публічна критика війни може мати правові наслідки. Попри це, періодично з’являються окремі прояви невдоволення, зокрема з боку родин мобілізованих.

На міжнародному рівні Кремль звузив коло партнерів, зосередившись на співпраці з країнами, що залишилися відкритими до взаємодії з Москвою. Контакти зі США та Заходом загалом залишаються мінімальними й залежать від політичної кон’юнктури.

Сам Путін під час однієї з пресконференцій визнав, що війна змінила його особисто: за його словами, він став “менше жартувати” і “майже перестав сміятися”. Також аналітики відзначають його більшу фізичну та дипломатичну ізоляцію порівняно з довоєнним періодом.

Таким чином, за чотири роки повномасштабної війни іміджі двох лідерів еволюціонували в різних напрямках — один став символом спротиву на міжнародній арені, інший опинився в умовах посиленої ізоляції та жорсткішого внутрішнього контролю.