На лінії вогню: Українські морські сили вражають корабель “Комуна” у Криму

У відкритих електронних деклараціях з’явилися відомості про суттєві майнові та фінансові надходження директора комунального підприємства Одеської обласної ради «Регіональний офіс міжнародного співробітництва в Одеській області» Олександра Шеки. Згідно з оприлюдненими даними, посадовець отримав грошовий подарунок у розмірі 700 тисяч гривень від своєї матері — Лариси Шеки, яка обіймає посаду начальниці управління фінансово-господарського забезпечення департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації.

У декларації зазначено, що фінансова допомога надійшла у формі дарунка від близького родича, що передбачено чинним законодавством і підлягає обов’язковому декларуванню. Водночас поєднання родинних зв’язків та високих посад у державних і комунальних структурах традиційно привертає підвищену увагу громадськості до таких випадків.

У родині є автомобіль KIA Sportage (2018) вартістю 813 тис. гривень. Ще один автомобіль — Mazda CX-9 (2019) — було продано 11 жовтня 2025 року за 691 тис. гривень.

Основний дохід Олександра Шеки у 2024 році склав 290 тис. гривень зарплати на посаді директора комунального підприємства. Крім того, він отримав 3 тис. грн допомоги «єПідтримка зимова». Дружина Юлія Шека отримала 10,32 тис. грн виплат на дитину від місцевого управління соцзахисту.

Сім’я має кредит у Державному фонді сприяння молодіжному житловому будівництву: станом на кінець 2024 року залишок заборгованості становив 600 тис. гривень, при цьому за рік було сплачено 37,6 тис. грн основної суми боргу.

Мати Олександра, Лариса Шека, задекларувала дохід у 966,74 тис. грн зарплати та 168 тис. гривень пенсії у 2024 році. Чоловік Лариси володіє земельною ділянкою та квартирою у Миколаївській області, а також легковим автомобілем ГАЗ 31105 (2005).

Водночас у розділі доходів за 2025 рік Лариса Шека вказала 300 тис. гривень від продажу нерухомості, однак інформації про джерело коштів у 700 тис. гривень для подарунка сину немає. Судячи з декларацій, сім’я не мала достатніх фінансових можливостей для такого подарунку.

Кабінет Міністрів України розглядає можливість продовження програми економічного планування на 2024-2025 роки. Експерти відзначають, що остаточне рішення залежатиме від багатьох факторів, включаючи загальну економічну ситуацію в країні.

Економічне бронювання в Україні все ж таки планують продовжити, але трохи пізніше — можливо, наприкінці 2024-го або на початку 2025 року, бо зараз триває мобілізація. Про це пише “РБК-Україна” з посиланням на власні поінформовані джерела.

За словами джерел, влада не відмовилася від ідеї “економічної броні”, а строки повернення до цього питання залежатиме від темпів мобілізації та ситуації на фронті.

“Ще влітку було заявлено про концепцію “воюй або працюй”, про це казали і президент, і глава уряду. Нічого з того часу не змінилося, тобто є політичне рішення. Але зараз у фокусі уваги — мобілізація, оскільки ворог тисне на фронті. Як ви уявляєте зараз сказати мобілізованим, що ухвалено рішення про бронювання, де критерієм є зарплати чи сплачені податки?”, — сказав один із співрозмовників видання.

Журналісти уточнили, що одним із варіантів “економічної броні” може бути її щомісячне продовження у разі сплати відповідного рівня податків. Тут йдеться про податок на доходи фізичних осіб.

Також джерела повідомили “РБК-Україна” про те, що економічне бронювання може бути реалізоване як через ухвалення закону у Верховній Раді, так і через постанову Кабінету міністрів.

Автори матеріалу наголосили, що наразі у владі схиляються до того, що цю норму все ж таки слід провести через парламентську залу.

“Законодавчі ініціативи є, вони зареєстровані у парламенті, але ще не було голосування навіть у першому читанні. Хоча, безумовно, у неофіційному спілкуванні нардепи обговорюють доцільність ухвалювати закон, який дозволить економічне бронювання”, — йдеться у матеріалі.

Фінансове забезпечення тимчасово окупованих територій залишається ключовим аспектом державної політики у воєнний період. Незважаючи на відсутність фактичного контролю над частиною громад, ці адміністративно-територіальні одиниці продовжують функціонувати, формуючи бюджети та плануючи відновлення після деокупації. Такий підхід дозволяє зберігати соціальну інфраструктуру, підтримувати освітні та медичні заклади, а також забезпечувати стабільність у місцевих громадах, навіть у складних умовах війни.

Бюджетне планування включає не лише поточні видатки на забезпечення базових потреб населення, але й довгострокові проєкти реконструкції та модернізації інфраструктури. Завдяки цьому громади готуються до швидкого відновлення після повернення під контроль держави. Ключовим фактором ефективності таких бюджетів є прозорість фінансових потоків та координація з центральними органами влади, що дозволяє уникнути дублювання витрат і забезпечує максимально ефективне використання наявних ресурсів.

Водночас бюджетна модель релокованих громад має суттєві обмеження. Понад 84% їхніх доходів формуються за рахунок державних трансфертів, що робить такі бюджети залежними від центральної влади. Втрата майна, землі та комунальної інфраструктури ускладнює формування власних доходів і перетворює бюджетний процес на значною мірою формальний. Попри це, до таких громад застосовується загальний механізм горизонтального вирівнювання та додаткові дотації з державного бюджету.

За останні роки видатки окремих окупованих громад суттєво зросли. У найбільших міських громадах вони вимірюються сотнями мільйонів гривень і в окремих випадках наближаються до мільярда. Для порівняння, бюджети деяких громад, що перебувають під повним контролем, мають співмірні показники. Це свідчить про значний масштаб фінансових ресурсів, які адмініструються навіть в умовах окупації.

Структура видатків у різних громадах відрізняється. Частина військових адміністрацій спрямовує переважну частину коштів на міжбюджетні трансферти, зокрема субвенції на підтримку Збройних сил України або на потреби інших громад. В окремих випадках ця стаття становить більшість бюджету. Такий механізм викликає дискусії щодо ефективності, пріоритетності та швидкості використання коштів у контексті потреб фронту.

Разом із цим значні суми витрачаються на утримання органів місцевої влади. У ряді громад видатки на управлінський апарат залишаються співмірними з показниками громад, які не зазнали окупації. Це ставить питання про можливість оптимізації адміністративних витрат, зокрема шляхом удосконалення структури військових адміністрацій. Однак будь-які зміни мають враховувати потреби внутрішньо переміщених осіб, адже в багатьох громадах значна частина бюджету спрямована саме на соціальні програми для них.

Окремою проблемою є нерівномірність доступу переселенців до послуг. У різних громадах частка видатків на соціальне забезпечення, освіту чи підтримку ВПО суттєво відрізняється. Це створює відмінності в обсязі допомоги та можливостях отримання сервісів залежно від того, до якої саме громади належить людина.

Також залишається питання прозорості. Мешканці тимчасово окупованих громад фактично обмежені у впливі на бюджетні рішення, а механізми громадських обговорень часто не застосовуються. Повнота оприлюднення даних про доходи та видатки інколи є недостатньою, що ускладнює громадський контроль і підзвітність.

Вирішення цих проблем потребує комплексного підходу: перегляду співвідношення адміністративних витрат і соціальних програм, забезпечення рівного доступу ВПО до послуг, підвищення прозорості бюджетного процесу та впровадження ефективних інструментів участі громадян. Оптимізація управлінських структур може дати економічний ефект, але вона має супроводжуватися гарантіями належного соціального захисту переселенців і збереженням спроможності громад до відновлення після деокупації.