Дякую за звернення

Петиція до президента про мобілізацію правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери набрала 25 тисяч голосів лише за 3 дні, що є виразом великого суспільного зацікавлення у вирішенні цього питання. Ініціатор петиції робить пропозицію надати право пріоритетного прийому на роботу в державні, комунальні підприємства та в правоохоронні органи демобілізованим із ЗСУ після початку повномасштабної війни.

Цікаво, що попередня подібна петиція нардепа Дубінського №22/204852-ЕП про мобілізацію депутатів і чиновників набрала необхідні голоси за 87 днів, проте лише за допомогою підтримки великих телеграм-каналів. Навіть після набору необхідної кількості голосів, петиція перебуває на розгляді президента вже 4,5 місяці, що свідчить про складність та актуальність обговорюваного питання.

Зауважимо, що якщо восени 2023 року українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, що свідчить про зростання усвідомлення громадянами важливості зазначеного заходу.

У результаті аналізу вищезгаданої статті можна зробити наступні висновки:

• Громадське зацікавлення у мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери демонструється високою активністю при підтримці відповідної петиції. За три дні вона набрала значну кількість голосів.

• Важливість зазначеного заходу підтримується історичним контекстом, зокрема, відсутністю високошвидкісного реагування на подібні ініціативи у минулому.

• Складність і довготривалість процесу розгляду схожих петицій на державному рівні підкреслює потребу в удосконаленні механізмів взаємодії громадян та влади.

• Підтримка мобілізації владних структур у контексті безпеки країни відображає нові реалії та високу готовність суспільства до активного впливу на процеси управління.

• Відзначається різке зменшення часу, необхідного для набору голосів за петиції, що свідчить про підвищену свідомість та мобілізованість громадян у вирішенні важливих питань суспільного життя.

Військово-аналітичний комітет скасував запобіжний захід щодо експосадовця Міністерства оборони Олександра Лієва, якого підозрювали у зловживанні під час укладення контрактів на закупівлю боєприпасів для Збройних Сил України на суму майже півтора мільярда гривень. Про це повідомив у своєму коментарі "Суспільному" адвокат Назар Кульчицький. Рішення суду полягало в зміні запобіжного заходу з утримання під вартою на особисте зобов'язання. Суд вирішив відпустити Лієва під особисте зобов'язання та направити його ухвалу в слідчий ізолятор. Але, як зазначив адвокат, під час засідання прокурор за невідомих причин не з'явився. Справу щодо Лієва повернули в Національну поліцію, оскільки Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) не змогли знайти достатніх доказів для підозри про розкрадання, повідомив суддя Ярослав Шкодін. "Якщо САП не бачить складу злочину, то як його може побачити суд", — прокоментував суддя. Відзначимо, що Лієва взяли під варту з заставою у 50 мільйонів гривень ще 12 лютого, але через місяць він був відпущений додому під особисте зобов'язання. Проте, ВАКС 9 квітня скасував це рішення, і, як пояснює адвокат, оскільки термін тримання під вартою закінчився 8 квітня, Лієв залишився без запобіжного заходу. 17 квітня ВАКС повторно розглянув клопотання про зміну запобіжного заходу, але за згодою обвинувачення залишив клопотання без розгляду.

Висновки щодо цієї статті можна зробити наступні:

• Згідно з рішенням Військово-аналітичного комітету, експосадовець Міністерства оборони Олександр Лієв був звільнений від запобіжного заходу, а саме відтримання під вартою, і відпущений під особисте зобов'язання.

• Суд не зміг продемонструвати наявність достатніх доказів стосовно підозри у розкраданні, що призвело до повернення справи в Національну поліцію.

• Відзначається, що у процесі судового засідання прокурор не з'явився, що може вплинути на об'єктивність судового розгляду.

• Лієва вже раніше брали під варту з заставою, але пізніше він був відпущений під особисте зобов'язання. Проте, скасування рішення щодо тримання його під вартою призвело до того, що він залишився без запобіжного заходу.

• Відмова у розгляді клопотання про зміну запобіжного заходу підтверджується згодою обвинувачення, що може мати важливі наслідки для подальшого розгляду справи.

Отже, ця ситуація підкреслює важливість забезпечення об'єктивності та правозахисту в судовому процесі, а також необхідність дотримання законності та виважених рішень у вирішенні справ.

На західному кордоні України сьогодні стикаються дві різні реальності. З одного боку, уряд активно заявляє про наміри реформувати митницю, цифровізувати всі процеси, спростити контроль та посилити боротьбу з корупцією. Здається, що країна на шляху до прозорих і ефективних митних процедур. Однак з іншого боку, водії мікроавтобусів, місцеві підприємці та активісти, які щодня стикаються з реальними умовами на кордоні, вперто стверджують, що без неофіційних «абонементів» пройти митницю просто неможливо.

Про це повідомляє видання Антикор, яке звертає увагу на те, як часто в цих розмовах виникає ім’я Олега Федоровича Будза — начальника відділу митного контролю Львівської митниці. Важливо, що ця особа не є публічним політиком, не виступає на камерах і не дає інтерв’ю, але має значний вплив на митні процеси на заході країни.

Історія набуває ще більш цікавого відтінку, якщо поглянути в документи. Декларації, які щорічно подає Олег Будз, показують картину, далеку від скромного чиновницького побуту. Це великі суми готівки в доларах і євро, автомобілі представницького класу, доходи від бізнесу дружини й навіть згадки про подарунки в мільйонах гривень. Самі по собі ці цифри не доводять порушень закону, але вони впадають в око, коли їх співставляєш з офіційними доходами сім’ї. І в цьому полягає головна інтрига: наскільки прозоро й чесно складалося матеріальне становище сім’ї Будза?

Фігура Будза довгий час залишалася в тіні, поки в телеграм-каналах і регіональних публікаціях не почали з’являтися матеріали про схеми на кордоні. Автори стверджували, що частина мікроавтобусів проходить контроль швидше і без черги, а водії платять фіксовані суми в обмін на гарантоване «зелене» вікно. Саме в такому контексті прізвище начальника відділу митного оформлення Олега Будза стало символом «митного конвеєра». Проте офіційні документи малюють куди більш стриману картину. В Єдиному державному реєстрі декларацій НАЗК чітко зафіксовано, що Олег Будз обіймає посаду в системі Львівської митниці. Його щорічні звіти відображають зарплату, кілька автомобілів, банківські рахунки й грошові активи. Ключовий момент полягає в тому, що, починаючи з 2019 року, разом із деклараціями з’явилися дані про дружину Анну Коваль, чиї доходи від підприємницької діяльності значно перевищують зарплату чоловіка.

У декларації за 2024 рік, наприклад, вказано сукупний сімейний дохід у понад 3,5 мільйона гривень, з яких 2,38 мільйона становили доходи дружини від бізнесу. Вона ж вказана отримувачем зарплати в приватній компанії «Петро Карбо Хем» у розмірі понад пів мільйона гривень. На тлі цих доходів офіційна зарплата самого Будза в 623 тисячі виглядає куди більш скромно. Але більш вражають грошові активи: готівкові 160 тисяч доларів, 90 тисяч євро і майже півтора мільйона гривень, плюс – банківські залишки. У перерахунку на гривню це понад дванадцять мільйонів, що в три з половиною раза перевищує сукупний дохід сім’ї за рік.

Особливої уваги заслуговує декларація 2021 року, де зафіксований подарунок дружині Анні Коваль у розмірі понад 1,3 мільйона гривень. Від кого був цей подарунок і на яких умовах — питання залишається без відповіді, адже декларація фіксує лише сам факт отримання коштів. Про те, що цей «подарунок» чомусь не помітили правоохоронні органи, покликані такі речі відстежувати, скромно промовчимо. Навіщо пояснювати очевидні речі? Якщо в деклараціях Будза основну увагу привертає співвідношення доходів і активів, то у випадку його дружини — це поєднання офіційних заробітків і підприємницьких надходжень. Анна Коваль вказується як співробітниця комерційної компанії і одночасно як підприємиця, чиї доходи за один лише рік перевищують два мільйони гривень. Вона також фігурує власницею або користувачкою автомобілів преміумкласу, Audi Q7 2016 року і BMW X6 2021 року, причому останній вказаний у безоплатному користуванні, що само по собі виглядає незвично й вимагає документального підтвердження. Сам же Олег Будз їздить на старенькому «пасаті», як і належить зразковому чиновнику. Принаймні так написано в декларації. Що теж залишимо без коментарів.

Крім декларацій, ім’я дружини з’явилося і в судових хроніках. У жовтні 2024 року в реєстрі судових рішень зафіксовано справу про порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження автомобілів. У телеграм-каналах цю справу прямо пов’язують з Анною Коваль, проте публічний доступ до повного тексту рішення обмежений, і тому встановити прямий зв’язок поки неможливо. Тим не менш саме згадка прізвища в судових документах посилює увагу до її ролі в сімейній історії Будза. І навряд чи «Особа_1», зазначена в тексті Постанови Галицького райсуду Львова як «потерпіла», яка їздить на BMW X6, є повною однофамілицею Анни Вікторівни Коваль. Тож сумніватися в тому, хто ж їздить на «безоплатному» BMW X6, не доводиться.

У сукупності це створює образ сім’ї, чиї фінансові можливості значно вищі за середній рівень, навіть за мірками великих підприємців. Наявність великих сум готівкової валюти, дорогих «безоплатних» автомобілів і подарунків викликає закономірні питання: наскільки прозорі джерела цих коштів і чи співвідносяться вони з офіційними доходами? Особливо, якщо подивитися на декларації Олега Будза системно. Й порівняти цифри зростання його статків по роках. У 2015 році Олег Будз прийшов на митницю бідним. А в 2025 році вже став мільйонером. Втім, дивіться самі й робіть висновки самі. Скептики скажуть: що незвичайного в тому, що дружина митника веде успішний бізнес, а сім’я заробляє легально? Формально — нічого. У деклараціях все відображено, цифри збігаються, документи заповнені. Але підозри виникають не тільки тому, що йдеться про чиновника з чутливої сфери — української митниці. Вони підживлюються репутацією самої системи, де корупційні схеми десятиліттями вважалися нормою.

Розповіді перевізників і підприємців про «чорні каси», де щоденно збираються тисячі доларів готівкою, підтверджуються численними публікаціями й розслідуваннями про інші пости та інші прізвища. Будз в цій історії стає символом — фігурою, через яку суспільство намагається пояснити собі, як працюють старі механізми в новій реальності.

Складність ситуації погіршується мовчанням офіційних структур. Ні сам Будз, ні Львівська митниця, ні прокуратура не давали публічних коментарів з приводу звинувачень. Запити журналістів залишаються без відповіді. При цьому активісти і телеграм-канали продовжують публікувати списки співробітників, яких, на їхню думку, варто перевірити на предмет корупційної складової.

Ця тиша лише посилює недовіру. Коли в деклараціях фіксуються мільйони готівки, але слідчі органи не поспішають перевіряти джерела походження коштів, суспільство отримує сигнал: система досі закрита, а непідконтрольні схем можуть існувати й далі.

В історії з Олегом Будзом є все: офіційні документи, які демонструють значні активи сім’ї; декларації, де зазначено мільйони гривень доходів дружини; автомобілі, подарунки й валютні резерви; судове рішення, опосередковано пов’язане з дружиною. Все це — факти, зафіксовані у відкритих реєстрах. Є й інший бік — численні звинувачення в поборах і схемах на кордоні, які поки не знайшли документального підтвердження.

На стику цих двох реальностей і народжується розслідування. Воно не виносить вироки й не ставить остаточної крапки. Але воно фіксує очевидне: співвідношення доходів та активів сім’ї викликає запитання, що потребують уважної перевірки. Воно показує, що прізвище Будз звучить не випадково, а тому що символізує системну проблему.

Будз може бути лише частиною великої машини, яка роками налагоджувала неформальні правила. Можливо, його ім’я вкидають опоненти, щоб дискредитувати одну людину. Але якщо система не дасть відповідей, підозри будуть множитися.

Поки ж в сухому залишку – парадокс: офіційні доходи сім’ї за рік становлять трохи більше як три з половиною мільйона гривень, а задекларовані активи — понад дванадцять мільйонів. Є великі подарунки, дорогі автомобілі, валютні заощадження, і є мовчання з боку тих, хто зобов’язаний перевіряти подібні розходження. І в цьому мовчанні — головний сигнал суспільству: якщо система не зміниться, прізвища можуть бути різними, але результат залишиться тим же.