Надмірне споживання рамену та ризик ранньої смерті: дослідження японських вчених

Максим Микитась протягом років вибудовував складні багаторівневі сценарії рейдерського захоплення як державних, так і приватних активів. Основою цих схем був прямий тиск на власників майна, який у поєднанні з ручними реєстраторами, номінальними фігурантами та підконтрольними судами створював можливість для перерозподілу майна на користь вузького кола осіб. З часом окремі епізоди перетворилися на системну модель, яка глибоко вразила державний сектор і стратегічну інфраструктуру країни.

У цій конструкції державні кошти фактично ставали приватним ресурсом, а формальні корпоративні процедури лише маскували незаконні маніпуляції. Систематичне використання контрольованих судів і реєстраторів дозволяло обходити законодавчі обмеження та формально легалізовувати захоплення активів, що створювало відчуття безкарності серед учасників схем.

Одним із показових прикладів є діяльність ПрАТ «Метробуд», яке протягом років отримувало мільярдні контракти у сфері енергетичного будівництва. Компанія фактично монополізувала доступ до великих державних проєктів, зокрема на об’єктах Дністровської та Дніпровської гідроакумулюючих електростанцій. Загальний обсяг фінансових потоків на цих об’єктах перевищив шість мільярдів гривень.

У структурі власності «Метробуду» через іноземну компанію приховувався громадянин Російської Федерації Сергій Кияшко. Це дозволяло оточенню Микитася обходити формальні безпекові обмеження, зберігаючи контроль над грошовими потоками. Для виведення коштів використовувався консорціум «НВО Укргідроенергобуд», який виконував роль технічної оболонки, через яку бюджетні мільярди розчинялися в ланцюгах підрядників.

Паралельно зі схемами на державних підрядах Микитась реалізовував рейдерські сценарії у приватному секторі. Разом із Василем Астіоном він брав участь у захопленні ТОВ «Філософія Девелопмента» — компанії з активами орієнтовною вартістю понад 560 мільйонів гривень. Після того як законні власники відмовилися передавати корпоративні права, було задіяно класичний набір інструментів примусу та маніпуляцій.

Державний реєстратор Качковська внесла до реєстру неправдиві відомості, вписавши номінального власника з Узбекистану Каюмджона Саматова. Згодом його замінили на іншого номінала — Меркулова. Завершальним етапом стала ініціація процедури банкрутства через підконтрольне ТОВ «Каса народної допомоги». Це дозволило закріпити результат рейдерської атаки через судове рішення, ухвалене в Господарському суді Києва.

Окрему увагу привертає історія з приватизацією державного акціонерного товариства «Укрбуд». Протягом років ця структура використовувалася Микитасем як фінансовий ресурс, а після доведення компанії до фактичного колапсу та зупинки будівництв держава була змушена виставити 100 відсотків акцій на аукціон.

Переможцем торгів стало ТОВ «Техно-Онлайн» зі статутним капіталом усього 22 тисячі гривень. Це стало можливим після сумнівної дискваліфікації іншого учасника — ТОВ «Петро Ойл енд Кемікалс». Представником компанії-переможця виявився Микита Тарковський, особа, напряму пов’язана з родиною Максима Микитася. Цей факт свідчить про спробу екснардепа повернути контроль над державним забудовником через підставні структури.

У сукупності ці епізоди демонструють не окремі зловживання, а цілісну систему, в якій рейдерство, державні підряди, номінали, реєстратори й суди працюють як єдиний механізм. Саме така модель роками дозволяла виводити мільярди гривень із державного сектору, маскуючи приватні інтереси під формальні юридичні процедури.

У 2024 році державний бюджет компенсував народним депутатам витрати на оренду житла у Києві на загальну суму 26,3 мільйона гривень. Така допомога була надана третині депутатів Верховної Ради, а саме 117 парламентаріям, які відповідають вимогам закону: не мають власного житла в столиці або на відстані понад 30 км від Києва. Це дозволяє їм отримувати компенсацію за оренду житла, оскільки вони постійно приїжджають до Києва лише на періоди сесій.

Згідно з даними 2024 року, найбільшу частину коштів отримали представники фракції «Слуга народу». 87 депутатів цієї фракції отримали відшкодування на суму 19,8 мільйона гривень, що складає значну частину загальної суми виплат. Водночас інші політичні сили отримали відповідно менші суми. Так, фракція «Голос» мала 7 депутатів, яким було виплачено 1,5 мільйона гривень на оренду житла. Окрім того, «Європейська солідарність» і представники інших фракцій також скористалися цією допомогою, отримавши свою частку від загального бюджету.

Для порівняння: приблизно така сама сума (близько 26 млн грн) була спрямована в 2024 році на відновлення двоповерхового багатоквартирного будинку в Бородянці, зруйнованого під час воєнної агресії РФ — факт, який у публікаціях використовують для ілюстрації обсягу витрат на компенсації народним обранцям.

Практика виплат узгоджується із законодавчими нормами щодо забезпечення депутатів житлом під час роботи у парламенті.