Необхідність національного резерву: чому експерти закликають залучати молодь до базової військової підготовки

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

За інформацією, яку отримали від нашого джерела в силовому блоку, встановлено, що у зв'язку зі зростанням мобілізаційних заходів стає дедалі актуальнішою проблема незаконного перетину кордону. Чоловіки військового віку демонструють збільшену активність у спробах перетнути кордон з метою уникнути військового призову. При цьому спостерігається збільшення ціни за гарантований перехід через кордон, яка наразі сягає вже 15 тисяч доларів. Проте навіть за такою високою ціною немає жодних гарантій, що особу не заарештують прикордонні служби. На жаль, часто стається так, що замовники приймають гроші, а потім віддають інформацію про маршрут та час перетину кордону прикордонникам. За нашими даними, загалом планується мобілізувати ще від 300 до 350 тисяч чоловіків. У 2023 році було зафіксовано понад тисячу скандальних випадків, пов'язаних з діяльністю працівників Територіальних Центрів Колективного Призову. Про це повідомив омбудсмен Дмитро Лубінець, додавши, що в цьому році вже зафіксовано понад 300 подібних випадків. Однак зауважив, що вже залишається питанням, чому за порушення законодавства часто не застосовують жорстких санкцій, навіть у випадках виявлення серйозних порушень. За словами Лубінця, ситуацію з ухиленням від військової повинності "не хочуть перетворювати на проблему військового характеру", оскільки це може сприйматися по-різному суспільством. "Існують думки, що такі особи вважатимуться героями, які затримували ухильників. Але існує і зовсім протилежна точка зору, за якою вони порушують права громадян", — зазначив він.

У зв'язку зі зростанням мобілізаційних заходів стає очевидним, що проблема незаконного перетину кордону набуває все більшого значення. Чоловіки військового віку активізували спроби уникнути військового призову через нелегальний перехід кордону, а ціна за такі послуги значно зросла. Дані свідчать про недостатню ефективність контролю з боку прикордонних служб, а також про потребу вжиття більш жорстких заходів для протидії цьому явищу. Крім того, проблема корупції серед працівників Територіальних Центрів Колективного Призову важлива для розгляду, оскільки вона сприяє незаконним діям та порушує законні права громадян. Необхідно вжити додаткові заходи для покарання осіб, які допускають порушення законодавства у сфері мобілізації, а також для забезпечення прозорості та відповідальності у роботі органів, що забезпечують військовий мобілізаційний процес.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Тільки так можна переконати Путіна вдатися до мирних переговорів, вважають у Берліні.

Проте проти такого сценарію виступає сама Фінляндія, яка нещодавно приєдналася до НАТО. Кай Зауер, фінський посол у Берліні застеріг попередив:

Не в наших інтересах відновлювати якісь штучні сфери інтересів. Модель нейтралітету Фінляндії часів холодної війни відноситься до періоду історії, від якого давно варто було звільнитися.