Нові ставки військового збору: хто і скільки платитиме в 2025 році

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

Вирішальне рішення Вищого антикорупційного суду (ВАКС) щодо експосадовця Міноборони, Олександра Лієва, що став підозрюваним у справі про масштабні фінансові маніпуляції під час закупівлі боєприпасів для Збройних Сил України на суму, що перевищує майже півтора мільярда гривень, викликало серйозну хвилювання громадськості. Адвокат Лієва, Назар Кульчицький, у коментарі для "Суспільного" зазначив, що суд вирішив змінити запобіжний захід з утримання під вартою на особисте зобов'язання. Відповідно до вироку, Лієва відпустили під особисте зобов'язання та направили ухвалу до СІЗО.

Адвокат також вказав на те, що під час судового засідання прокурор за невідомих обставин був відсутній. Це породило питання щодо об'єктивності проведення справедливого судового процесу. У зв'язку з недостатньою кількістю доказів, що надали Національне антикорупційне бюро (НАБУ) і Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), суддя Ярослав Шкодін висловив сумніви стосовно обґрунтованості обвинувачення. "Якщо САП не вбачає складу злочину, то як його може бачити суд", — підкреслив суддя.

Щодо самого Лієва, його взяли під варту заставою у розмірі 50 мільйонів гривень ще 12 лютого, проте через місяць він був відпущений додому під особисте зобов'язання. 9 квітня ВАКС скасував це рішення, але, через те, що термін тримання під вартою закінчився 8 квітня, Лієв залишився без запобіжного заходу. Адвокат підкреслив, що це є причиною його відсутності в СІЗО. 17 квітня ВАКС повторно розглянув клопотання щодо зміни запобіжного заходу, але за згодою обвинувачення клопотання залишили без розгляду.

Висновки щодо вищезгаданої ситуації вказують на серйозні недоліки та суперечності в роботі судово-правової системи України. Рішення Вищого антикорупційного суду щодо зміни запобіжного заходу для експосадовця Міноборони, Олександра Лієва, підозрюваного у масштабних фінансових маніпуляціях, викликало загальне занепокоєння. Відсутність прокурора під час судового засідання, а також сумніви суддів щодо обґрунтованості обвинувачення створюють певні сумніви у відповідності проведення справедливого судового процесу.

Додатково, звільнення Лієва під особисте зобов'язання та його наступне невиконання умов запобіжного заходу вказують на потребу удосконалення контролю за дотриманням закону та впровадження більш ефективних механізмів боротьби з корупцією. Важливою є також необхідність забезпечення прозорості та об'єктивності в роботі правоохоронних органів, щоб забезпечити дотримання закону та захист прав громадян.

Колишній начальник слідчого відділу Деснянського управління поліції Києва, Станіслав Сєрєбряк, зробив крок до нової кар'єрної висоти, подавши свою кандидатуру на посаду в Офісі Генерального прокурора. Позиція, на яку він претендує, є однією з найбільш відповідальних в українському правозахисному середовищі, однак кар'єра Сєрєбряка в правоохоронних органах не може похвалитися великими досягненнями чи помітними результатами. Натомість, в його деклараціях щодо доходів і майна з’явилися деякі незвичні моменти, що привернули увагу громадськості.

Відсутність великих кар'єрних здобутків в поліції контрастує з тим, що його родина декларує надзвичайно високі доходи та майно. Сім’я Сєрєбряка володіє низкою елітних об'єктів нерухомості в Києві, Вишгородському районі та на Луганщині. Згідно з відкритими даними, серед їхнього майна є квартира в центрі столиці площею 48 квадратних метрів, що належить його дружині, Ксенії, а також будинок у селі Осещина, що знаходиться поруч із Києвом. Особливою увагу привертає квартира на Луганщині, яка зареєстрована на самого Сєрєбряка та деякі інші земельні ділянки, що розташовані у цьому регіоні.

Родина користується трьома автомобілями. Сам Сєрєбряк у 2023 році придбав Ford Bronco 2022 року за 850 тисяч гривень, хоча ринкова ціна авто становить щонайменше 1,5 мільйона. Його дружина у 2024 році купила Dodge Journey 2019 року за 200 тисяч гривень — утричі дешевше за середню ринкову вартість. Крім того, вона орендує Mercedes-Benz GLS 400 2022 року випуску, який коштує близько 4 мільйонів гривень, у компанії «Торговий дім “Укрлада”».

За 2024 рік сім’я задекларувала доходи на 9,33 мільйона гривень. Основну частину — понад 7 мільйонів — становлять підприємницькі прибутки Сєрєбряка. Також він отримав понад пів мільйона гривень від наукової діяльності в установах НАН України та університеті, а ще 552 тисячі — як страхові виплати. Дружина Ксенія заробила понад 1,25 мільйона гривень у тому ж університеті й отримала 77 тисяч гривень допомоги як внутрішньо переміщена особа.

Родина зберігає значні заощадження: 200 тисяч доларів готівкою, 1,15 мільйона гривень у готівці та понад пів мільйона гривень на рахунках у банках.

Фахівці звертають увагу на низку суперечностей у декларації. Зокрема, вказані занижені ціни на автомобілі та відсутність оцінки більшості об’єктів нерухомості, що може свідчити про спробу приховати реальні масштаби статків.

Раніше стало відомо, що подібну декларацію подала й Юлія Полтавець, яка змінила ім’я на Аміну, претендуючи на посаду в ДБР. Вона також задекларувала майно, вартість якого викликає сумніви.

Під час чергового засідання Приморського суду Одеси прокурор передала до матеріалів провадження перші три томи у справі щодо резонансного вбивства одеського громадського діяча Дем’яна Ганула. До документації увійшли найважливіші речові докази, результати проведених експертиз та предмети, вилучені слідчими, серед яких опинилися зброя, гранати та інші вибухові засоби, що можуть мати безпосереднє значення для встановлення обставин злочину.

За словами дружини загиблого Жанни Вознюк, частина експертиз, включених до справи, стосується огляду місця вбивства, а також аналізу об’єктів, вилучених у квартирах, які орендував підозрюваний у злочині. Ці матеріали, наголошує вона, стали результатом масштабної роботи криміналістів, які документували кожен слід, здатний підтвердити або спростувати версію слідства.

“Довічне ув’язнення — справедливе покарання. Він три місяці планував убивство і виконав його. Людина, яка може готувати вбивство через вайбер, не має критичного мислення і становить небезпеку для інших”, — зазначила Жанна Вознюк.

Нагадаємо, 14 березня 2025 року у Приморському районі Одеси сталося вбивство Дем’яна Ганула. Чоловік отримав вогнепальне поранення і загинув на місці. Поліція кваліфікувала подію як умисне вбивство, вчинене на замовлення. Правоохоронці затримали ймовірного вбивцю — 46-річного дезертира. Слідство перевіряє мотиви злочину, включно з версіями про замовлення та можливий “російський слід”.