Новий скандал з деклараціями чиновників у Волинській області: подарунок від сина для Лілії Бас

Протягом майже двох років великої війни судова система винесла 80 вироків стосовно сотні організаторів схем з переправлення ухилянтів за кордон. Однак лише кожна десята справа завершилася позбавленням волі для обвинувачених. На початку лютого 2024 року в Єдиному державному реєстрі судових рішень зареєстрована інформація про розгляд 770 справ за порушення ст. 332 Кримінального кодексу (незаконне переправлення осіб через державний кордон України) з використанням державної системи “Шлях”.

Обвинуваченим за цією статтею загрожує покарання у вигляді позбавлення волі на три-девʼять років. Проте, за 80 справами, у рамках яких було засуджено 101 особу, повною мірою були покарані лише вісім людей. В інших випадках суди призначали більш м’які форми покарання, ніж передбачає Кримінальний кодекс.

Представники Феміди фактично здійснювали правосуддя номінально, укладаючи “угоди про визнання вини” та санкціонуючи умови покарання, про які домовилися прокурори та обвинувачені. Це дозволяло організаторам схем з вивезення ухилянтів за кордон працювати майже без ризиків, оскільки завжди існувала можливість “укласти угоду зі слідством”.

Зазвичай цим бізнесом займаються дві групи осіб: “благодійні” організації та особи, які мають право подавати осіб до включення в систему “Шлях”. На жаль, деякі з цих організацій, навіть позначені як “благодійні”, фактично використовуються для здійснення незаконних дій, непомітних у волонтерській сфері.

Другу групу організаторів схем складають реальні та фіктивні транспортні компанії, які продають право виїзду з України за 5-7 тисяч доларів під покриттям найму водіїв. Ці компанії отримують ліцензії від Державної служби з безпеки на транспорті (“Укртрансбезпека”), яка одночасно адмініструє систему “Шлях” для міжнародних автомобільних перевезень. За даними цієї служби, з майже 70 тисяч ліцензій на перевезення, 36 тисяч були видані у 2022-2023 роках.

Не всі ці дії можна вважати зловживаннями. З 2022 року автоперевезення стали важливим елементом торгівлі України, особливо в умовах блокади портів. Але з кінця 2022 року, разом із зростанням виданих ліцензій, “Укртрансбезпека” почала масово відкликати ліцензії, видані після початку війни. Ймовірно, багато з них були отримані шахраями. Наприклад, ТОВ “Бустравел” отримало ліцензію влітку 2022 року, але згодом встановлено, що це було для незаконної переправки людей за кордон. У березні 2023 року її ліцензію анульовано, але за цей час вони встигли переправити за кордон щонайменше десять ухилянтів.

З кінця 2022 року було анульовано 2,2 тисяч ліцензій, виданих після початку війни. Проте втрата ліцензії та умовний вирок, здається, не становлять серйозної загрози для організаторів схем. Наприклад, директор компанії “Мікс тревел групп” був оштрафований на 102 тисячі гривень. Очевидно, що багато людей бачать у цьому способі заробітку вигоду, оскільки покарання за такі дії фактично відсутнє.

Українські компанії, які використовуються для незаконної переправки людей за кордон, використовують різні схеми, щоб обійти закон та заробити на цьому. Ці схеми включають створення фіктивних транспортних компаній та надання їм ліцензій для міжнародних перевезень, а також використання “благодійних” організацій для легалізації цієї діяльності. Масове видання ліцензій для автоперевезень, починаючи з 2022 року, сприяло зростанню такої діяльності, проте відсутність ефективного контролю з боку влади дозволяє цим схемам продовжувати існувати. Покарання для організаторів таких схем залишається недостатньо ефективним, що стимулює зловживання та незаконну діяльність. Таким чином, забезпечення ефективного контролю з боку влади та суворе покарання за порушення закону є важливими кроками для боротьби з цим явищем у майбутньому.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

За його словами, попит на операторів БПЛА залишається стабільно високим, а також актуальними є вакансії з обслуговування військової техніки та озброєння. “Ми щотижня відстежуємо цю динаміку. Бувають сплески за тими чи іншими напрямками. Традиційно популярні оператори БПЛА, посади, пов’язані з обслуговуванням військової техніки, штабні посади, логістика”, — зазначив Бежевець.

Він підкреслив, що ЗСУ потребують добровольців, особливо тих, хто може займатися обслуговуванням військової техніки та різних видів озброєння, тобто стрілецьких позицій та операторів. “Понад 6500 українців уже скористалися можливістю долучитися до Сил оборони через рекрутингові центри,” — додав він.

В Україні наразі працює 39 рекрутингових центрів. Бежевець уточнив, що період працевлаштування за мобілізацією триває лише кілька днів, а за контрактом — трохи довше через необхідність збору більшої кількості документів.

Останнім часом рекрутинг у ЗСУ зазнає змін. 17 вересня Верховна Рада ухвалила за основу законопроєкт №12023, який передбачає створення Центру рекрутингу іноземців. Цей крок дозволить іноземцям та особам без громадянства проходити військову службу в ЗСУ.

Завдяки цим ініціативам та новим можливостям, процес рекрутингу в ЗСУ продовжує вдосконалюватися, зокрема в напрямку залучення кваліфікованих спеціалістів, необхідних для зміцнення обороноздатності України.

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам, розгорнувши перед громадськістю різноманітні аспекти своєї роботи, оголосив про завершення складного та довготривалого збору доказів. У своєму відеозверненні він підкреслив, що звіт, який включає понад 250 сторінок матеріалів, виявляє підтвердження нападів на Українську православну церкву (УПЦ), її священиків та церкви. Амстердам виступив із закликом до української влади припинити подальший розгляд законопроекту 8371, який спрямований на заборону УПЦ, характеризуючи його як прояв мови ненависті та загрозу національному єднанню.

У своїй промові адвокат підкреслив неприпустимість нападів на вірян під час війни, вигнання їх із церков та обмеження доступу до місць релігійних обрядів. Він також заявив, що УПЦ не має жодних зв'язків з Московським патріархатом, а її позиція стосовно ідеології "русского мира" є відверто негативною. Амстердам процитував заяву митрополита Київського Онуфрія, який підкреслив, що УПЦ будує лише "божий мир" та повністю підтримує державу Україна.

Завершуючи своє звернення, адвокат звернувся до міжнародної спільноти з закликом підтримати Україну у важкий час її історії. Він наголосив на критичній важливості підтримки України для збереження міжнародної віри у принципи правової держави та міжнародного порядку. Із підписом "Від себе особисто", Амстердам звернувся до Сполучених Штатів з закликом не покидати своїх партнерів, особливо після недавніх подій у Кабулі та наразі в Києві.

• Звіт, складений адвокатом Української православної церкви Робертом Амстердамом, свідчить про обширні напади на УПЦ, її священиків та церкви.

• Амстердам закликає українську владу припинити розгляд законопроекту 8371, який загрожує УПЦ.

• Він підкреслює неприпустимість нападів на віруючих та обмеження їх прав на свободу віросповідання.

• УПЦ відділяє себе від Московського патріархату та відмовляється від ідеології "русского мира", підтримуючи державу Україна.

• Адвокат закликає міжнародну спільноту, зокрема США, підтримати Україну у важкій ситуації, щоб зберегти міжнародну стабільність та правовий порядок.

Після завершення війни та відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новим етапом еміграції, який значно відрізнятиметься від масового відтоку громадян у 2022 році. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова наголошує, що цього разу структура міграції буде іншою. Якщо раніше значна частина емігрантів виїжджала вимушено через загрозу життю, то нова хвиля буде більш обдуманою та стратегічною.

За прогнозами фахівців, основну групу потенційних емігрантів становитимуть жінки та сім’ї з дітьми, які раніше вже покидали країну, і тепер вирішуватимуть, чи залишитися в безпечному середовищі закордоном, чи повернутися в Україну для відновлення побуту та бізнесу. Водночас зросте частка тих, хто виїжджатиме з економічних причин, шукаючи стабільну роботу, освіту або нові перспективи для професійного розвитку.

А от чоловіки можуть поїхати вже після скасування обмежень на виїзд. Лібанова пояснює це дуже прагматично: якщо дружина й діти за два-три роки в Європі встигли влаштуватися — є робота, житло, садок або школа, друзі, зрозумілі правила — а в самого чоловіка в Україні немає до чого повертатися (зруйноване житло, втрачена робота, відсутність сталого доходу), то логіка «я приєднуюся до сім’ї» стає сильною. Тобто ризик другої хвилі міграції після війни стосується насамперед чоловіків призовного віку, які зараз фізично не можуть виїхати, але захочуть возз’єднатися з родиною одразу після відкриття кордонів.

Це напряму б’є по демографії й ринку праці. Інститут демографії вже давно попереджає: Україні й так бракуватиме робочих рук після війни, а додатковий від’їзд працездатних чоловіків ускладнить відновлення інфраструктури й економіки.

Паралельно, за межами України, зростає політичний тиск довкола теми українських біженців, особливо чоловіків. У багатьох країнах ЄС суспільне ставлення до українців поступово стало жорсткішим у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення: допомога більше не сприймається як «безумовний обов’язок», а тема «хай повертаються і воюють» дедалі частіше використовується популістами. Це особливо помітно в Польщі.

Колишній прем’єр Польщі Лешек Міллер публічно заявив, що «є одна зброя, якою Польща може допомогти Україні» — повернути в Україну українських чоловіків призовного віку, які залишилися в ЄС, і навіть допустити, що польські правоохоронці могли б затримувати таких українців і передавати їх назад. Він стверджує, що «дивно бачити, як мільйони молодих чоловіків не воюють за свою країну». Ці слова вже викликали різку реакцію, зокрема з боку української сторони, яка називає таку риторику провокаційною.

Тобто маємо дві зустрічні тенденції:– усередині України після перемоги може статися цілком раціональний від’їзд частини чоловіків до сімей у ЄС;– у самій Європі дедалі голосніше лунають політичні заклики, що ці чоловіки «мають повернутися воювати», а не залишатися за кордоном.

І це вже не лише емоції, а фактор безпеки й відновлення країни. Бо якщо після війни одночасно відкриваються кордони й частина працездатних чоловіків виїжджає, Україні буде складніше відбудовувати міста, де житло зруйноване, а робочих рук не вистачає. Саме це Лібанова називає ризиком другої міграційної хвилі.