Офіс Президента використовує мирні переговори для досягнення військових цілей

В Україні правоохоронні та контррозвідувальні органи викрили й затримали громадянку Республіки Білорусь, яка діяла в інтересах білоруських спецслужб, маскуючись під журналістку. За даними слідства, 35-річна жінка намагалася проникнути до одного з підрозділів української військової розвідки з метою збору чутливої інформації, що становить інтерес для іноземної розвідки.

Встановлено, що затримана співпрацювала з білоруськими спецслужбами з 2015 року. Для прикриття вона використовувала професійну легенду представниці медіа, що дозволяло їй без зайвої підозри відвідувати публічні заходи, налагоджувати контакти та збирати відомості про осіб і процеси в оборонному секторі. У минулому вона була пов’язана з медіаресурсами проросійського спрямування, що, за версією слідства, стало частиною її довготривалої підготовки та інтеграції в інформаційне середовище.

Слідство встановило, що агентка збирала інформацію про громадян Білорусі та Росії, які воюють на боці України, а також цікавилася діяльністю іноземних дипломатичних представництв у Києві. Отримані дані вона передавала кураторам з білоруських спецслужб.

Під час затримання у жінки вилучили мобільний телефон і диктофон, на яких зберігалися матеріали з конфіденційною інформацією, зокрема записи розмов та нотатки з розвідувальними даними.

Наразі затримана перебуває під вартою. Їй інкримінують шпигунство та державну зраду. У разі доведення вини їй загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

В Україні й надалі діє режим воєнного стану, який наразі подовжено до 3 лютого 2026 року. Разом із цим триває загальна мобілізація, що є складовою системи оборони держави в умовах повномасштабної війни. Такі рішення ухвалюються на законодавчому рівні з урахуванням безпекової ситуації та потреб Збройних сил, а також загроз, які залишаються актуальними для країни.

Воєнний стан передбачає особливий правовий режим, що може впливати на роботу органів влади, пересування громадян, діяльність підприємств і установ. Він надає державі додаткові інструменти для забезпечення обороноздатності, захисту критичної інфраструктури та підтримання громадського порядку. Водночас більшість соціальних і економічних процесів продовжують функціонувати з урахуванням цих обмежень, адаптуючись до умов воєнного часу.

У першу чергу призов стосуватиметься військовозобов’язаних, які не мають протипоказань за станом здоров’я, законних відстрочок або бронювання. Йдеться про кілька основних категорій.

Основний контингент — чоловіки віком від 25 до 60 років без досвіду служби, які визнані придатними за результатами військово-лікарської комісії та не мають підстав для відстрочки або броні.

Також мобілізації підлягають чоловіки віком від 18 до 60 років, які вже проходили строкову службу, мають статус військовозобов’язаних або перебувають в офіцерському резерві, за умови придатності до служби.

Окремо йдеться про осіб, яких раніше було знято з військового обліку за станом здоров’я, але повторна ВЛК визнала їх придатними. До цієї ж групи належать громадяни зі статусом «обмежено придатний», якщо новий медичний огляд підтвердив можливість проходження служби.

Мобілізація з 18 років у січні 2026 року, як і раніше, можлива лише для військовозобов’язаних. Призовників віком до 25 років не мобілізують, однак вони можуть добровільно вступити на службу, підписавши контракт для громадян 18–24 років.

Крім того, передбачена можливість служби для осіб віком понад 60 років. Для них діє спеціальний річний контракт 60+, але за умови проходження ВЛК і відповідності визначеним критеріям.

Мобілізація в січні 2026 року продовжує регулюватися законом про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Водночас держава поступово переводить частину процесів у цифрову форму, щоб зменшити бюрократію та спростити комунікацію з ТЦК.

Пріоритетним документом для військового обліку стає електронний Резерв ID. Паперові військові квитки більше не є основними і використовуються лише як додаткове підтвердження до моменту зміни персональних даних.

Оформити Резерв ID можна через застосунок Резерв+. Для тих, хто не користується цифровими сервісами, передбачені альтернативи: паперовий документ у форматі PDF, який можна самостійно роздрукувати, або паперова копія військового квитка, отримана в ТЦК та СП.

Також Кабінет Міністрів запровадив експериментальний проєкт автоматичної постановки на військовий облік. У його межах до системи без додаткових звернень вноситимуть дані:

юнаків, які досягли 17 років і не стали на облік — після досягнення 18 років їм автоматично присвоюватиметься статус призовника;

чоловіків віком від 18 до 60 років, які перебувають за кордоном, — під час оформлення або обміну паспорта через Державну міграційну службу, без необхідності відвідувати ТЦК та проходити ВЛК.

Очікується, що такий підхід зменшить навантаження на центри комплектування та дозволить уникнути черг і додаткових довідок.

З початку 2026 року планується також впровадження сповіщень про повістки в застосунку Резерв+. Користувачі зможуть добровільно активувати повідомлення про направлення повісток, перебіг адміністративних справ і наявність штрафів за порушення правил військового обліку.

Таким чином, мобілізація в січні 2026 року залишатиметься масштабною, але дедалі більше орієнтованою на цифрові інструменти та централізований облік.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

У X, колишньому Твіттері, колишній офіцер та відомий аналітик під ніком Tatarigami, опублікував цікаве спостереження, яке у нього утворилося після спілкування з військовими. Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій, прокоментував ці висновки для видання LB.ua. На його думку, автор виділяє низку проблем, які знижують ефективність застосування Сил оборони у цій війні.

Так було завжди. І не лише в ЗСУ. Завжди було простіше змінити керівний документ або продовжити термін служби ракет, вигадати якісь нові норми оцінювання стану літальних апаратів, ніж купити і дати військам обладнання належної якості з прийнятним експлуатаційним ресурсом. Всі пригадують ракетний удар по Броварах у 2000 році, коли ракета, яка зберігалася довше встановленого, прилетіла не туди, куди її послали, а по житловому будинку.

Ресурс може продовжити виробник, обстеживши стан кожної конкретної партії. Але коли виробник – РФ, не варто на це сподіватися. Минулого тижня росіяни, наприклад, випробовували міжконтинентальну балістичну ракету РС-28 “Сармат”, намагаючись бряцнути чи то ядерною міццю, чи то кістками ядерних мощей. Результат – вибух ракети РС-28 в шахті, котрий розніс і саму шахту, і пів космодрома Плесецьк заодно (союзники порахують скільки точно від космодрому лишилося і десь напишуть). Це п’ята спроба бряцнути і як завжди – невдало.

Ракетою “Сармат” противник планує замінити МКБР РС-36 “Воевода” (ага, та сама SS-18 Satan), яку виробляли в Дніпрі на “Південмаші”. У РВСН РФ на бойовому чергуванні є 58 РС-36 і щось там продовжувати мають право лише його інженери, а не російські кулібіни. Зробимо припущення стосовно стану ракет РС-36, що перебувають на бойовому чергуванні в РФ: жителі Нижнього Тагілу, Домбаровського, Ужура, Виползова, Козельська, Ітатки, де розташовані позиційні райони 13-ї та 62-ї ракетних дивізій, перебувають в небезпеці, адже “Південмаш” ще в 2014 припинив продовжувати ресурс ракет в РФ.

Але ж ми – про своє: завдання, котрі ставлять військам, дуже часто не відповідають їхнім бойовим можливостям. Дивно, що ті самі враження у мене складалися після всіх командно-штабних навчань. Такі погляди проповзли в бойову практику і стали нормою? Звісно, це все можна пояснювати браком сил і засобів, але ж виконуючи нереальну задачу, підрозділ втрачає навіть той потенціал, що має, і проблема ще більш загострюється.

Нові бригади, які мають переважно теоретично-полігонний досвід, опиняються на найбільш важливих ділянках і навряд чи здатні виконати бойове завдання так, як пише книжка. Таких епізодів можна пригадати чимало – Очеретине, Торецьк, наприклад.

Зараз в Курській області бойові дії веде бригада ТрО. Як вона взагалі опинилася у складі ОТУВ “Сіверськ”?! Зараз цим питанням переймаються депутати парламенту, існує відповідний депутатський запит. Максимально зблизити реальну оцінку боєздатності та паперову критично важливо, якщо треба змінювати методологію оцінювання – негайно це робити.

Виснажений війною персонал давно став визначальним фактором боєздатності, адже його моральний, фізичний, психологічний стан – ключові складові бойового потенціалу, бо саме персонал і є його головним носієм.

Статут внутрішньої служби відповідальність за стан бойової і мобілізаційної готовності покладає на командира від відділення до бригади. Нікого не пропускаючи. Будь-яка проблема підрозділу утворюється або через недогляд безпосереднього керманича, або старших начальників.

Звідти виникає розтяжка: або винен ти, за що відгребеш, або винен твій начальник і ти відгребеш, якщо про це цьому начальнику заявиш. Ця совкова модель не залишає простору для маневру і лише реальні лідери здатні не лише брати відповідальність на себе, але й протистояти тиску принципу “я – начальник, ти – дурак”.

Фото: EPA/UPG

Слабкі лідери просто приховують проблеми свого рівня ієрархії та генерують наверх фіктивну звітність. На рівні бригади штаб має три батальйони, дев’ять рот, 27 взводів лише піхоти і в умовах сучасного динамічного бою змушений переважно спиратися на донесення, що призводить до генерації завдань підрозділу, якій існує лише в уяві штабу та в донесенні командира цього підрозділу. Це все має вкрай сумні наслідки – втрати, залишені позиції, відступ.

Хто хоче заглибитися в тему – читайте дописи Романа Доніка, керівника навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру, в якому рекрути здобувають базову військову підготовку. Вражає час від часу. Зокрема й стійкість командування та інструкторів центру протистояти деструктивному впливу вчорашнього дня армії на її день завтрашній. Професійна майстерність поповнень за оцінками більшості командирів на фронті далека від самостійного виконання функціональних обов’язків за посадою.

Так воювати неможливо і підрозділ отримує додаткову внутрішню задачу – донавчити, а часто – перепідготовити поповнення. Тобто бригада, котра має воювати, в проміжках між боями має ще й бути навчальним центром. Ні часу, ні ресурсів на це в бригаді немає. Вже поламані всі списи, що були, з приводу використання бойового досвіду, потенціалу військових, що частково втратили здоров’я, але мають педагогічний хист, в якості інструкторів. Але віз й нині на зупинці “побалакаємо про стандарти НАТО”.

Фото: АЗОВ

Десятий рік війни, а процедури post mission briefing так і не прижилися. Але на стратегічному рівні щороку відбуваються конференції, де обов’язковим предметом розгляду є досвід застосування військ (сил) в АТО/ООС/стратегічної оборонної операції Сил оборони. Вершина тактичної майстерності – бригада, ось там і має вирувати обмін досвідом. А не в голубому будинку на проспекті Повітряних Сил в Києві.

Приклад – з афганського досвіду: покійний генерал Рохлін, в Афгані – підполковник, командир 860-го полку в Файзабаді, отримав негативний досвід – батальйон полку в бою біля Бахарака відступив, не виконавши бойової задачі та залишив декілька справних БМП моджахедам.

Рохліна усунули з посади та призначили заступником командира 191-го омсп в Газні. Коли десь через рік його відновили в посаді, Рохлін запровадив наступну практику: кожен командир підрозділу після виконання задачі прибував до штабу полку та в спеціальний журнал записував яку задачу, якими силами він виконував, яких результатів досягнув, які ресурси мав, як витратив, що можна покращити наступного разу. Ці знання накопичувалися, нові офіцери мали доступ до цих знань, старі – можливість ефективніше готуватися до завдань, котрі до них хтось вже виконував.

Просте рішення, але дуже ефективне. Чому у нас – не так? Інша сторона цієї монетки – відповідальність для командирів, котрі не впоралися. Я не зміг пригадати випадків, коли відповідальність за невиконану бойову задачу наздогнала хоч якогось командира. Як казав Наполеон: “У перемоги багато батьків, поразка – завжди сирота”. Це слід змінити і якомога швидше.

Фото: тг-канал Сирський / Головком Олександр Сирський спілкується з військовослужбовцями ЗСУ під час візиту на східний напрямок фронту , 19 липня 2024

Через це триває генерація рішень сумнівної ефективності, ресурси розподіляються в ручному режимі, роками не вирішуються проблеми комплектування, навчання. Поглиблюється розрив між штабами, пошук тактичною ланкою відповіді на питання “що курить старший штаб?” набувають гносеологічного характеру після отримання кожної БРки.

Не варто звинувачувати солдатів, сержантів та молодших офіцерів, котрі не завжди належно навчені та забезпечені, але щомиті ризикують життям, виконуючи не завжди зрозумілі їм завдання в тому, що вони цих завдань виконати не змогли.

Якщо в старших штабах не навчаться нарешті аналізувати поразки, встановлювати їх об’єктивні причини, карати їх суб’єктивні причини, складати реалістичні дорожні карти подолання таких проблем (мовою НАТО – “розвиток спроможностей”), то на нулі будуть і надалі платити власними життями за консервацію ураженої управлінським артритом ієрархії.

Віктор Кевлюк, експерт Центру оборонних стратегій

Результати спільного дослідження компанії Scale AI та Центру безпеки штучного інтелекту свідчать, що сучасні системи штучного інтелекту наразі не можуть повністю замінити спеціалістів у галузях дизайну, програмування та аналітики. Про це повідомляє видання Washington Post, посилаючись на підсумки масштабного тестування популярних ШІ-моделей у реальних робочих умовах.

У межах дослідження науковці перевірили можливості таких систем, як ChatGPT, Gemini та Claude, залучивши їх до виконання сотень фріланс-проєктів. Завдання були максимально наближені до реальних замовлень на ринку: від розробки 3D-анімації, створення вебігор і написання програмного коду до форматування наукових матеріалів та побудови складних аналітичних моделей. Оцінювалася не лише коректність результатів, а й здатність ШІ розуміти контекст, дотримуватися вимог замовника та адаптуватися до змін у процесі роботи.

Результати виявилися доволі скромними. Найефективніша модель змогла якісно виконати лише 2,5% завдань. Майже половина проєктів була реалізована з низькою якістю, а близько третини так і залишилися незавершеними. У багатьох випадках ШІ створював пошкоджені файли або ігнорував ключові вимоги замовників. Навіть ті результати, які виглядали правдоподібно, при детальній перевірці містили критичні помилки.

Проблеми проявилися і в конкретних галузях. У тестах з дизайну інтер’єру штучний інтелект створював реалістичний на вигляд план приміщення, який водночас був технічно некоректним і не містив необхідної деталізації. Під час аналізу даних ШІ плутав кольори, накладав текст на графіки та пропускав цілі країни у візуалізаціях. У сфері розробки ігор система створила працездатний продукт, але повністю проігнорувала задану тему — замість гри про пивоваріння вийшов абстрактний проєкт.

Один з авторів дослідження Джейсон Хаузенлой пояснює такі результати двома ключовими обмеженнями. По-перше, сучасні чат-боти не мають довгострокової пам’яті, тому не вчаться на власних помилках у межах тривалих проєктів. По-друге, вони мають проблеми з візуальним розумінням, адже під час створення 3D-моделей працюють переважно через код, а не через повноцінний візуальний інтерфейс.

Водночас дослідники відзначають поступовий прогрес. Так, модель Gemini 3 Pro у листопаді 2025 року змогла виконати 1,3% завдань, тоді як її попередня версія показувала результат лише на рівні 0,8%.

Попри розвиток автономності ШІ, повна заміна людини-фахівця залишається малоймовірною в найближчому майбутньому. Хоча економічна вигода очевидна — створення гри людиною коштувало близько 1485 доларів, тоді як запуск Claude Sonnet обійшовся менш ніж у 30 доларів — різниця в якості все ще робить людську працю незамінною.