Володимир Івасюк, один з найзначніших українських композиторів XX століття, залишив по собі невмирущі пісні, серед яких «Червона рута» та «Водограй». Його творчість стала символом української культури і протистояння радянській системі. 24 квітня 1979 року композитор вийшов з дому у Львові і зник, а майже місяць потому його тіло було знайдено у Брюховицькому лісі. Офіційна версія радянського слідства стверджувала, що це було самогубство, однак рідні та друзі ні на мить не повірили в цю версію. В 2019 році, після відновлення розслідування, експертиза підтвердила, що Івасюк фізично не міг вчинити самогубство в описаних обставинах.
Композитор побачив світ 4 березня 1949 року в Кіцмані, Чернівецька область, в родині педагогів. Його батько, Михайло Івасюк, був письменником, а мати, Софія, викладала. З раннього дитинства Володимир проявляв неабиякі музичні здібності, навчаючись грати на скрипці, фортепіано, віолончелі та гітарі. Він почав писати пісні ще в юності і згодом створив більше ста вокальних творів та безліч інструментальних композицій. Його ім’я стало символом відродження української естрадної музики.
Перший великий успіх прийшов до Івасюка в 1970 році, коли прозвучали його легендарні «Червона рута» та «Водограй». Ці пісні швидко завоювали популярність не лише в Україні, а й за її межами, і «Червона рута» стала культурним символом для кількох поколінь українців. Творчість Івасюка відрізнялася поєднанням сучасного звучання з українськими мелодіями та фольклором, здобуваючи прихильність мільйонів слухачів.
Життя композитора обірвалося в 30 років. Після участі в республіканському конкурсі артистів естради в Хмельницькому, Івасюк повернувся до Львова. Вранці 24 квітня він вийшов із дому і зник. Його пошуки тривали кілька тижнів, доки 18 травня не було виявлено його тіло. Офіційна версія слідства стверджувала, що він нібито вчинив самогубство, спираючись на інформацію про лікування у психіатричній клініці, але рідні відкидали це пояснення та приводили інші обставини.
Після здобуття незалежності України, справа Івасюка знову стала предметом обговорення. Висновки Київського науково-дослідного інституту судових експертиз 2019 року підтвердили, що композитор не міг самостійно вчинити самогубство, що стало новим поштовхом для обговорення обставин його смерті.
Похорон Володимира Івасюка, що відбувся 22 травня 1979 року, перетворився на масову акцію пам'яті та протесту. Незважаючи на тиск з боку радянської влади, тисячі людей прийшли провести композитора в останню путь. Після похорону багато учасників зазнали переслідувань, а біля його могили тривалий час чергували співробітники КДБ. Івасюк знайшов вічний притулок на Личаківському цвинтарі, де поховані інші видатні діячі української культури.
Сьогодні могила композитора на Личаківському цвинтарі є важливим місцем пам'яті для української культури, на якій встановлено пам'ятник з бронзовою постаттю Івасюка біля рояля. Цей меморіал став символом пам’яті про митця та незнищенність української культури, хоча за радянських часів влада не дозволяла встановити повноцінний пам'ятник. Раніше на могилі стояв дерев'яний хрест, який неодноразово зазнавав вандалізму.
Пам'ять про Володимира Івасюка залишається живою не лише у Львові, але й в усій Україні. Його композиції виконують артисти всіх поколінь, а «Червона рута» залишається однією з найвідоміших українських пісень у світі. У 2009 році він отримав звання Героя України посмертно, що стало свідченням його значного внеску в національну культуру. Проте таємниця його смерті залишилася нерозкритою.
Історія Володимира Івасюка викликає болісні спогади не лише через його ранню загибель, а й тому, що вона стала символом тиску радянської влади на українську культуру. Його творчість була надто яскравою і українською, щоб не викликати занепокоєння у тих, хто прагнув контролювати національну ідентичність. Сьогодні могила Івасюка є не тільки місцем поховання, а й пам’ятником людині, яка здійснила важливі зміни в українській музиці, та всьому поколінню митців, які продовжували творити навіть у небезпечні часи.
