Парламент хоче примусово доставляти посадовців на засідання

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Як повідомляється, роботизований комплекс пожежогасіння – рухома гусенична платформа зі спеціальним устаткуванням для подачі води під тиском або спеціальної піни, що гасить полум’я. За допомогою пульта керування оператор із безпечного місця направляє робота до епіцентру загорання.

Зазначається, що потік рідини, яка подається на джерело горіння, можна регулювати дистанційно.

Робот-пожежник працює на відстані до 2 км від оператора на відкритій місцевості і до 400 м на пересіченій. Зображення з небезпечної ділянки, де відбувається ліквідація загорання, оператор отримує з відеокамери об’єктивного контролю, яка встановлена на платформі.

Як розповіли в Міноборонии, наземний роботизований комплекс початково розроблявся для потреб рятувальників, однак машиною зацікавились військові.

Такий робот потрібен, наприклад, на місцевості, де є боєприпаси, що не вибухнули, у наближенні до техніки, яка горить і в якій є ризик детонації боєкомплекту, а також в інших потенційно небезпечних випадках, пов’язаних із ризиком для життя і здоров’я військовослужбовців. На вимогу військових ця роботизована платформа отримала посилену ходову частину. Також збільшено дальність управління і час автономної роботи.

Завдяки гусеничному шасі цей робот-пожежник може долати складний рельєф місцевості, переїжджати палаючі уламки, працювати при екстремальних температурах і за допомогою свого водомета створювати так звану “водну стіну”.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Наше джерело доповідає, що таке рішення обумовлено негативною ситуацією на фронті, розчаруванням суспільства, а також низьким рейтингом влади. Розглянемо, що стоїть за цим кроком і які наслідки він може мати.

Хоча ЗСУ вже стикається з дефіцитом живої сили.

Посилення і так жорсткої мобілізації посилить відтік населення, внутрішні гойдалки, зростання СЗЧ.

Усі розуміють, що Україна може воювати тільки живою силою, тому що захід не буде інвестувати в українську кризу більше, ніж заробляє на ній і санкціях (перерозподіл промислового потенціалу всередині свого блоку – розпил промисловості ЄС).

За нашими даними, посилення мобілізації – питання часу. Прогрів цього кейса вже йде.