Партія Тимошенко за державні кошти фінансувала пов’язані компанії – ЗМІ

Команда «СтопКор» здійснила детальний моніторинг стилю життя високопосадовців у різних областях, зосередивши особливу увагу на майновому становищі родини заступника голови Івано-Франківської ОДА Миколи Палійчука. Попри відсутність у нього офіційного бізнесу чи значних задекларованих активів, найближче сімейне коло володіє цілим масивом нерухомості й транспортних засобів, що викликає низку запитань щодо відповідності такого майна офіційним доходам чиновника та прозорості його фінансової історії.

Кар’єрний шлях Палійчука видається класичним для регіонального політика: від роботи механіком до поступового входження в місцеву владу. Депутатство в обласній раді та керівництво бюджетною комісією відкрили йому доступ до внутрішніх процесів управління ресурсами області. Згодом політик неодноразово змінював партійні прапори, переходячи між силами різного ідеологічного спрямування — від «Нашої України» до «УДАРу», «УКРОПу» та інших політичних проєктів, що визначали політичний ландшафт Прикарпаття в різні роки.

Паралельно з політичною кар’єрою зростав і матеріальний статус родини Палійчука. Його діти володіють квартирами в елітних районах Івано-Франківська. Дружина Ельвіра Гринішак задекларувала щонайменше десять різних об’єктів нерухомості: від будинку площею понад 370 квадратних метрів до магазинів, квартир, нежитлових приміщень і земельних ділянок. На ній же оформлені два автомобілі Honda CR-V 2012 та 2021 року випуску загальною вартістю понад 1,6 мільйона гривень. Сам Палійчук офіційно не має у власності жодного авто.

Це не єдина особливість. До недавнього часу Палійчук був одружений з Наталією Палійчук, матір’ю трьох його дітей. Після розлучення у декларації за 2020 рік уже фігурує шестеро дітей, двоє з яких мають прізвище нової дружини. Колишня жінка чиновника фігурувала у кримінальному провадженні щодо вирощування снодійного маку, але уникла покарання через визнання вини. Вона також володіла частками компаній, якими до цього керував сам Палійчук.

Йдеться, зокрема, про ПП “Компанія Руслана” та ТОВ “Руслана”, зареєстровані у Ворохті за адресою, де працювала фірма, що надавала туристичні послуги у Карпатах. Архівні версії сайту carpathiantours.com підтверджують, що за цією адресою діяла компанія, яка організовувала гірські тури та займалася готельним бізнесом. Обидва підприємства не мають задекларованого майна чи тендерів, однак зв’язки з туристичним сектором очевидні.

Палійчук також фігурує у складі інших структур — ТДВ “Облпаливо”, ГО “Спільна праця”, а також Федерації лижного спорту Івано-Франківської області, де нині зазначений як керівник. Остання не має активів, проте її діяльність може свідчити про неформальний вплив чиновника у спортивному середовищі. Ситуація ускладнюється тим, що в базі YouControl контактний номер Палійчука збігається з номером адвоката Сторожука — юриста, пов’язаного з групою екснардепа Олександра Шевченка та бізнесом курорту Буковель.

Додаткові питання викликають закупівлі Івано-Франківської обласної ради. За останні роки вона придбала десятки дорогих наручних годинників, а також подарункові набори й книги на сотні тисяч гривень. Відповідальні комісії, які координував Палійчук, погоджували такі витрати, що виглядає як класичне нецільове використання бюджетних коштів.

Не менш показовою є історія з фінансуванням партії “УКРОП”. Палійчук переказав кошти на партійний рахунок, маючи податковий борг, що є прямим порушенням законодавства. Суд закрив провадження через строки давності, але факт порушення встановлено.

Попри численні питання до статків родини, участі в бізнес-структурах і сумнівних політичних історіях, Микола Палійчук продовжує обіймати високу посаду в області. Стиль життя його оточення, значні активи та відсутність офіційного бізнесу створюють картину, яка потребує детального вивчення антикорупційними органами.

Святогірська громада розташована в Донеччині, всього за 14 кілометрів від лінії фронту, і нині знаходиться в зоні активних бойових дій. Щодня тут можна почути вибухи, а російські дрони та керовані авіаційні бомби регулярно атакують територію громади. У відповідь на ці загрози українська армія активно працює над зміцненням оборони, і вже в 2024 році на території громади розпочали будівництво фортифікаційних споруд, щоб забезпечити надійний захист і не дати ворогу можливості просуватися далі.

Проєкт по укріпленню Святогірської громади реалізується за підтримки Полтавської обласної військової адміністрації, а самі укріплення охоплюють понад 21 кілометр. Це бетонні блоки, вогневі точки, бліндажі та інші об’єкти, які повинні забезпечити максимальний захист для військових та місцевих мешканців у разі наступу. Важливість цих споруд важко переоцінити, адже вони є частиною стратегії оборони України на Донбасі, який, як і раніше, є однією з найгарячіших точок конфлікту.

Наскільки нині небезпечно залишатися у Святогірську, та чи стала нова лінія оборони частиною корупційної схеми, дізнавалися журналісти Реальної Газети.

Ще торік на території Святогірської громади розпочали масштабне будівництво фортифікаційних споруд — бліндажів, вогневих точок та бетонних укріплень. Народний депутат Ярослав Железняк стверджує, що замість реальних укріплень були зведені лише імітаційні конструкції, які не відповідають вимогам обороноздатності. Він заявив, що через фіктивні контракти, завищені ціни та «фронтові» компанії було виведено близько 200 мільйонів гривень. Відтак, аби спростувати таку заяву, Полтавська ОВА організувала престур на Донеччину, щоби журналісти мали можливість особисто оглянути споруди.

«Як бачите, ми тут, і крім нас тут нікого більше немає. Основна мета нашого приїзду — це показати, що фортифікаційні споруди збудовані, вони на підконтрольній території України. Дані фортифікаційні споруди проєктувалися і будувалися відповідно до проєкту, який був розроблений проєктною організацією на замовлення Генерального штабу й проєктного інституту Міністерства оборони України», — сказав тимчасово виконувач обов’язки начальника Полтавської ОВА Володимир Когут.

Журналісти звернулися до Народного депутата Ярослава Железняка з питанням, що він думає стосовно такого престуру. Від своїх слів нардеп не відмовляється, натомість каже, що організаторам вже потрібно готуватися до допитів. Свої претензії до фортифікаційних споруд, зведених під керівництвом Полтавської обласної військової адміністрації, він також не раз озвучив у відео на своєму YouTube-каналі.

«Існує цілеспрямований та чіткий план привласнення близько 200 мільйонів гривень, який, на жаль, успішно реалізували у 2024 році. Полтавська ОВА взяла на себе один із ключових напрямів робіт на Донеччині, ближче до Покровська», — розповідає народний депутат України від партії «Голос» Ярослав Железняк.

У відповідь т.в.о. начальника Полтавської ОВА Володимир Когут запевнив, що адміністрація курувала роботи виключно на території Святогірської громади Донецької області, а народний депутат казав про Покровський район:

“Ми перебуваємо у Святогірському. Це — Краматорський район, Святогірська територіальна громада”.

4 вересня 2025-го стало відомо, що Національне антикорупційне бюро України виправило до своєї підслідності кримінальне провадження щодо можливих зловживань посадовців Полтавської ОВА та пов’язаних із ними підрядників під час будівництва фортифікаційних споруд у зоні бойових дій.

Раніше ця справа перебувала в Бюро економічної безпеки на Полтавщині. Тамтешні детективи припускали, що службові особи ОВА спільно з підрядниками завищували вартість матеріалів у звітах. У документах, які передали до суду, йшлося, зокрема, про дерев’яні бруски, які у звітах коштували понад 9 тисяч гривень за кубометр, тоді як середня ринкова ціна — близько 6,6 тисячі. За підрахунками БЕБ, це могло спричинити збитки державі на понад 3 мільйони гривень.

Натомість Володимир Когут запевняє, роботи були не тільки виконані в рамках закладеного бюджету, а ще й кошти вдалося заощадити:

«Закінчилися роботи взимку 2024 року. Загальний кошторисний бюджет, згідно з проєктно-кошторисною документацією був з доповненнями, тому що коли приїхали виконувати роботу, виникла деяка ситуація на місцевості. Прийшлося коригувати деякі речі. Загальний бюджет становив 381 мільйон гривень. Згідно з актами від підрядника, загальна цифра склала 375,5 мільйонів гривень. Відповідно 5,5 мільйонів гривень, які були зекономлені, повернуті до державного бюджету», — наголосив Володимир Когут.

У Святогірській громаді фортифікаційні роботи виконували під керівництвом двох обласних військових адміністрацій — Полтавської та Хмельницької. Роботи розпочали й завершили майже одночасно, зазначив начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін. І додав, що побудувати лінію оборони поблизу фронту — задача не проста. Під час робіт працівники часто потрапляли під ворожі атаки. А у суму робіт входить не тільки вартість будівельних матеріалів, а й оплата роботи працівників та технічного ресурсу.

«Працювало багато людей, техніки, будували ж і великі об’єкти, а для цього потрібні й крани, й екскаватори. Тобто це великі роботи, і ми їх зробили вчасно», — каже Рибалкін.

За його словами, під час будівництва не обійшлося без неприємностей: є поранені, підбита техніка, стався підрив екскаватору.

Водночас триває процес передачі робіт до Державної спеціальної служби транспорту. Це передбачає ретельну перевірку кожного об’єкта — від точності відповідності проєкту до технічного стану укріплень. Паралельно усуваються незначні недоліки, виявлені під час інспекцій, аби забезпечити максимальну готовність споруд до виконання бойових завдань у разі загострення ситуації на фронті.

«Виконується робота приймання й передачі даних споруд на баланс нашої служби, ВОПи (взводні опорні пункти) обстежуються. Є деякі недоліки, які одразу усуваються підрядними організаціями. Що саме це за недоліки, я не можу сказати. Також триває робота з приймання та перевірки документації. Вже зараз прийнято 2 опорних пункти, по інших роботи тривають», — розповів військовослужбовець Державної спеціальної служби транспорту.

Роки війни навчили українських захисників цінувати кожен метр укриття. Бо на початку війну укриттями слугували траншеї у посадках. Серед тих, хто вже бачив нові укріплення на власні очі, військовослужбовець Святослав.

Він дає позитивну оцінку виконаним роботам: «У 2022 році ми просто раділи траншеї у посадці, тут укріплені стінки широка траншея, не вузька, що сам ледве проходиш. Вже поросло травою, а влітку це — добре, це додаткове укриття. Загалом же фортифікації створені для життєдіяльності, щоби ти не рив собі нору десь, і тут я бачу, що умови створенні й основа на мою думку хороша. Натягнути сіточку від дронів, облаштуватися, й можна давати відсіч ворогу», — каже військовослужбовець Святослав.

Святогірська громада й досі живе під постійною загрозою війни. Від лінії фронту її відділяє всього кілька кілометрів — найближчий населений пункт громади близько 10 км від зони бойових дій. Попре це тут залишаються понад 2,6 тисячі людей, хоча ще після деокупації у 2022-му їх було понад 3 тисячі.

Щодня виїжджає кілька родин, частина евакуюється через державні програми, частина — власними силами. А небезпека для мирних жителів лише зростає: громада відчуває удари С-300, шахедів, крилатих ракет, а особливо «КАБів» (керованих авіаційних бомб), проти яких не існує захисту.

«Наші люди бачили фактично все. Наприклад якщо ми кажемо про Ярову, то там фактично немає жодного двора. У Святогірську теж немає жодної неушкодженої будівлі. Трошки інше тут життя і трошки інші тут дії. Тому найголовніше у нас питання зараз це — евакуація й взаємодія з військовими, які виконують свої безпосередні обов’язки на лінії бойового зіткнення», — розповідає Володимир Рибалкін.

У такій ситуації питання укріплень дуже важливе. Якщо росіяни все ж таки почнуть тиснути, перед противником має постати не просто ряд укриттів, а складна, продумана система фортифікацій, підкріплена десятками кілометрів траншей, бетонних блоків та вогневих точок. Це не лише перешкода на шляху ворога, але й нова можливість для українських воїнів тримати позицію та завдавати значних втрат противнику.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Матвієнко та Мірзоян часто діляться щасливими моментами свого сімейного життя у соціальних мережах, проте не завжди їхня історія була настільки безхмарною. Артисти неодноразово ставали об’єктом чуток про розлучення та зради, які вони публічно спростовували. Однак, за словами Тоні, справжні труднощі у них дійсно були, і стосунки не раз висіли на волосині.

Співачка розповіла, що їм з Арсеном довелося зіткнутися з кризою у стосунках. Вона не уточнила, коли саме це сталося, але зізналася, що була готова боротися за збереження шлюбу. Матвієнко відкрито говорить про свої почуття та очікування від чоловіка, наголошуючи на важливості уваги з його боку. “Я кажу, що хочу бути жінкою, хочу уваги, і якщо ти мені цього не даєш, то навіщо ми разом?” — зізналася вона.

Щоб не втрачати інтерес і підтримувати пристрасть, пара намагається регулярно проводити час удвох, відправляючись у романтичні подорожі. Як розповіла Матвієнко, у них було вже декілька “медових місяців”, і вони намагаються повторювати їх час від часу, щоб освіжити свої почуття.

Нагадаємо, що Тоня Матвієнко та Арсен Мірзоян офіційно стали подружжям у 2017 році. Разом вони виховують доньку Ніну, якій зараз 7 років. У Тоні також є доросла донька Уляна від попередніх стосунків, які тривали 10 років.

Завдяки взаємній підтримці та здатності відкрито обговорювати свої переживання, Матвієнко та Мірзоян успішно подолали непрості моменти та продовжують іти життям разом.