Переговори про мережу “Апартель”: журналісти зафіксували участь Василя Крулька у розмовах із підозрюваним у земельній корупції

Україна продовжує демонструвати вражаючу стійкість у газовій сфері, навіть у найскладніші періоди своєї історії, коли країна знаходилася у стані повномасштабної війни. Вдалий баланс між імпортними поставками та активним розширенням власного газовидобутку став ключовим фактором забезпечення енергетичної незалежності та стабільності країни.

Не дивлячись на військові дії та геополітичні турбулентності, Україна змогла зберегти невідворотний розвиток у газовій сфері завдяки комплексному підходу до проблеми. Зокрема, ретельно спланована стратегія щодо диверсифікації джерел постачання, активне використання альтернативних джерел енергії та поступове зростання обсягів внутрішнього видобутку газу дозволили країні уникнути критичних енергетичних залежностей.

Підтримка внутрішнього газовидобутку, розвиток вітчизняних технологій у цій сфері, а також інвестиції у модернізацію газотранспортної інфраструктури стали важливими елементами стратегії національного енергетичного забезпечення. Водночас, відкритість до співпраці з міжнародними партнерами та відповідальне ведення енергетичної політики забезпечили Україні стабільне місце на енергетичній карті Європи та світу.

Такий успішний досвід України у газовій сфері став прикладом для багатьох інших країн, що стикаються з викликами енергетичної безпеки та забезпечення стійкості у глобальному енергетичному ландшафті.

Україна відмовилася від прямих поставок російського газу ще у листопаді 2015 року. Це рішення підтримується до цього дня, і підтверджується “Укртрансгазом”, який веде лічильник “still alive”, що нараховує вже 3118 днів. Таким чином, Україна протягом майже дев’яти років успішно функціонує без газу від свого колишнього постачальника.

За цей час український газовий ринок пройшов значні зміни, включаючи реформи у “Нафтогазі”, які перестали бути збитковими. Перед 2014 роком Україна імпортувала значні обсяги газу під вигідними умовами від “Газпрому”, але після 2015 року це сталося лише з європейських джерел.

“Україна купує газ на європейському ринку, всі угоди та контракти укладені з європейськими контрагентами. Принципова позиція України – не мати угоди та контракти на купівлю газу з російським “Газпромом”, тому що Кремль давно використовує газ як політичну зброю”, – пояснював у травні 2022-го голова парламентського комітету з питань енергетики Андрій Герус.

Раніше Кремль розраховував на те, що Україна підкориться у газовому питанні, але це не сталося. Втім, успішно забезпечити газом країну вдалося завдяки імпорту з інших джерел та зростанню власного видобутку.

Нещодавно Україна споживала приблизно 30 млрд кубометрів газу на рік, з яких приблизно третину становили імпортні поставки з Європи. Це відмінно від 2013 року, коли споживання було значно вище, а імпорт з Росії складав близько 30 млрд кубометрів.

Відмова від прямих поставок з країни-агресора принесла Україні не лише ринкову, а й енергетичну та політичну незалежність. Однак перекриття вентиля було лише початком, оскільки контракт з дискримінаційними умовами діяв до 2019 року.

Згідно з цим контрактом, Україна повинна була купувати 52 млрд кубометрів газу або сплачувати штраф. Однак ціни були прив’язані до нафтових цін, що робило газ дорожчим, ніж на європейському ринку. Така ситуація ускладнювала виконання умов контракту, що призвело до збільшення боргу перед Росією до 50 млрд доларів.

Урегулювання цього питання було завдяки Стокгольмському арбітражу, який у лютому 2018 року вирішив впереджати “Нафтогаз” та присудив майже 5 млрд доларів. Частина цієї суми була виплачена грошима російською стороною, а решта залишилася зарахованою за газ, поставлений у 2014 році.

Пізнання того, що за поставки газу Москва може шантажувати Київ та вимагати політичних поступок, підштовхнуло до пошуку альтернативних постачальників. Розмови про можливість отримання газу з Європи розпочалися вже під час газової війни 2009 року, але фактично їх реалізували весною 2014 року, коли європейські компанії згодилися на поставки через Польщу, Угорщину та Словаччину.

У підсумку, у 2014 році з західного кордону було імпортовано 5 млрд кубометрів газу. Ці поставки були реальним реверсом, оскільки тодішні контракти передбачали контроль за електронно-вимірювальними приладами на виході з ГТС України, що належали росіянам, і для реверсу доводилося створювати петлі через кордон.

Загалом у 2014 році чверть українського імпорту газу становилося реверсом з Європи, з рештою поставок від “Газпрому”. Проте вже наступного року частка “Газпрому” у структурі українського імпорту впала до нуля.

У 2020 році розпочався віртуальний реверс, коли газові потоки взаємозаліковувалися. Через українську ГТС російський газ потрапляв до країн Європи, а Україна, згідно з домовленостями, отримувала певну кількість для своїх сховищ, не фізично виходячи із трубопроводів.

Проте російсько-угорський контракт зупинив можливість віртуального реверсу з Угорщини. Тоді шляхи поставок газу були наступні:

Ці європейські маршрути підвищили енергетичну безпеку України в умовах повномасштабної війни. За даними Оператора ГТС, у 2023 році з країн Європейського союзу та Молдови надійшло понад 4,3 млрд кубометрів газу, що вдвічі більше, ніж у 2022-му. Це значна цифра, враховуючи, що рівень споживання газу у 2023 році становив 19,8 млрд кубометрів.

Основні обсяги газу надходили під час сезону закачування до ПСГ. Приблизно 42% від загального обсягу надійшло зі словацького напрямку, 31% – з угорського, 14% – з польського, 13% – з румунсько-молдавського.

Наразі триває робота з розширення реверсних потужностей, зокрема, через Трансбалканський трубопровід у співпраці з Румунією та Молдовою. Також у липні стартує новий етап ініціативи “Вертикальний коридор” за участю операторів газотранспортних систем Центральної, Південної та Східної Європи.

Повномасштабна війна спричинила спад у споживанні газу на 30% – з 28,7 млрд кубометрів у 2021 році до 19,8 млрд у 2023-му. Основна частина цього спаду – майже 60% – припала на промисловість. В результаті Україна вперше забезпечила себе газом протягом зими за рахунок власних ресурсів.

“Історична подія. Десять років тому в це ніхто не повірив би. Два роки тому, коли розпочалася повномасштабна війна, у це теж складно було повірити”, – казав у березні голова “Нафтогазу” Олексій Чернишов.

Видобуток природного газу завжди був викликом для України, який став ще складнішим у період незалежності через гібридну війну Росії. Після вторгнення в лютому 2022 року обсяги видобутку раптово зменшилися майже на 10%. Частину родовищ окупанти контролюють, а інші зупинені через наближення до фронту.

Найбільші родовища газу розташовані у Харківській та Полтавській областях, такі як Шебелинське, Західно-Хрестищенське та Єфремівське, з загальними запасами понад 970 млрд кубометрів. Приблизно 17% видобутку припадає на родовища в Івано-Франківській області.

Компанія “Укргазвидобування” зуміла стримати обсяги видобутку, уникнувши різкого спаду, який спостерігався у приватному секторі. У 2023 році вона показала стабільний приріст. Якщо 2022 рік був приурочений до стабілізації видобутку, то у 2023 році відбувся впевнений зріст, перевищивши показники не лише попереднього року, але і 2021 року до повномасштабного вторгнення.

У результаті Україна збільшила видобуток газу на 0,9% у 2023 році, досягнувши показника 18,7 млрд кубометрів. З цієї суми “Укргазвидобування” витягло 13,9 млрд кубометрів, “Укрнафта” – майже 1,1 млрд, а решта 3,7 млрд припадає на приватні компанії.

За словами міністра енергетики Германа Галущенка, Україна може самодостатньо забезпечувати себе газом власного видобутку вже у 2024 році.

“Ми дуже близькі до цього. Є реальні шанси досягти нульового газового балансу вже цього року … Важливо розуміти, що наше споживання значно скоротилося. Багато залежатиме від подальшого розвитку галузі та економіки”, – сказав він у січневому інтерв’ю Reuters.

Як і минулого року, нарощування видобутку газу залишається основним пріоритетом.

“Наша мета на 2024 рік – збільшити видобуток природного газу щонайменше на півмільярда кубометрів. Ми прискорюємо процес буріння нових свердловин і використовуємо передові технології як для геологічних досліджень, так і для ефективного видобутку”, – підкреслив у березні Олексій Чернишов.

Як результат, у лютому “Укргазвидобування” досягло найвищого рівня добового видобутку за останні п’ять років. Зокрема, за підсумками 8 лютого 2024 року компанія отримала 38,54 млн кубометрів товарного газу.

“Це вражаючий результат, досягнутий завдяки введенню в експлуатацію рекордної кількості нових свердловин, включаючи значну кількість високодебітних, які забезпечують видобуток понад 100 тисяч кубометрів на добу”, – додав він.

У квітні група “Нафтогазу” встановила історичний рекорд місячної проходки. За другий місяць весни Бурове управління “Укрбургаз” пробурило свердловин понад 40 000 метрів. Цей показник на 24% перевищив попереднє максимальне історичне досягнення з проходки, встановлене у листопаді 2023 року.

У травні “Укргазвидобування” ввело в експлуатацію дві високодебітні свердловини на одному з найглибших родовищ на сході України. Сумарно вони дають 390 тисяч кубометрів на добу. Ці свердловини пробурені на одному пласті і майже одночасно, тому на технічному сленгу їх називають “близнючками”.

Причому пробурили їх теж у рекордні терміни. Раніше буріння свердловин глибиною понад 6 000 метрів займало від двох до трьох років. Ці ж були готові за 8 місяців. Як уточнювали в “Нафтогазі” у травні, у 2024 році планується вже вийти на 15 млрд кубометрів річного видобутку. Загалом за перші п’ять місяців цього року “Укргазвидобування” наростило виробництво природного газу на 10% порівняно з аналогічним періодом 2023-го.

Загалом з початку року “Укргазвидобування” запустило 36 нових свердловин, у тому числі 11 високодебітних. Якщо темп збережеться, то плани, швидше за все, будуть реалізовані.

Журналісти The New York Times розкрили шокуючі факти щодо викрадення 46 дітей із Херсонського дитячого будинку у 2022 році окупантами. Це обурлива інформація, що ставить під сумнів права та безпеку дітей в українському суспільстві. Навіть більш трагічним є те, що частина цих невинних дітей вже опинилася в російських сім'ях в результаті нечесних практик та порушень закону. Цей випадок свідчить про необхідність негайного вжиття заходів для захисту прав та безпеки дітей, а також для розкриття та покарання винних осіб за ці злочинні дії.

Національне інформаційне бюро повідомляє, що з початку російської агресії в Україні викрадено 19 546 дітей. Однак точна кількість вивезених може бути вищою за зазначену.

Наталія Лукіна була лікарем у Херсонському дитячому будинку – державному прийомному будинку для дітей з особливими потребами. Коли почалося повномасштабне вторгнення, працівники відразу почали шукати безпечне місце для немовлят і маленьких діточок. І пішій доступності було лише одне бомбосховище, а згодом, місцевий пастор, який дізнався про проблему, запропонував перемістити дітей в церкву Голгофа.

Працівники дитячого будинку дуже боялися, що окупанти можуть забрати дітей, і, на жаль, цей кошмар став реальністю 25 квітня 2022 року. Як пишуть журналісти NYT, тоді на порозі з’явилися російські військові, які забрали 46 дітей за наказом російського президента Путіна та так званою уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової.

Журналісти зауважили, що ці дії росіян можна спокійно кваліфікувати як воєнний злочин, адже дітей викрали й згодом примусово перемістили на територію Росії. Спочатку дітей забрали назад до Херсонського дитячого будинку, й момент “переїзду” публікували російські пропагандисти. Згодом викрадені неповнолітні діти стали об’єктом багатьох пропагандистських російських сюжетів.

21 жовтня окупанти на чолі з “Навігатором”, якого згодом ідентифікували як депутата “Єдіной Росії” Ігоря Кастюкєвіча, приїхали до Херсонського дитячого будинку й почали забирати дітей, їх поіменно вносили до списку, посадили до автобуса й вивезли в невідомому напрямку. Окупанти також забрали всю документацію, яка була на дітей, і навіть їхні медичні картки.

Наразі точне місцезнаходження викрадених з Херсона дітей невідоме. Російські чиновники тоді стверджували, що вивезення неповнолітніх до Сімферополя – буцімто було “актом гуманітарного втручання”, втім, це викрадення й воєнний злочин.

З Херсона дітей привезли в окупований Сімферополь, а в грудні 2022 року українських викрадених дітей почали інтегрувати в російське суспільство. Їм зробили російські свідоцтва про народження, видали російські номери соціального страхування, а згодом – зробили й російське громадянство.

Щонайменше 2 дітей з 46 викрадених вже офіційно всиновили росіяни, 7 – вдалося повернути в Україну. Однак доля інших 37 неповнолітніх залишається невідомою.

Керівник ОП Андрій Єрмак відреагував на матеріал журналістів NYT. Він наголосив, що Росія не лише відмовляється співпрацювати, але й веде пропаганду, що ці діти потребують “перевиховання”. Єрмак додав, що деякі з них усиновлюються російськими родинами, інші ж залишаються в інтернатах. Українські родини переживають важкі емоційні травми через розлуку з дітьми, а діти стикаються з асиміляційним тиском у нових умовах.

Україна закликає світову спільноту посилити тиск на Росію для повернення дітей, але процес ускладнюється через політичні та бюрократичні перешкоди. Міжнародні організації, такі як ООН, продовжують працювати над тим, щоб забезпечити повернення дітей, однак швидких результатів досягти важко через опір російської влади та складну міжнародну ситуацію, – наголосив Єрмак.

Водночас він додав, що Росія заперечує будь-які звинувачення, виправдовуючи власні дії тим, що “діти перебувають в безпечних умовах”. Однак тисячі сімей сподіваються, що зможуть возз’єднатися зі своїми дітьми.

Державне бюро розслідувань повідомило про нове затримання колишнього начальника управління Служби безпеки України в Харківській області Романа Дудіна, який уже мав справу з підозрою у державній зраді. Затримання сталося під час спроби підозрюваного вийти з-під варти після сплати понад 4,2 мільйона гривень застави, яку було внесено раніше. Проте, у зв’язку з новими обставинами, правоохоронці оголосили Дудіну додаткову підозру за новим фактом.

Згідно з даними слідства, Роман Дудін підозрюється в організації незаконного захоплення будівлі Харківської обласної військової адміністрації під час перших годин повномасштабного вторгнення Росії в Україну. За версією слідчих, саме Дудін, зловживаючи своїм службовим становищем, організував спробу усунення керівництва обласної адміністрації та захоплення важливого об'єкта, що мало суттєві наслідки для координації оборонних дій та організації роботи на місцях у критичні моменти.

Дії колишнього керівника управління СБУ в Харківській області кваліфіковано за частиною 2 статті 15, частиною 1 статті 109 та статтею 341 Кримінального кодексу України. Йдеться, зокрема, про замах на захоплення державної влади та незаконне захоплення будівлі, що забезпечує діяльність органу державної влади.

Слідство встановило, що підозрюваний володів інформацією про підготовку наступальної операції з боку РФ та був переконаний у її успішності. За версією правоохоронців, за таких обставин він організував спробу захоплення державної влади та блокування роботи обласної військової адміністрації з метою перешкоджання її нормальному функціонуванню.

У разі доведення вини колишньому посадовцю загрожує позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років із можливістю конфіскації майна. Наразі суд має обрати йому новий запобіжний захід з урахуванням оголошеної підозри.