Підсумки візиту Шмигаля до США: основні перемоги та домовленості

У районі Степногірська Запорізької області російські війська активізували спроби локального просування, застосовуючи тактику інфільтрації невеликими піхотними підрозділами. Про це повідомляють аналітики моніторингового проєкту DeepState, які фіксують поступові зміни лінії зіткнення без масштабних наступальних дій, але з постійним тиском на українську оборону.

За оцінками експертів, противник уникає класичних штурмів із залученням великої кількості техніки, натомість намагається просочуватися в межах населених пунктів, використовуючи складний рельєф, забудову та зруйновану інфраструктуру. Такі дії ускладнюють виявлення ворога та створюють додаткове навантаження на підрозділи Сил оборони, які змушені реагувати на постійні дрібні загрози на різних ділянках.

«Звичайно, у Степногірську ще є наші позиції, але зараз вони перебувають у перемішку», — зазначають аналітики DeepState, вказуючи на складну тактичну ситуацію в районі.

Ключову роль у стримуванні російських груп відіграють українські оператори безпілотників, які намагаються виявляти противника ще на підходах до населених пунктів або під час його перебування в будівлях і на польових позиціях. Водночас погодні умови — туман, холод і сніг — ускладнюють роботу дронів, чим користуються окупанти для прихованого переміщення.

Аналітики також повідомляють, що після втрати південної частини Степногірська з багатоповерховою забудовою російські війська отримали можливість накопичувати там сили для подальших атак. Крім того, зафіксовано просочування в село Приморське, де щільна приватна забудова та відносно незначні руйнування створюють «сіру зону», у якій противник може пересуватися непомітно.

Російські підрозділи не припиняють спроб просуватися на північ у напрямку річки Конка, зокрема в районах Малокатеринівки та прилеглих населених пунктів. Фіксується також інфільтрація у бік Лук’янівського, де раніше російські групи вже виявляли та знищували Сили оборони. Схожа ситуація спостерігається і поблизу Степового, де наразі уточнюється, чи змогли окупанти закріпитися.

Речник Сил оборони півдня Владислав Волошин раніше заявляв, що російські війська тиснуть на Степногірськ, оскільки це селище розташоване на вигідному плацдармі, з якого можна вести обстріли Запоріжжя та логістичних маршрутів із міста. Інтенсивні бої тривають також у районі Гуляйполя, де противник діє малими штурмовими групами та намагається прорватися вглиб української оборони.

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Чи потрібне Україні своє вугілля, або куди рухається “зелений перехід”.

А почну я не з вугілля, а з прогнозу щодо споживання нафти, оскільки саме цей вуглеводень є ключовим енергетичним ресурсом, а ціна на нього та обсяг споживання — енергетичним бенчмарком.

Отже, прогноз щодо нафти від ОПЕК World Oil Outlook:

Загальний світовий попит на первинні енергоносії в умовному нафтовому еквіваленті збільшиться до 2050-го року на 24% або з тогорічних 301 млн умовних барелів на добу до більш ніж 374 млн.

Йдеться не тільки про нафту, а й про всі первинні енергоносії. Тобто споживання первинної енергії у світі продовжить зростати, попри технології.

Водночас нафта залишиться ключовим енергоносієм, попри зниження питомої ваги у світовому енергетичному балансі з 31% до 29,3%. Як бачимо, зниження дійсно суто умовне.

А глобальний попит на нафту до середини століття зросте в середньому на майже 18 млн бар. на добу з нинішніх базових 100-103 млн до більш ніж 120 млн бар. на добу.

У цьому контексті, важливим залишається питання впливу “зеленого переходу” на споживання первинних енергоресурсів у світі.

Зараз є два непримиренні табори: одні вважають, що “зелений курс” різко обвалить попит на викопне паливо, інші сміються з цієї гіпотези.

Моє ставлення до “зеленого курсу” приблизно таке.

Перехід на альтернативні джерела енергії, наприклад, на електромобілі, безсумнівно, скорочує попит на викопне паливо. Але лише в рамках загального всебільшого тренду попиту на енергію.

Тобто попит на енергетичні ресурси у світі збільшується швидше за технологічний прогрес “зеленого курсу” і, тим паче, швидше за реальну технічну готовність і масмаркет.

Другий золотий мільярд, який з’являється в Китаї, формує цей довгостроковий тренд зростання попиту на енергію.

Одна річ, коли на сім’ю з десяти осіб одна лампочка, а засіб пересування — велосипед, і зовсім інша, коли середній клас у Китаї (а це вже 400 млн осіб) прагне до західного стандарту споживання: квартира, дім, побутова техніка, кондиціонери, дві-три автівки на сім’ю, перельоти на відпочинок, масове споживання товарів та послуг, для виробництва яких знову ж таки потрібна енергія, і багато.

А в найближчому майбутньому в таких країнах, як Індія, Індонезія, В’єтнам, Малайзія та інших, з’явиться третій золотий мільярд.

Саме це і призводить до того, що споживання вугілля у світі, загалом, збільшується. Насамперед за рахунок Китаю: зростання з 12 ексаджоулів 1965 року до 136 у 2023-му. Тобто — більш ніж в 11 разів. Зараз Китай — це 56% світового споживання вугілля.

І це компенсувало зниження споживання вугілля в Європі, США та інших країнах світу від 40 до 25 ексаджоулів, тобто споживання вугілля у світі впало на 15 ексаджоулів.

Тобто сумарно, крім Китаю, світ скоротив споживання приблизно на 15 ексаджоулів, а Китай — збільшив на 124. У підсумку споживання не впало, а, навпаки, різко зросло.

І така ситуація зберігатиметься доти, доки у світовій економіці між основними економічними кластерами не вирівняється рівень життя.

Зелена енергія — дорога і її можуть дозволити багаті країни, а викопне паливо, особливо таке, як вугілля — дешеве і воно має попит у бідних.

Тобто, поки Азія не наблизиться до Європи за рівнем життя (здебільшого в особі своїх ключових кластерів, таких як Китай, Індія, Індокитай), попит на викопні види палива буде лише збільшуватися, а “зелений курс” буде лише виконувати роль “гальма” цього зростання.

Тому Україні, як бідній країні, (давайте називати речі своїми іменами) дуже небезпечно копіювати моделі поведінки розвинених країн, особливо в частині “зеленого курсу”.

І наше вугілля, як і наша нафта, природний газ і навіть торф, нам ще знадобляться. Хоча є ризик втрати наших вугленосних басейнів на сході країни, але вони ще залишаються на заході.