Середа, 23 Липня, 2025

Південноукраїнська АЕС закуповувала чайники за 3 мільйони

Важливі новини

Як в Україні змінилися ціни на хліб у січні

У 2024 році ціни на продукти в Україні зросли на 20%, і ця тенденція зберігається у 2025-му. Серед причин подорожчання називають інфляцію, логістичні витрати, енергетичну кризу та вплив акцизів на пальне. Основні причини подорожчання Інфляція: У 2024 році інфляція в Україні перевищила 12%. Вона стала ключовим чинником зростання цін на продукти харчування. Війна та її […]

The post Як в Україні змінилися ціни на хліб у січні first appeared on НЕНЬКА ІНФО.

Телефонна розмова з Трампом: подробиці

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Трамп знову заявив Зеленському, що необхідно шукати дипломатичні шляхи вирішення конфлікту. Криваву війну необхідно закінчувати. Зеленський із Трампом погодився і сказав, що сподівається, нова адміністрація візьме до уваги українську формулу миру. Трамп проігнорував цей посил. На цьому й закінчили.

Розмову з Трампом організували через Орбана.

За це Зеленський обіцяв щось Орбану.

Цікаво що?

Невже тепер для Банкової Орбан став «найкращим другом», а не «ізгоєм»?

Чому Україна не може виробляти власні ракети

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.

Українців попередили про штрафи за шашлики

У літній сезон пікніків українців попередили про серйозну відповідальність за розведення багаття в заборонених місцях. Як повідомляє Координаційний центр з надання безоплатної правової допомоги, за шашлики не там, де треба, можна отримати не лише штраф, а й кримінальне покарання. Де не можна розводити багаття Заборонено розпалювати вогонь: у лісі під час пожежонебезпечного періоду — якщо […]

Адвокат УПЦ Роберт Амстердам: Розкриття доказів нападів на церкви та священиків

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам розкрив перед громадськістю деталі зібраного ним звіту, який налічує понад 250 сторінок, щодо нападів на УПЦ, її священиків та церкви. У відеозверненні він знову висловив свою турботу щодо майбутнього законопроекту 8371, який має на меті заборонити УПЦ, називаючи його проявом мови ненависті. За його словами, такі напади та обмеження прав вірян є абсолютно неприпустимими і можуть лише поділити суспільство.

Амстердам підкреслив, що УПЦ не має жодного зв'язку з Московським патріархатом та відмежовується від ідеології "русского мира". Він нагадав про публічну позицію митрополита Київського Онуфрія стосовно цих питань. Зазначивши, що УПЦ повністю підтримує державу Україну та закликає до її захисту, особливо в умовах російського вторгнення.

Додатково, Амстердам виступив із закликом до підтримки України з боку США, наголошуючи на критичній важливості підтримки для обох країн. Його запитання щодо майбутньої довіри до США після подій у Кабулі та Києві залишається актуальним для багатьох.

У висновках до цієї статті важливо підкреслити, що позиція адвоката Української православної церкви Роберта Амстердама є важливим кроком у захисті прав вірян та запобіганні подальшим нападам на церковні споруди та духовенство. Він чітко висловив свою турботу щодо майбутнього законопроекту 8371, який може стати загрозою для свободи віросповідання в Україні. Також важливо підкреслити, що УПЦ не має жодного зв'язку з Московським патріархатом та є повністю відділеною від ідеології "русского мира". Заклик Роберта Амстердама до підтримки України з боку США є актуальним та важливим у контексті геополітичної ситуації та потреби у зміцненні міжнародної підтримки в обороні суверенітету країни.

Південноукраїнська атомна електростанція — стратегічний об’єкт енергетичної безпеки держави. І, схоже, одночасно — банкомат для обраних постачальників. Щонайменше з 2016 року станція укладала багатомільйонні договори з компанією «ТСМ груп» без будь-яких тендерів, уникаючи системи Prozorro.

Сума на контрактах — десятки мільйонів гривень. Продукція — не лише технічна. У 2020-му компанія поставила на АЕС чайники, мікрохвильовки та холодильники — майже на 3 мільйони гривень.

У розпорядженні журналістів опинився договір від 2020 року на 36,6 млн грн, укладений між Південноукраїнською АЕС і київською «ТСМ груп». Контракт не публікувався в системі відкритих закупівель і, за словами джерел у поліції, взагалі укладався в обхід Prozorro.

Згідно з документами, компанія поставила побутову техніку на понад 2,7 млн грн, з яких майже пів мільйона — переплата, за оцінками слідчих. Чи не єдиний наслідок — відкриття провадження у поліції Миколаївської області в 2022 році. Що з ним зараз — невідомо.

Компанію заснували Олена Домашнєва та Олена Кривошиєнко у 2010 році. Від 2014-го «ТСМ груп» почала регулярно з’являтися серед постачальників для державних установ — і не тільки АЕС.

Контракти підписувались із СБУ, МВС, Адміністрацією Президента, а от у відкритому доступі їх немає. Співпраця тіньова, розрахунки — непрозорі, і жодного тендеру. Експерти припускають наявність високого прикриття — адже серед родичів Домашнєвої фігурує ексдипломат Павло Домашнєв.

Навіть поверхневий аудит контрактів компанії за 2016–2018 роки дає шокуючі цифри: угоди на понад 45 млн грн і щонайменше 12 млн грн переплат лише на відеореєстраторах. У 2016-му — ще 12,5 млн грн, з яких 3,9 млн — підозра на розтрату.

А далі — тиша. Частину справ, за словами джерел, просто «спустили на гальмах», інші зависли на досудовому етапі.

Бо мова — про енергетичну безпеку. Бо гроші — з кишені платників податків. Бо подібні закупівлі — прямий шлях до катастроф і залежності стратегічних об’єктів від непрозорих гравців.

І поки керівництво Південноукраїнської АЕС мовчить, а поліція не дає відповідей, залишається тільки питати вголос: де відповідальність, пані та панове?

Останні новини