Поліція розслідує масштабну податкову схему, пов’язану з компаніями бізнесмена Євгена Пулі: в обігу – десятки мільярдів

Донбас опинився у центрі масштабного геополітичного торгу після того, як президент США Дональд Трамп ініціював прискорену спробу досягти мирної угоди з Росією. За даними The Times, у Вашингтоні намагаються сформувати пакет пропозицій, що передбачає згоду Києва на фактичну передачу Москві всієї території регіону. Ця ідея подається як шлях до оголошення припинення вогню вже до Різдва, що, на думку американської адміністрації, могло б створити ефект політичного прориву та водночас продемонструвати результативність нової дипломатичної стратегії США.

Проте для України така концепція виглядає неприйнятною не лише з політичного чи правового погляду, а й через величезну людську ціну, яку країна вже заплатила за Донбас. Саме цей регіон пережив найбільші випробування після російського вторгнення 2014 року та ще масштабнішої хвилі насильства у 2022-му. Розбиті міста, зруйнована інфраструктура, тисячі загиблих і мільйони вимушених переселенців стали болючим нагадуванням про те, що будь-які поступки агресору можуть мати довгострокові наслідки для національної безпеки.

За даними ЗМІ, Кремль не розглядає можливість припинення бойових дій без повного виведення українських військ із Донбасу, включно з укріпленими містами Краматорськ і Слов’янськ. Трамп, зі свого боку, розраховує завершити війну до Різдва і дає Києву лічені дні для відповіді щодо територіальних поступок.

Конституція України не дозволяє передавати території без загальнонаціонального референдуму, який провести під час війни практично неможливо. Однак формально референдум не знадобився б, якби влада просто наказала військам відійти з регіону. Саме цей сценарій, як зазначає видання, викликає найбільше занепокоєння серед українських експертів.

Аналітик фонду “Повернись живим” Микола Бєлєсков вважає, що частина військових могла б не виконати наказ про відступ, що створює ризики внутрішньої дестабілізації. Він наголошує, що вимога піти без бою для багатьох захисників буде сприйматися як національне приниження. За його словами, бої за Краматорськ і Слов’янськ можуть коштувати Росії десятків тисяч життів, і відступ без спротиву матиме серйозні наслідки для оборони України у майбутньому.

Бєлєсков також попереджає, що навіть передача Донбасу навряд чи зупинить агресію Кремля. На думку експерта, Москва прагне не лише територій, а й зміни політичного курсу Києва, недопущення вступу України до НАТО та обмеження її армії. Тому будь-які “мирні плани”, що передбачають поступки, можуть бути використані Росією для подальшого наступу.

Позиції Зеленського у переговорах ускладнені внутрішньою ситуацією. Після корупційного скандалу, що призвів до відставки керівника Офісу президента Андрія Єрмака, західні партнери уважно стежать за стабільністю в українській владі. Попри це, як пишуть ЗМІ, жодних сигналів про зміну переговорної позиції Києва не надходило. Політолог Володимир Фесенко зазначає, що політичний вплив Єрмака був значно меншим, ніж вважали.

Окремим пунктом американського плану є проведення в Україні президентських виборів протягом 100 днів. Трамп заявив, що затримка з виборами означає “відсутність демократії”, але Зеленський наполягає, що голосування можливе протягом 60–90 днів за умови належної безпеки та підтримки партнерів.

Колишній прем’єр-міністр Росії Михайло Касьянов, який нині живе в еміграції, вважає, що Путін одержимий ідеєю повного контролю над Донбасом і прагне домогтися міжнародного визнання своїх завоювань. Він переконаний, що для російського президента це питання демонстрації сили та недопущення враження слабкості.

За оцінками експертів, тиск на Україну з вимогами територіальних поступок не припиняється, проте такі умови несуть в собі ризики як для безпеки держави, так і для єдності суспільства. Москва ж продовжує наполягати на сценарії, який означав би фактичну капітуляцію Києва на сході.

Нільсен, як досвідчений аналітик та капітан флоту, пропонує свій погляд на розвиток подій, спираючись на військову експертизу та розуміння геополітичної ситуації. Його аналіз привертає увагу до кількох ключових аспектів, які можуть вплинути на подальший перебіг подій.

Динаміка війни: наступ і оборона

Військові дії характеризуються чергуванням наступальних та оборонних фаз. З початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну ми спостерігали зміну ініціативи між сторонами. Перші шість місяців війни Росія вела наступальні дії, згодом Україна перейшла в контрнаступ, що тривав близько року. Проте, починаючи з осені минулого року, Росія знову перейшла до наступу, використовуючи значні ресурси. Попри це, досягнення російських військ залишаються обмеженими, що дає підстави вважати, що їхній наступ поступово наближається до точки кульмінації.

На війні оборона дозволяє сторонам накопичувати ресурси та енергію, які потім використовуються для наступу. Цей цикл врешті-решт приводить до кульмінації, коли наступальні можливості вичерпуються. Саме тоді ворожа сторона має можливість розпочати контрнаступ, користуючись виснаженням супротивника.

Україна наразі перебуває в обороні, накопичуючи сили та ресурси для майбутнього контрнаступу. Отримуючи військову допомогу від західних партнерів та провівши нову хвилю мобілізації, Україна створює значну силу, готову до використання у відповідний момент.

Політичні та військові розрахунки

Одним з ключових факторів, що впливатиме на час проведення українського контрнаступу, є ситуація на політичній арені, зокрема результати президентських виборів у США. Якщо Джо Байдена переоберуть, військова підтримка з боку США, ймовірно, продовжиться. Водночас перемога Дональда Трампа може призвести до змін у політиці щодо військової допомоги Україні. Таким чином, українське керівництво повинно враховувати цю невизначеність у своїх стратегічних планах.

Які є ризики

Україні варто обирати між двома підходами: розпочати контрнаступ одразу після кульмінації російського наступу або залишатися в обороні для подальшого накопичення ресурсів. Швидкий контрнаступ може мати політичні переваги, піднімаючи моральний дух та зламуючи наратив про непереможність Росії. Водночас існує ризик, що підготовка бригад може бути незавершеною, а політична ситуація у США може вплинути на поставки озброєнь.

Україні потрібно враховувати обидві стратегії, спираючись на аналіз ситуації на фронті та політичні чинники. Нільсен вважає, що вирішальним фактором у визначенні часу контрнаступу стануть результати американських виборів. До цього часу українські сили ймовірно продовжать оборонні дії, готуючись до можливих локальних контратак, щоб не втрачати можливостей та підтримувати військову активність.

В кінцевому рахунку, стратегія України має бути гнучкою та адаптивною, готовою до змін як на полі бою, так і в міжнародній політиці.

Протягом року кількість втраченої та викраденої зброї в Україні практично подвоїлася. За даними аналітичного сервісу Опендатабот, з початку повномасштабного вторгнення в Україні було зафіксовано понад 491 тисячу одиниць зниклого озброєння. Це вдвічі більше, ніж у попередньому році, що вказує на зростання проблеми з контролем та обліком військових ресурсів. При цьому 94% усіх випадків втрат — це зброя, що зникла за різних обставин. Лише близько 6% становлять викрадені одиниці. Такі статистичні дані підкреслюють серйозні недоліки в системі збереження, обліку та охорони озброєння в умовах війни.

Основні причини втрат зброї можуть бути різними — від неуважності під час транспортування до технічних несправностей та недоліків у організації зберігання. Однак, зважаючи на масштаби втрат, можна стверджувати, що питання організації контролю над військовими ресурсами потребує негайного вирішення. Проблеми з викраденням зброї ще більше ускладнюють ситуацію, адже відсутність належного нагляду може призвести до того, що озброєння потрапляє в руки ворога чи кримінальних угруповань.

Найчастіше зникають автомати — як бойові, так і трофейні, отримані в перші місяці війни. Друге місце посідають мисливські рушниці, які, ймовірно, належали цивільним власникам або добровольчим формуванням. Більше половини втраченої зброї має іноземне походження, тоді як українська становить лише близько 17%.

Географія втрат також свідчить про серйозність проблеми. Лідером за кількістю зниклої зброї став Київ — саме тут зафіксовано найбільше випадків. Далі йдуть прифронтові регіони: Донецька область, де тривають бої та частина територій залишається окупованою, а також Миколаївська, Київська та Запорізька області.

Аналітики зазначають, що тенденція до зростання кількості втраченої зброї може становити небезпеку не лише для фронту, а й для цивільного життя. Без належного контролю та системи обліку така зброя може потрапляти у кримінальні структури, створюючи додаткові ризики для безпеки в тилу.

Проблема втраченого озброєння набуває системного характеру і потребує посилення державного нагляду, аудиту військових складів, а також єдиної електронної бази контролю, щоб запобігти подальшому зростанню втрат.