Понад 50 українців загинуло перетинаючи річку Тису

Система моніторингу та реагування на погодні явища включає:

Управління капітального будівництва Херсонської міської ради уклало угоду з київською компанією «Тенсенс» на будівництво великого протирадіаційного укриття на території херсонського професійного училища №2. Це укриття має бути побудоване в районі багатоповерхівок і приватного сектору, але підряд було надано без проведення відкритих торгів. Дозвіл на такий контракт дала Рада оборони області ще 14 листопада.

Вивчивши кошторис, журналісти «Главкома» з’ясували, що компанія «Тенсенс» завищила ціни на матеріали для будівництва. Наприклад, пісок і щебінь у проекті коштують майже вдвічі дорожче за ринкові ціни. Це ставить під сумнів чесність компанії та ефективність використання бюджетних коштів на таких проєктах.

Цікаво, що «Тенсенс» була заснована лише в травні 2023 року, а її власники та керівники – Сергій Гайдукевич та Вадим Кушнір – пов’язані з десятками інших компаній, які згодом змінили свої власників і реєстраційні адреси. Ці факти вказують на ймовірне використання компанії для продажу підрядів та схем, пов’язаних із перепродажем будівельних послуг.

Незважаючи на те, що компанія не має техніки та співробітників, вона отримала підряд на 82 млн грн. Керівника та власника компанії змінили лише за два дні до підписання контракту. Новим директором і кінцевим бенефіціаром став Максим Сердюк з Полтавщини, який раніше був зареєстрований як таксист.

Мешканці Херсона вже кілька місяців протестують проти будівництва великих протирадіаційних укриттів у місті, побоюючись, що зростання військової інфраструктури може привернути додаткові обстріли з боку Росії. Незважаючи на це, місцева влада продовжує просувати нові будівельні проекти, що викликає додаткову стурбованість серед громадськості.

Двадцяте засідання у форматі Рамштайн має потенціал стати вирішальним у попередженні можливого дефіциту ракет для військ протиповітряної оборони України. Наразі, експерти вказують на наявність альтернативних шляхів підтримки Збройних сил України у забезпеченні озброєнням, навіть без затвердженого бюджету, шляхом участі "третіх країн". Один із можливих варіантів — це програма Excess Defense Articles, що передбачає передачу надлишкової зброї за мінімальну вартість, за умови оплати логістичних витрат та відновлення та ремонту отримувачем. До того ж, зенітні ракети США, такі як AIM-120 та AIM-9, що використовуються у системі NASAMS, є на озброєнні країн НАТО та інших союзників України. Можливий сценарій передбачає передачу ракет Україні, а взамін країни отримають знижку на поновлення власних запасів шляхом замовлення нових ракет у Сполучених Штатах.

Однак, головною проблемою є ракети для системи Patriot. У Європі їх виробництво до цієї системи здійснюється спільною компанією MBDA Germany та Raytheon – COMLOG. Варіанти передачі зенітних ракет для України існують, проте це заплутані схеми з кількома учасниками на основі взаємних зобов’язань та обіцянок. Будь-які складніші заходи, що передбачають постачання озброєння напряму, залишаються вкрай незрозумілими і заплутаними, потребуючи додаткового уточнення та координації між всіма зацікавленими сторонами.

У висновках до вищезгаданої статті можна зазначити, що участь України у форматі Рамштайн є важливою в контексті забезпечення військової безпеки та обороноздатності країни. Аналіз показав, що існують альтернативні шляхи підтримки Збройних сил України в озброєнні, такі як програма Excess Defense Articles та можливість отримання ракет від союзників. Однак, існує проблема з ракетами для системи Patriot, де потрібна більш складна координація та узгодження між різними учасниками. Загалом, детальний аналіз показав необхідність удосконалення механізмів співпраці та узгодження між партнерами для ефективного забезпечення України озброєнням у разі потреби.

Нещодавно Міністерство охорони здоров'я України повідомило про проведення перевірок та скасування рішень про встановлення інвалідності для 74 військовозобов'язаних осіб, які проходили експертизу в Хмельницькій медико-соціальній експертній комісії (МСЕК). Ця інформація була надана у відповідь на запит Українських Новин.

“З Селідове все не так добре, як нам кажуть. Ситуація там дуже важка. Я б не сказав, що Селидове станом на зараз втрачено. Але росіяни ведуть бої в житлових масивах. Там дуже й дуже важко”, — зазначив Жирохов. На його думку, бригада “Кара-Даг” Національної Гвардії, що все ще утримує позиції в місті, робить це лише для того, щоб мати можливість відступити на інші лінії оборони.

Експерт також акцентував на складній ситуації в Кураховому, де російські війська активно тиснуть на українських захисників, примушуючи їх відступати до водних перешкод. “Там два мости ще є, але з логістикою все дуже погано… У них з’явилося достатньо сил для того, щоб концентруватися щонайменше на двох напрямках”, — додав Жирохов. Він підкреслив, що росіянам вдалося прорвати українську лінію оборони на деяких напрямках, зокрема під Цукурене та Курахове.

Також експерт висловив стурбованість щодо фронтової ситуації в районі Торецька. Незважаючи на перекидання додаткових резервів, стабілізувати ситуацію не вдалося. “Їх явно недостатньо для того, щоб вийти на якийсь рівень більш-менш постійної лінії фронту”, — зазначив він. За його словами, лінія фронту рухається не на користь України, і росіяни стягнули значну кількість військ у цей регіон.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов