Повторна крадіжка під час воєнного стану: випадок у Хмельницькому

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Наступ Росії на Часів Яр: стратегія, причини і наслідки

Збройні сили Росії розпочали інтенсивні наступальні дії в напрямку містечка Часів Яр на Донеччині. Ці дії викликали загальне занепокоєння і підвищили питання про цілі та мотивацію такої агресії. Часів Яр, з його населенням близько 14 тисяч осіб, розташований між окупованим росіянами минулого року Бахмутом і Костянтинівкою, яка залишається під контролем української влади. За минулий рік Часів Яр став важливим логістичним центром української армії, через який проходила "дорога життя" — останній маршрут, по якому вдавалось постачати гарнізон ЗСУ в майже оточеному місті Бахмут.

Російська армія зуміла захопити північно-західну околицю міста Бахмута — селище Хромове, та розпочала наступ на сусідні села — Іванівське і Богданівку. Наразі бойові дії вже ведуться безпосередньо в межах цих населених пунктів, що може значно змінити стратегічну ситуацію в регіоні.

Російське командування вирішило ввести в бій додаткові сили і засоби на цьому напрямку, бачачи можливість успіху операції. Наприклад, на південно-західному фланзі від Бахмуту були введені в бій підрозділи 11-ї окремої десантно-штурмової бригади, які мають допомогти в захопленні села Іванівське.

Бої на цьому напрямку тривають з перемінним успіхом для обох сторін. На деяких ділянках росіянам вдається відтіснити українські війська, а на інших — навпаки. Це свідчить про загострення ситуації на фронті та непередбачуваність подальшого розвитку подій.

Захоплення Часів Яр Росією може мати серйозні наслідки для української сторони, в тому числі зміну стратегії оборони і загрозу безпеці місцевого населення. Це також може спровокувати подальше загострення конфлікту та збільшення числа жертв серед цивільного населення.

Однак українські війська продовжують стійкий опір і відстоюють свої позиції, що свідчить про готовність захищати територіальну цілісність країни та боротьбу за свободу і незалежність.

Фотографія розбитих багатоповерхівок Часового Яру, що стала символом російської артилерійської та авіаційної атаки, свідчить про жорстокість і руйнівну силу воєнних дій. Однак, за словами речника Операції об'єднаних сил України "Хортиця" Іллі Євлаша, місто захищене кількома смугами оборони, включаючи протитанкові і протипіхотні мінні поля, насипи і протитанкові вали.

Географічне положення Часового Яру надає йому велику військову важливість. Місто знаходиться на височині, оточене водними перешкодами на сході та півдні, що ускладнює просування ворожих військ. Тут раніше розміщувався штаб Операції об'єднаних сил, що свідчить про підготовленість оборонних укріплень.

Використання російськими військами десантно-штурмових підрозділів свідчить про серйозні наміри Росії щодо захоплення міста. За словами Євлаша, Часів Яр розглядається Росією як ключова точка для подальшого наступу на Костянтинівку, Краматорськ і Слов'янськ.

Захоплення Часового Яру може відіграти вирішальну роль у стратегічному вимірі воєнного конфлікту, змушуючи українські війська відступити з позицій на південь від Бахмуту. Це може призвести до перерізання логістичних шляхів у тилу українських військ і втрати сенсу утримання певних територій.

Російська агресія в Часовому Ярі підкреслює необхідність міжнародної підтримки та мобілізації зусиль для зупинки військової експансії та захисту територіальної цілісності України.

У результаті аналізу ситуації в Часовому Ярі на Донеччині можна зробити кілька висновків. Перш за все, видно, що військові дії у цьому районі є вкрай серйозними, і Росія використовує значні зусилля для захоплення стратегічно важливого міста. Оборонні укріплення і географічне розташування міста Часового Яру важкою перешкодою для російських військ, але вони використовують свою досвідчену десантно-штурмову бригаду для прориву оборони.

Крім того, зайняття Часового Яру може мати значний вплив на розвиток воєнного конфлікту в регіоні, включаючи можливість подальшого наступу на інші населені пункти та стратегічно важливі об'єкти. Відновлення контролю над цим містом може бути ключовим етапом у відновленні контролю над територіями, які втратили українські сили у минулому.

Нарешті, ситуація в Часовому Яру підкреслює необхідність збільшення підтримки для України у боротьбі проти російської агресії. Міжнародні партнери повинні підтримати Україну як політично, так і військово, щоб забезпечити захист її територіальної цілісності та суверенітету.

У серпні 2025 року середня заробітна плата працівників державного апарату досягла рівня 61,6 тисячі гривень. Це більше ніж утричі перевищує середній рівень заробітної плати по країні, який становить 19,8 тисячі гривень. Про це свідчать дані Міністерства фінансів, оприлюднені в кінці літа. За останній рік заробітна плата державних службовців зросла на 8,6% порівняно з серпнем 2024 року, коли середній показник становив 55,8 тисячі гривень. Однак цей зріст не зміг випередити рівень інфляції, який у цей період досяг 13,2%, що знижує реальну купівельну спроможність населення.

Цей дисбаланс між підвищенням заробітних плат та темпами інфляції підкреслює важливу проблему — хоча зарплата державних службовців збільшилася номінально, реальна вартість їхніх доходів не зросла, а навіть знизилася через зростання цін. Крім того, значні розбіжності в рівнях оплати праці спостерігаються серед різних органів влади. Наприклад, в Антимонопольному комітеті зафіксовано найбільші середні виплати серед центральних органів виконавчої влади, де заробіток державних службовців у серпні 2025 року значно перевищував середні показники інших відомств.

Окремо Мінфін відзначає, що серед 495 керівників державних органів середня оплата праці становила 131,2 тис. грн. Найвищі середні виплати керівництва зафіксовані в НАЗК — 366,6 тис. грн, Міністерстві національної єдності — 289 тис. грн, Фонді держмайна — 284,6 тис. грн та в АРМА — 255,9 тис. грн. Ряд керівників отримували понад 200 тис. грн на місяць, зокрема в Рахунковій палаті (209 тис. грн) та Антимонопольному комітеті (201,8 тис. грн).

Таким чином, дані Мінфіну підтверджують значний розрив між зарплатами державних службовців і середніми доходами українців, а також різницю в темпах зростання оплати праці та інфляції. Поки що збереження таких розривів означає, що незважаючи на номінальне зростання виплат у держсекторі, реальні доходи чиновників у цілому зростають повільніше від здорожчання життя.